«Соціальний гардероб» в Устилузі об’єднав людей задля допомоги тим, кого торкнулася війна

28 жовтня 2026 р. 15:56

28 жовтня 2026 р. 15:56

Майже рік тому в Устилузькій громаді при міській раді створено раду з питань внутрішньо переміщених осіб. Вона стала своєрідним майданчиком, де люди, які були змушені залишити свої домівки через війну, можуть бути почутими. По суті, їхній голос у громаді – це голос тих, хто втратили звичне, але не втратили бажання будувати життя далі.

Головою ради з питань ВПО обрали Галину Бологову. Її заступницею стала тодішня керуюча справами міської ради Ганна Губерук. До складу ради також увійшла представниця благодійного фонду «Рокада» Волинь, фахівчиня із взаємодії з органами влади Юлія Пашкова.

Через війну переїхали на Волинь, і намагаються бути корисними

Для Галини Бологової ця робта має особливе значення. Вона сама знає, що означає залишити рідний дім через війну й опинитися в новому середовищі, де потрібно починати спочатку. Можливо, саме тому в її роботі немає байдужої формальності – за кожним зверненням, кожною проблемою стоїть конкретна людина та її історія.

Жінка приїхала на Волинь у перший рік повномасштабної війни із селища Дворічного Куп’янського району Харківської області.

« До останнього не хотіли виїжджати, але війна зрештою не залишила вибору , – розповідає Галина Василівна. – Під час обстрілу прилетіло на сусіднє обійстя, вибуховою хвилею та уламками зачепило й наш двір. Я отримала поранення. І в  жовтні 2022 року разом із чоловіком, учасником бойових дій, який має інвалідність другої групи, були змушені залишити рідний дім. Виїжджали фактично лише з документами, які встигли прихопити, та одягом, що був на нас».

У безпечніше місце Галину з чоловіком допомогли вивезти військові, там зустрів син, який є військовослужбовцем, і привіз на Волинь. Спочатку жили у Володимирі. Жінка зізнається: навіть не очікувала, наскільки тепло їх тут зустрінуть.

« Люди несли все, що могли. Хтось допомагав речами, хтось продуктами. Просто приходили і питали, що нам потрібно» , – згадує вона.

Згодом почали шукати житло і знайшли його в Устилузі. Тут, каже Галина Василівна, відчуття чужини поступово зникло: «До нас одразу поставилися дуже добре. І ми потроху відчули себе тут по-домашньому».

Чоловік, який пережив війну і втрату рідного дому, одного дня сказав: більше нікуди не поїде. А їхати, власне, й нікуди. Їхній будинок повністю знищений. Квартира сина також вигоріла вщент. Від колишнього життя залишилися лише спогади.

Того ж року до Устилуга разом із чоловіком-волинянином переїхала Ліна Князюк із Запоріжжя,  яка також долучилася до справ, спрямованих на підтримку людей, чиє життя розділилося на «до» і «після» 24 лютого. Тут обидві жінки знайшли можливість бути корисними іншим людям, які опинилися в такій самій ситуації. Їх об’єднала не тільки спільна доля внутрішньо переміщених осіб, а й справа, у якій є багато людяності, відповідальності та небайдужості.

«Соціальний гардероб» – проєкт створений людьми для людей

Досвідом створення проєкту, спрямованого для підтримки людей, які були змушені втікати від війни, поділилася під час одного із засідань ради з питань внутрішньо переміщених осіб навесні старша соціальна працівниця БФ «Рокада» Юлія Пашкова, котра розповіла про реалізований у Камені-Каширському проєкт зі створення банку одягу. Його суть проста: місцеві мешканці приносять хороші речі, якими вже не користуються, а згодом їх передають людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Ідею не лише підхопила, а доклала зусиль для її втілення керівниця місцевого благодійного фонду «Підтримка з любов’ю» Катерина Сас, котра з чоловіком найбільше долучилася до наповнення банку одягу.

Місцева влада  допомогла з приміщенням, і невдовзі запрацював простір, якому дали назву «Соціальний гардероб». До речі, подібна ініціатива уже тривалийчас діє і в селі Рогожани.

Жителі Устилуга підтримують осередок. Хтось приносив одяг та взуття, хтось – посуд чи дитячі іграшки. Неодноразово поповнювали «гардероб» і представники благодійного фонду «Рокада». Причому привозили не лише одяг. Серед допомоги були навіть банки для закруток. Здавалося б, дрібниця, але для господинь, які традиційно роблять запаси на зиму, – дуже потрібна річ.

За порядком, обліком речей та щоденною роботою простору стежать самі переселенці під керівництвом Галини Бологової, яких вона з любов’ю називає «мої дівчатка – мій тил». Однією з них є Ліна Князюк.

« Усю допомогу роздаємо переселенцям Устилузької громади, яких разом із дітьми налічується 85 осіб. Здебільшого це люди з Донеччини та Запоріжжя, є з Харківської області. А нещодавно приїхала жінка з Одеси », – розповідає пані Галина.

Особливу увагу приділяють людям, які мешкають у тимчасовому притулку для внутрішньо переміщених осіб у селі Хотячів. Його облаштували в частині нежитлового приміщення колишньої ЗОШ І ступеня. Притулок розрахований на 29 ліжко-місць, 20 із яких спеціально обладнані для людей з інвалідністю. Нині там проживає двадцять дві людини, одна яких має інвалідність і прикута до ліжка.

Перетворити цю будівлю на придатний для проживання простір вдалося завдяки команді БФ «Рокада» Волинь та фінансовій підтримці Гуманітарного фонду для України (UHF). Тут провели ремонт, встановили необхідні меблі та сучасну побутову техніку. Свою частину роботи виконала й Устилузька міська рада: модернізувала електричне під’єднання, оновила частину бруківки на прилеглій території та встановила на вікнах рулонні штори. Комплектами постільної білизни та іншими необхідними речами допоміг Володимир Кметь – директор Волинського обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь».

Але облаштувати приміщення – лише половина справи. Людям, які залишили свої домівки через війну, потрібні найзвичайніші речі, які допомагають жити щодня. Зі слів Галини Бологової та Ліни Князюк, найбільше потребують сезонного одягу та взуття. А іноді просять іграшки. Так, саме іграшки. І не обов’язково для дітей. Таких випадків небагато, але маленькі пухнастики, як їх називають, чомусь заспокоюють і дорослих. Можливо, тому, що в час, коли навколо стільки тривоги, проста м’яка іграшка повертає хоча б на мить відчуття чогось доброго, знайомого і безпечного.

Окрім одягу та взуття, люди потребують і продуктів харчування.

« Несподівано приємно вразив Валерій Діброва, до якого звернулися за допомогою. А вже наступного дня на території, де розташоване наше приміщення, розвантажували автомобіль із продуктами. Не повірите, як люди, котрі втратили все, раділи цьому », – розповідає Галина Василівна.

Велику роль у доставці допомоги відіграють і старости сіл. Вони приїжджають, забирають необхідне та передають людям адресно.

Усе це – десятки, сотні маленьких справ, які окремо можуть здаватися незначними. Хтось віддав куртку, яка просто висіла в шафі. Хтось приніс взуття. Хтось пожертвував посуд чи кілька банок для консервації. Хтось допоміг продуктами, а хтось – доставкою.

«Соціальний гардероб» в Устилузі – давно не просто місце, де можна отримати необхідні речі. Це простір, створений людьми для людей. Тут допомагають тим, хто втратив дім, майно, звичне життя. І водночас повертають те, що війна забрати не може, – відчуття, що поруч є люди, яким не байдуже. Мабуть, саме тому тут панують взаєморозуміння, взаємоповага, довіра та підтримка. Бо іноді новий дім починається не зі стін. А з простягнутої руки допомоги.

Жанна БІЛОЦЬКА

Волинські