6 років пошуків діагнозу й складна операція: волинянка стала донором для 13-річної доньки

01 листопада 2026 р. 10:05

01 листопада 2026 р. 10:05

13-річній Уляні Фесик із села Судче Любешівської громади трансплантували печінку. Частину органа доньці віддала мама Оксана , яка стала єдиним сумісним донором у родині. До цього дівчинка роками проходила обстеження та лікування через захворювання жовчних шляхів. Після операції, яку провели 26 травня в київському «Охматдиті», на Уляну чекало тривале відновлення. Нині вона вже повернулася додому та знову відвідує школу.

Про це пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини» .

Ще до народження донечки подружжя Фесиків із Судча зіткнулося із непростою звісткою: під час одного з планових УЗД лікарі запідозрили в ще ненародженої дитини кісту жовчних шляхів. Тоді це був лише попередній висновок зі знаком питання, а остаточну відповідь лікарі шукали роками. За цей час у житті родини було чимало обстежень, поїздок, хвилювань, операцій і молитов, але водночас — звичайне дитинство, шкільні будні, сімейні радощі та щасливі моменти, які батьки особливо цінували.

Дорога, яка почалася ще до народження

Уляна стала другою дитиною Оксани та Віктора Фесиків. Старший син Артем уже підростав, а згодом у сім’ї з’явилися ще двоє хлопчиків – Тимофій і Тарас. Тож народження донечки стало для батьків особливою радістю, хоча разом із нею від перших днів життя Уляни розпочався й непростий шлях пошуку відповіді на запитання, що саме відбувається з її організмом.

Після народження дівчинки родина почала регулярно проходити різноманітні обстеження – УЗД, КТ, МРТ, консультації різних спеціалістів. Проте остаточного діагнозу тривалий час не було. А адже ту особливість медикам не завжди вдавалося чітко побачити, а найголовніше – вона практично не впливала на розвиток дитини. Уляна росла, набирала вагу, розвивалася, як і її однолітки, гралася, малювала, спілкувалася з братами та друзями, а згодом пішла до школи.

– Нам до шести років не могли поставити остаточного діагнозу. Кіста сама по собі не збільшувалася й жити спокійним життям по суті не заважала, але ми постійно контролювали стан доньки та ніколи не пропускали планових обстежень, – пригадує пані Оксана.

Перша операція і новий відлік

Та згодом ситуація змінилася – кіста почало збільшуватися і це вже було тривожним сигналом, який не можна було залишати без уваги. Після чергових обстежень у Луцьку лікарі дійшли висновку, що дівчинку потрібно оперувати. Однак рекомендували робити це в Києві. Після додаткової консультації в Рівному батьки отримали таку ж рекомендацію. Тож родина Фесиків уперше вирушила до столиці, в «Охматдит».

Тоді вони ще не знали, що ця поїздка стане початком нового етапу їхнього життя, а київська лікарня на довгі роки фактично перетвориться для них на другий дім, де вони зустрічатимуть лікарів, яким зможуть довірити найдорожче – життя своєї дитини.

У травні 2018 року Уляні провели першу операцію – видалили жовчний міхур. Однак після втручання лікарі встановили ще й супутній діагноз – перитоніт, через що вже 30 травня дівчинці довелося знову лягати на операційний стіл, цього разу для реконструкції жовчних шляхів.

– Після цього ми кожні пів року їздили на планові обстеження до Києва, чітко виконували всі рекомендації лікарів і постійно приймали необхідні ліки. Тому життя поступово увійшло в певний ритм: школа, домашні справи, родина, а між усім цим, звісно, обов’язкові поїздки до лікарів, – розповідає мама.

Коли тривога повернулася

Час ішов, Уляна підростала, а разом із нею змінювалися її мрії та захоплення. Вона любила малювати, гратися, проводити час із братами, спілкуватися з однолітками, ходила до школи, і для сторонньої людини могло здатися, що в її житті немає нічого незвичайного. Хоча батьки щодня пам’ятали про те, що за цим усім стоїть постійний медичний контроль.

Новий тривожний період розпочався в серпні 2025 року, коли в Уляни почала щодня підніматися температура. Для батьків, які за роки вже навчилися уважно стежити за станом доньки, це стало серйозним приводом для занепокоєння.

Вони залишалися на постійному зв’язку з лікарями, проходили необхідні обстеження, а під час чергової поїздки до Києва після проведення КТ почули від свого лікаря слова, які одразу викликали занепокоєння.

– Наш улюблений лікар, як ми кажемо, лікар від Бога, подивився результати обстеження і спокійно, але водночас якось тривожно сказав: «Сьогодні ви від нас не поїдете». У мене тоді серце почало швидше битися, а в голові одразу з’явився цілий рій різних думок. Але ми взяли себе в руки й просто робили все, що казали лікарі, – пригадує Оксана.

П’ять поїздок до Києва і страшний діагноз

Із листопада 2025-го до травня 2026 року Оксана та Віктор Фесики разом із донькою п’ять разів їздили із Судча до Києва. За кожною поїздкою стояли обстеження, очікування результатів, нові консультації та нові запитання.

Після обстеження в генетиків розглядали кілька можливих діагнозів, зокрема хворобу Вільсона-Коновалова та фіброз печінки четвертого ступеня. Зрештою медики дійшли спільного висновку, що Уляна потребує трансплантації печінки.

Для батьків це було страшно почути, але часу на те, щоб довго оговтуватися від цієї новини, не було. Вони розуміли що просто потрібно діяти. Почалося ретельне обстеження обох батьків, адже треба було визначити, хто з них може стати донором для доньки.

– Нам сказали, що без трансплантації не обійтися. Звичайно, таке почути страшно і боязко, але ти розумієш, що іншого шляху немає, а з Божою допомогою та з такими лікарями все повинно вийти. Тому ми почали діяти відразу, а це: чергові поїздки до Києва, обстеження, детальні пояснення лікарів про те, що таке трансплантація і як вона проходить. І вже у травні ми їхали туди на невизначений період, розуміючи, що попереду важкий і тривалий шлях, – каже пані Оксана. Зрештою обстеження показали, що донором для Уляни може бути лише мама.

День, коли мама стала донором

26 травня 2026 року 13-річна Уляна втретє у своєму житті лягла на операційний стіл. Цього разу операційних було дві – в одній лікарі працювали над донькою, а в іншій у цей же час оперували її маму, яка віддавала частину власної печінки, аби подарувати дитині шанс на нове життя.

Операція для мами тривала близько 13 годин, а для доньки – близько 16. Увесь цей час голова сім’ї Віктор залишався поруч, чекаючи в палаті хоча б якоїсь звістки від лікарів.

– Після операції я три дні провела в реанімації. У мене взяли 25 відсотків печінки для доньки, а Уляна в реанімації була тиждень. У неї було багато дренажів, відновлення було складним і довготривалим. Загалом після операції ми ще 20 днів перебували в лікарні й лише 16 червня нас нарешті виписали додому, – розповідає Оксана.

Повернення додому стало початком нового етапу

Після трансплантації Уляні довелося пережити ще чимало: були судоми, сильно ослабли ноги, дівчинці стало важко ходити, вона не мала сил, тому почалася тривала робота з неврологами, реабілітація та масажі вже в Любешові. У цей період поруч постійно були мама й тато, які підтримували свою кровинку, лишивши трьох синів на дідуся й бабусю.

На запитання, що допомагало витримати все це, пані Оксана не стримує сліз і говорить про людей, які були поруч, про чоловіка, синів, батьків, місцевого священника та всіх, хто молився за Уляну і підтримував родину.

– Я знала, що вдома чекають три синочки, що за нас молиться наш настоятель храму та батьки. Це дуже підтримувало. Коли розумієш, що за твою дитину молиться стільки людей, просто не маєш права опускати руки, – каже Оксана Фесик.

Осторонь не залишилися й школа, яка проводила збори на підтримку Уляни, колектив, де працює тато Віктор, та, звісно ж, родина Фесиків.

Нині Уляна вже вдома, повернулася до звичного життя та знову відвідує школу. Попереду ще чимало турбот, регулярні обстеження, ліки й дотримання рекомендацій лікарів, але найголовніше – дівчинка поруч із рідними та має можливість жити, розвиватися й будувати плани на майбутнє.

Для родини Фесиків пережите стало непростим випробуванням, яке вони змогли пройти завдяки любові, підтримці близьких, вірі та небайдужості багатьох людей. А найбільша цінність сьогодні – бути разом, радіти кожному дню й вірити, що попереду на Уляну чекає ще багато щасливих моментів.

• Приїхав з позицій, щоб врятувати доньку : військовий з Волині став донором для своєї дитини
• Навіть за вечерею говорять про пацієнтів: як подружжя лікарів з Волині виховало ще двох медиків
• 12-годинна операція врятувала життя : 10-місячній дівчинці з Волині пересадили печінку

Волинські