Від стоматології до поезії: багатогранний світ Ірини Приступи-Мартинишин

01 листопада 2026 р. 14:01

01 листопада 2026 р. 14:01

«А щастя – це так просто і доступно». Так стверджує в одному із своїх віршів Ірина Приступа-Мартинишин з Нововолинська і додає: «Треба навчитися любити і прощати, у звичнім сум’ятті прийдешніх днів своїх благословляти ворогів і кожну мить прожиту цінувати». І вона насправді цінує кожну мить. А Господь наділив її багатьма талантами. Про це говорили ведуча заходу Алла Раш-Шиманська та друзі на творчому вечорі «Життя таке, яким його ти бачиш», який відбувся в приватній етногалереї «Русовичі» Марії Доліновської.

Ніжна, вродлива, спокійна, тиха, лагідна, світла, бува, занудна, мов осіння злива або мінлива, як весняний вітер… Сильна, непохитна, прямолінійна, часом трохи вперта, але й слабка, вразлива і тендітна, сентиментальна, щира і відверта. Без неї кепсько, з нею – трохи складно, вона – життя буденного родзинка, свята і грішна, мудра, безпорадна й надзвичайна. Усе це притаманне Ірині Святославівні. Такою її знають рідні та друзі. Тих, хто захотів відкрити для себе по-новому пані Ірину, зібралося багато на її творчому вечорі. Серед присутніх – рідні та близькі і, безперечно, друзі, яких у пані Ірини багато.

За фахом пані Ірина – стоматологиня, а за покликом серця – творча особистість. Адже пише вірші, грає на фортепіано, є активною учасницею аматорського театру та музичних гуртів, займається рукоділлям та ще й чудово малює. Отож, видається, що Господь, роздаючи таланти, затримався біля неї надовше. Бо, як каже керівниця Університету вільного часу Лариса Жила, чим інакше пояснити, що її поезії звучать, як музика, а музичні імпровізації  на фортепіано досконалі, немов би справжня поезія. Або те, що на аматорській театральній сцені вона почувається так, ніби перед нею  велика сцена. А ще знаходить час створювати чудові прикраси з бісеру та натурального каменю. Що надихає жінку? Високе й буденне, краса й недосконалість, багата уява і часом геть непоетичні реалії нашого життя. Вона вміє побачити сюжет там, де інші лише знизують плечима, а у буденній ситуації  знаходити іскру гумору, яка запалює цілий творчий феєрверк.

– Мене нерідко запитують, як народжуються вірші, – каже Ірина Приступа. – Відповідаю: по-різному. Інколи навіть один-єдиний погляд на «вісцігову до холєри» пані дарує творчий імпульс. Приміром, якось у Львові побачила біля одного з будинків гарну панянку, а вже через хвилину вона, навіть не прикриваючи вуста, смачно позіхала. І враз народилися поетичні рядки.

Народилася Ірина у Вінниці, але ще в дитинстві разом із батьками переїхала до Нововолинська. Здобуваючи середню освіту у ЗОШ № 2,  навчалася і у музичній студії, яка функціонувала при тодішньому палаці піонерів, за класом фортепіано. Згодом вступила до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, де здобула диплом лікаря–стоматолога. З тих пір і до сьогодні пані Ірина дарує здоров’я та щасливі посмішки мешканцям міста, залишаючись вірною своїй благородній справі та обраному покликанню.

Віршувати Іринка почала в підлітковому віці – десь з 14 років. Згодом

це захоплення вилилось у власні поетичні збірки   «Любов, як музика,багатогранна…» та «Кохання з присмаком розлуки». До речі, для оформлення першої власної збірки  використані саме її малюнки.

Щемлива поезія цієї жінки торкається кожного серця. У передмові  до збірки віршів під назвою «Кохання з присмаком розлуки» колега  по перу Іван  Пукля написав: «Вірші Ірини Приступи – це дуже помітні зусилля в окресленні власної поетичної індивідуальності, у прагненні «пізнати себе» і на основі пізнання виробити свої мистецькі принципи. Один із них, що є цінним і перспективним у творчості поетеси, це те, що вона відмовилась від риторики. Усі «сигнали» довколишньої дійсності автор пропускає не через якусь відсторонену свідомість, а через власне «я», збагачуючи поезію тими мотивами, емоційними барвами та художніми засобами, які дозволяють говорити про власне поетичне обличчя автора…».

Головним образом творчості Ірини Приступи є жінка – не ідеальна, а різнопланова за своєю сутністю.

Ірина Святославівна – членкиня літературно-мистецької вітальні «Мамина криниця», яка заснована і працює багато років при Нововолинській публічній бібліотеці. Незважаючи на зайнятість, знаходить час, аби не лише поспілкуватися з колегами, але й поділитися своїми знаннями, особливо з авторами-початківцями. Про це говорив голова вітальні Ярослав Гиць.

Гучні оплески викликав виступ  Віктора Гаврилюка, який під звуки гітари виконав, за його ж визначенням, батярську пісню «Сумна історія», музику до якої підібрав особисто. А пісні на слова Ірини Святославівни у виконанні хорошої подруги, солістки міського Палацу культури  Інни Левкової були й справді неперевершеними. Чимало її віршів того вечора озвучили найактивніші учасники усіх заходів – членкині Університету вільного часу.

Ірина Приступа завжди відгукується на запрошення взяти участь у заходах чи конкурсах. Ось і до 70-річчя міста був оголошений конкурс на створення Гімну Нововолинська. У співпраці із директором Нововолинської дитячої школи мистецтв Юрієм Савраюком запропонували свій варіант цієї величної пісні, покладеної на музику, і здобули перемогу.

Пані Ірина ще й вправна, талановита музикантка. Вона була учасницею камерного оркестру «Елегія». Присутні мали можливість у відеозаписі переглянути невеличкий уривок виступу цього колективу, коли Ірина Святославівна майстерно виконала «П’єсу для друкарської машинки» Л.  Андерсона. Нині  вона  виступає з народним аматорським секстетом «Тільки для тебе».

На творчому вечорі щирі слова вітань прозвучали  також від радниці  міського голови Катерини Варвус, очільниці відділу культури Ярини Романчук, колег по театру, місцевих літераторів, друзів та знайомих.

Особливою родзинкою  стала виставка-продаж  авторських прикрас ручної роботи. Кожен охочий також  мав змогу придбати збірки пані Ірини, а виручені кошти за них вона  передала на потреби ЗСУ.

Фото надане авторкою.

Валентина ПЕТРОЩУК

Волинські