Український партизан вирвався із охоплених голодом Олешок

01 листопада 2026 р. 15:30

01 листопада 2026 р. 15:30

Володимир Костян допоміг урятувати 35 українських воїнів. А коли сам потрапив до рук окупантів, не зрадив тих, заради кого ризикував життям.

Кілограм картоплі в окупованому місті Херсонщини на лівому березі Дніпра коштує 1000 рублів (500 гривень)

– Чому в Олешках почався голод? Бо все довкола міста заміновано. Машини не можуть дістатися Олешок. Найближчий російський блокпост кілометрів за 50 від міста. Тож із навколишніх сіл заїхати не проблема, якби не міни. Фактично зараз шлях в Олешки – це дорога смерті. Така ситуація склалась ще десь у грудні 2025 року, – розповів «Фактам» Володимир Костян, який зміг дістатись вільної частини України.

– В Олешках доводиться їсти те, що за нормальних умов люди не їдять?

– Так. Варять портулак – це така олійна травка. Ще їдять козельці (це також рослина) – вона як морква, тільки білого кольору. Влітку з харчуванням було ще більш-менш – тим, звісно, хто має городи й здатен за станом здоров’я працювати. Не забуваймо, що ж є й реально непрацездатні.

– Що в Олешках роблять російські військові?

– Мародерять, «кошмарять» (тероризують, залякують) цивільних. До того ж там навчаються їхні дронарі – тренуються управляти безпілотниками, б’ючи по «цілях» у самих Олешках. Цікаво, що в міській лікарні постійно під виглядом незрозуміло кого чатують двоє ефесбешників. Біля лікарні – ринок. Люди зранку приходять на базар і ці двоє тут як тут – ходять підслуховують. Місцеві, як правило, розпізнають чужинців. Якщо шпики почують, що хтось з людей щось «не так» сказав, то ця людина зникає. Ефесбешники в лікарні міняються приблизно раз на два місяці – вахтовий метод.

– Ринок працює?

– Ну як, працює? Він – стихійний. Щоранку місцеві туди приходять. Якщо до 10 години ніхто з селян не привезе на продаж якісь харчі, народ розходиться. Щоб ви розуміли, кілограм картоплі в Олешках зараз коштує 1000 рублів (це 500 гривень). Пачка сигарет – стільки ж, скільки кіло картоплі.

– А як щодо хліба. Його в Олешках випікають?

– Ні. Влітку замість хліба люди смажили оладки з кабачків. Рибалка недоступна, бо знов-таки все заміновано. Аптек нема, електрики нема. Проте в багатьох встановлені сонячні батареї. Річ у тім, що поруч із містом була сонячна електростанція. Після потопу 2023 року місцеві натягали собі сонячних панелей.

– В Олешках лишилися підприємства, заклади, де люди можуть заробити хоч якісь гроші?

– Працюють лікарня і комунальне підприємство КП «Побут» (назва такою й лишилась). Там платять зарплату. Ну й пенсіонери отримують пенсійні виплати.

– Ви жили в окупованих Олешках зі своєю родиною?

– Мої донька з тепер уже колишньою дружиною виїхали ще у 2022 році. Я тоді був в полоні (у в’язниці), дружина тим часом оформила розлучення зі мною. Моя сестра також евакуювалась. Тривалий час в Олешках лишалися мої батьки. Але й вони першого вересня минулого року виїхали – коли вже фактично не було де жити. Після звільнення з тюрми (потрапив туди через зрадника), у мене виникли стосунки з хорошою милою жінкою. Вона стала моєю цивільною дружиною. Сталося так, що разом із нами почала жити наша сусідка (вона – моя однокласниця). Коли загинула її свекруха, ми покликали сусідку жити з нами. Адже в місті повно російських військових, тож може статися все що завгодно. Розумієте? П’яні солдати можуть запросто заявитись до будь-кого. Вони вриваються до людей і починають горланити: «Документы! Телефоны!».

Щодо документів. Якщо росіяни знайдуть у людини український паспорт – буде біда. Хоча й російський не рятує: десь місяць тому в Олешках у районі «Винрозсадник» російські солдати застрелили трьох людей – сімейну пару і нашого сусіда, який жив у них.

– За що вас арештували?

– Я багато чого зробив: в перші дні великої війни допоміг врятуватись 35 українським бійцям (вони переховувались у мене в домі, потім вивів їх у Херсон). Після того брав участь в ураженні двох російських зенітно-ракетних комплексів С-300. Були й інші цікаві справи, скажімо, я особисто зарізав двох орків. Поки партизанив сам, ворог мене не викрив. А от коли залучив іншу людину, вона мене й видала. За це зрадник поплатився – знаю, що окупанти присудили йому 12 років позбавлення волі.

Влітку замість хліба люди смажили оладки з кабачків. Рибалка недоступна, бо все заміновано. Аптек нема, електрики нема… Я партизанив, багато чого зробив, тож зрештою мною зацікавились.

– А з вами як вийшло?

– Я рік провів у в’язниці. Потім поки продовжувалось слідство, знаходився на підписці про невиїзд. Їздив на допити. Відбувся суд. Мене знову не ув’язнили, але згідно з вироком я протягом року не мав права виїздити за межі області.

– Судячи з судового вироку по вашій справі, ви не призналися окупантам, що партизанили на користь ЗСУ?

– Не признався. Якби не витримав тортур і все розповів, то посадили б на 20 років. Під час обшуку в мене знайшли два автомати. Власне за зберігання зброї мене й судили.

– Вас били?

– Так, гамселити почали ще в машині ( після того, як схопили вдома. – Ред. ). В райвідділ повезли не одразу – спочатку в лісосмугу. Там мене катували електричним струмом. Спершу один дріт кріпили до вуха, другий до ноги. Вирішили, що цього замало – приєднали до зубів, після того – до геніталій… Це у них «стандартна» обробка арештованих.

– Певно, ув’язнення сильно підірвало здоров’я?

– Побиття і катування електричним струмом здоров’я не додають. Не можу нормально ходити, зламані два ребра, палець на руці й палець на нозі. Плюс – постравматичний синдром. Зараз вже з цим синдромом трошки відпустило, а раніше снилися страшні речі.

– Коли завершився строк обмеження в пересуванні, ви виїхали з Олешок?

– Так. Цей строк скінчився в листопаді 2025 року. В будь-якому випадку мені треба було тікати з окупованої території, бо мене занесено у ефесбешні бази даних як підозрілу для них особу. Це означає, що могли в будь-який день знову за мною прийти.

– Як вам вдалося вирватися з окупації?

–  Ми вибралися з Олешок у лютому 2026 року. Потім допомогли волонтери – розробили маршрут виїзду через пункт пропуску «Ізварине» (Луганська область). Волонтери сказали, що якщо спробую виїхати через Крим, то майже напевно мене арештують. Тож ми обрали шлях через «Ізварине». Всі ми, хто їхав у тій групі, мали свої «легенди». Я казав, що направляюсь в російське місто Петрозаводськ за, так би мовити, новим життям… Ми мали російські й українські документи. Українські, ясна річ, ховали. Особлива увага телефонам. Ми придбали нові приблизно за пів року до виїзду – щоб вони були «підготовлені» до перевірок. Розумієте, зовсім чиста трубка може викликати підозру – треба, щоб телефон був з певною «історією» використання і щоб у ньому не містилось «крамоли» (тобто будь-якого українського контенту).

– Що зараз?

– Чотири місяці держава платила допомогу. Зараз допомагають тільки громадські організації. Одна з них – ГО «Випускники». Вона зокрема допомогла пройти лікування в стаціонарі. Ця організація проводить ретрити – зустрічі «рівний рівному». Є також психолог, який у лавах «Азову» боронив Маріуполь і пройшов полон.

– Працюєте?

– Так – асистентом вчителя.

Ігор ОСИПЧУК, «ФАКТИ»

Волинські