Назавжди 35: Ковельська громада провела в останню дорогу Руслана Мазяра

01 листопада 2026 р. 19:23

01 листопада 2026 р. 19:23

Сьогодні, 1 листопада, Ковельська громада попрощалася ще з одним ковельчанином, прекрасною людиною, воїном, Героєм Русланом Мазяром. Йому було лише 35.

Про це повідомили на сайті Ковельської міськради.

Руслан народився і виріс у Ковелі, навчався у школі № 11. Згодом здобув фах кухаря у Старовижівському професійно-технічному училищі. Любив готувати, випікати. Тато згадує борщі, які особливо добре вдавалися Русланові. Після навчання повернувся до рідного міста, де певний час працював у військовій комплексно-експлуатаційній частині (КЕЧ).

Руслан любив життя. Любив фотографувати, особливо природу, помічати красиве навколо, знаходити цікаві кадри. Мріяв подорожувати, навіть закордонний паспорт зробив. Та так і не встиг жодного разу ним скористатися.

У нього було багато друзів. Рідні кажуть, що Руслан був душею компанії — веселий, товариський, із чудовим почуттям гумору.

Він мав дуже теплі стосунки із сестрою та її родиною. Особливо любив трьох племінників. Завжди намагався їх потішити подарунками. Навіть на відстані пам’ятав про дітей, хотів, щоб вони відчували його любов і турботу.

Таким його і пам’ятають — добряком, щирою, щедрою людиною, яка вміла підтримати, відгукнутися, бути поруч.

Майже три роки тому Руслана мобілізували. Про військову службу він багато не розповідав, беріг рідних від зайвих хвилювань. Але коли говорив про майбутнє, казав, що після війни залишиться у війську, бо зрозумів, що це його покликання. Радів, що навчився керувати бойовою машиною піхоти, із захопленням ділився цим з сестрою.

А ще казав, що побратимів не залишить. І це багато говорить про нього, про його характер, відповідальність, про те, якою людиною він був.

Свої службові обов’язки Руслан часто виконував і неподалік столиці. Коли випадала можливість ненадовго вибратися до Києва, він намагався використати ці години для себе. Любив прогулятися містом. Рідним казав, як йому подобається Київ. Це був його маленький перепочинок серед непростих військових буднів.

Під час служби Руслан мав дві відпустки. І близькі дуже чекали цих зустрічей. Він проводив час із сім’єю, друзями. Залишилися фотографії з тих днів — Руслан у Ковелі, поруч із близькими. Сьогодні рідні переглядають ці світлини в телефоні, зупиняються на кожній, згадують його усмішку, жарти, розмови.

Останнім часом Руслан зі своїм підрозділом перебував на Краматорському напрямку. Місяць на позиціях, серед постійної небезпеки й обстрілів.

Старший солдат Руслан Мазяр — старший механік-водій 1-го штурмового батальйону військової частини А4122 загинув під час виконання бойового завдання 26 жовтня поблизу населеного пункту Ясногірка Краматорського району Донецької області. Ця страшна звістка назавжди змінила життя його родини.

«Від усієї громади висловлюємо щирі співчуття батькам Руслана – мамі Ірині Миколаївні, татові Леоніду Сергійовичу, бабусі Василині, сестрі Наталії, швагрові Юрію та всій родині. Немає слів, які могли б полегшити ваш біль. Немає слів, якими можна заповнити порожнечу від втрати сина, брата, онука.

Руслане, дякуємо тобі за службу, за мужність, за те, що став на захист України, за вірність побратимам. За те, що до останнього залишався в строю.

Твоє життя мало б продовжуватися — у подорожах, фотографіях, зустрічах із друзями, у родинних святах, у дитячому сміху. Але тепер усе це залишиться у спогадах тих, хто тебе любив.

Світла пам’ять. Вічна шана і вдячність», — зазначають у міськраді.

Поховали Руслана Мазяра на Алеї Героїв міського кладовища.

Волинські