У липні став на захист України, а у вересні життя обірвалося внаслідок поранення: воїну з Волині навіки 35 років

03 листопада 2026 р. 11:25

03 листопада 2026 р. 11:25

6 вересня 2026 року від отриманого поранення під час проходження військової служби обірвалося життя 35-річного воїна з Маневиччини Володимира Васильовича Медведюка . Стрілець стілецького відділення одного з військових підрозділів ЗСУ влітку 2026 року був призваний до лав оборонців України.

Володимир народився і виріс у Великій Яблуньці. Був єдиною дитиною у своїх батьків – Ніни Павлівни , яка все життя пропрацювала вчителькою, та батька Василя Оксентійовича , котрий свого часу служив в Афганістані. Історію військовослужбовця розповідає газета Нова доба .

Після школи Володимир вивчився у Ківерцівському медичному коледжі на стоматолога. За словами дружини, іншої роботи для себе не уявляв. Після навчання почав працювати в приватній стоматологічній клініці Ігоря Білоуса в Маневичах. Це було його перше і єдине місце роботи. Тут його знали не лише як хорошого фахівця, а й як людину, яка завжди була готова допомогти.

У 2013 році Володимир одружився зі своєю обраницею Іриною. Через два роки у подружжя народився старший син Захар , якому нині одинадцять, а у 2019-му – молодший Тимофій. Родина оселилася в Оконську, де з часом збудували просторий будинок, в якому планували жити та виховувати дітей.

– Володя був надзвичайно добрий, веселий і комунікабельний. Образи ніколи ні на кого не тримав, злості в нього не було, – розповідає дружина.

Володимир багато часу проводив із синами. Оскільки вони займаються футболом у спортивній школі, частенько грав із ними у м’яча просто на подвір’ї. До дітей часто приходили друзі, і він, дорослий чоловік, приєднувався до їхньої гри. Старшого сина ще й навчав їздити на скутері. Для дітей він був людиною, яка завжди була поруч.

Сам Володимир любив природу і особливо збирання грибів. Дружина пригадує, що чоловік міг повернутися з роботи близько п’ятої вечора, а потім ще піти до лісу. Іноді повертався вже з ліхтариком. Був він і майстром на всі руки. Практично все біля будинку намагався робити сам. Якщо виникала якась нова потреба, спочатку розбирався, як і що зробити, шукав інформацію, а потім брався до справи.

30 липня Володимира мобілізували до війська. За словами дружини, він розумів, що рано чи пізно має піти захищати Україну. Спочатку чоловіка направили на Чернігівщину, а згодом – до Конотопа, де він проходив загальновійськову підготовку в навчальному центрі 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади.

– Навчання для нього було нелегким, адже бійцям доводилося багато бігати, виконувати фізичні вправи, носити спорядження, зброю, рюкзаки із водою. Та Володимир був спортивним і витривалим, тому поступово звик до навантажень, – продовжує Ірина Миколаївна. – За деякий час йому почала подобатися військова підготовка. Він цікавився новою для себе справою і був налаштований продовжувати службу. Окрім цього йому обіцяли медичну посаду.

6 вересня Володимир отримав вогнепальне поранення, від якого помер. Про загибель чоловіка Ірина дізналася не одразу. Того дня вони ще розмовляли телефоном. Володимир сказав, що зателефонує ввечері, коли буде більше вільного часу. Однак ввечері його телефони вже були вимкнені. Через день, після звернення до ТЦК та з’ясування обставин, дружині офіційно повідомили про загибель чоловіка.

12 вересня весь Оконськ проводжав свого земляка в останню дорогу. На прощання прийшло багато людей – родичі, друзі, колеги, знайомі, представники влади, військові.

Після Божественної літургії та панахиди у Свято-Успенському храмі процесія вирушила до рідного дому Володимира, а звідти – на місцеве кладовище. Слова підтримки родині висловили Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, представник Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП Григорій Ємчик, староста села Петро Биковський, священники Іоанн Сонюк та Олександр Лановий.

Поховали Володимира Медведюка із усіма військовими почестями.

Щирі співчуття рідним і близьким… Вічна пам’ять українському Захиснику!

Сергій ГУСЕНКО

• Створив власний ігровий проєкт, який мав запустити після повернення з війни . Спогади про захисника з Волині
• Пережив сирітство, став на захист України й загинув заради майбутнього сина : історія Героя з Волині Степана Гученка
• «Моліться за мене, бо я, мабуть, не вернуся»: історія полеглого Героя з Волині, якого майже рік вважали зниклим безвісти

Волинські