«Я вперше побачила на відео свого внука»: історія жінки, яка виїхала з окупації на Волинь

04 листопада 2026 р. 18:52

04 листопада 2026 р. 18:52

Після кількох років життя в російській окупації жителька Каховського району Анна наприкінці серпня виїхала на підконтрольну Україні територію разом зі своїм семирічним собакою Вінсентом. На українському кордоні їй допомогли працівники благодійного фонду «Карітас Волинь» — зокрема, зв’язатися з рідними, яких жінка давно не бачила. Під час першого відеодзвінка вона вперше побачила трирічного онука, який за час розлуки виріс без її обіймів.

Оскільки сім’я живе за кордоном, останні роки пані Анна залишалася в окупації лише зі своїм чотирилапим другом, історію жінки розповіли у Карітас Волинь.

«Не давав мені ніколи сумувати. Навіть в дорозі усіх у автобусі розважав — то вигулювали його по черзі, то на руки усі брали. Не дає мені відійти від нього… Виростила його з маленького, сім років уже», — з теплотою розповідає жінка.

До повномасштабного вторгнення чоловік пані Анни працював за кордоном. Саме на 24 лютого 2022 року він разом із сином планував повернення додому — квитки вже були придбані. Однак пані Анні насилу вдалося зв’язатися з чоловіком і переконати його залишитися за кордоном. Тоді вона ще не знала, скільки часу мине, перш ніж родина знову зможе бути разом.

Життя в окупації, за словами жінки, було непростим і небезпечним. Чоловік пані Анни — військовий медик на пенсії, тому російські військові неодноразово приходили до жінки з обшуками та погрозами.

«Де чоловік? Нам казали, він тут», — пригадує пані Анна їхні запитання.

Жінка мала чітку проукраїнську позицію й не відступала від своїх переконань. Навіть під час проходження російських блокпостів вона впевнено відповідала, що прямує в Україну. Така позиція лише ускладнювала проходження перевірок, однак пані Анна не зрікалася своїх поглядів.

Окупація, розповіла жінка, змінила звичне життя села. Через відсутність електроенергії та зв’язку люди були змушені користуватися генераторами. Але запускати їх можна було лише в певні години. Бензин коштував 300 рублів — приблизно 150 гривень, тож навіть забезпечити роботу генератора було непросто.

За порушення встановленого режиму погрожували розстрілами: шум заважав російським військовим чути дрони, що літали над селом. Антени, які допомагали підтримувати зв’язок із рідними, також розстріляли.

Відразу після захоплення села, пригадує пані Анна, російські військові почали знищувати все, що нагадувало про Україну: прапори, українські книжки, портрети письменників та інші символи української культури.

Зміни торкнулися й освіти. Частина українських учителів звільнилася, однак декілька все ж перейшли до російської системи освіти. У магазинах натомість з’являлося дедалі більше російських продуктів. Звичне життя поступово змінювалося, а люди мусили пристосовуватися до реальності, якої не обирали.

Дорога до підконтрольної Україні території тривала три дні. За цей час пані Анна пройшла через численні випробування — і в окупації, і під час перевірок на російських пунктах пропуску.

На українському кордоні пані Анну зустріли працівники БФ «Карітас Волинь». Вони допомогли жінці зв’язатися з рідними та отримати SIM-картку, щоб вона могла телефонувати близьким.

Упродовж останніх років сім’я могла спілкуватися лише повідомленнями чи короткими дзвінками. Не маючи змоги бачити одне одного, рідні підтримували зв’язок так, як дозволяли обставини. Тому перша відеорозмова у кабінеті волонтерів стала для пані Анни особливим моментом.

«Я вперше побачила на відео свого внука», — зі сльозами радості ділиться жінка.

На екрані з’явилися близькі обличчя, на які вона так довго чекала. Пані Анна побачила свого трирічного внука, який народився в особливий для України день — 24 серпня, День Незалежності. Поки родина була далеко, хлопчик ріс, змінювався, дорослішав. Жінка не встигла виїхати з окупації вчасно, тому не змогла бути поруч на його дні народження, обійняти його чи побачити, як він задуває свічки на святковому торті.

Випробування для пані Анни не закінчуються. У неї є  ще одне важливе завдання — допомогти чоловікові відновитися після травмування на роботі й операції. Після років розлуки пані Анна поспішає до близьких та впевнена, що разом вони з усім впораються.

• Десять років в окупації та переїзд до Луцька: історія письменниці з Луганська
• 23 кілометри на велосипеді: жінка з Олешок евакуювалася на Волинь і тут відновлює документи
• Шість ударів дронів, міни та життя без їжі: історія чоловіка, який після понад 4 років життя в окупованих Олешках виїхав до рідних на Волинь

Волинські