Востаннє говорив із дружиною за день до смерті: спогади про прикордонника з Волині Романа Дуду

06 листопада 2026 р. 16:51

06 листопада 2026 р. 16:51

10 жовтня у населеному пункті Маховик Хaрківської області зупинилося серце бійця 6-го Вoлинського прикордонного загону, жителя села Залисиця Самарівської громади Романа Іларіоновича Дуди. Добрим, усміхненим і надзвичайно простим він був по життю. Таким назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав, з ким перетиналася його доля.

Спогадами про воїна поділилася газета « Ратнівщина ».

ДИТИНСТВО, ЮНІСТЬ, ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ

Роман Іларіонович родом із маленького поліського села Залисиця. У таких населених пунктах, віддалених від великої цивілізації, по-особливому відчуваються людські чесноти і цінності. Коли в селі лічені хати, а роботи багато по-сільському важкої, усі горнуться один до одного, підтримують і допомагають. Тут якась особлива атмосфера, особливий побут. І Роман Дуда був один із таких добрих і простих людей, які вміють усе без спеціальної освіти і ніколи нікому не відмовляють у допомозі.

Він народився 5 березня 1974 року у сім’ї Іларіона і Марії Дудів. Зростав разом зі старшими братом і сестрою. До школи ходив у сусіднє село Межисить. Здобув неповну середню освіту і почав сам заробляти на шматок хліба. Батьки працювали у місцевому колгоспі, а діти всіляко їм допомагали.

З досягненням повноліття Роман пішов на строкову службу в армію. Служив у Вiйськово-Повітряних Силах у Старокостянтинові на Хмельниччині. Після двох років служби і демобілізації повернувся назад у рідну Залисицю.

У 1997 році одружився з односельчанкою Тамарою . Молоде подружжя пішло жити до батьків Романа. Звичайно, у житті всяке траплялося, але дві сім’ї гарно вживалися на одному обійсті. У шлюбі народилося двоє дітей: донька Світлана і син Іван .

Роман певний час працював у колгоспі слюсарем. Згодом став підпрацьовувати в лісі на ділянках. А Тамара займалася вихованням дітей, доглядала за мамою чоловіка Марією. Вона пережила інсульт і 15 років була прикута до ліжка. Але через усі випробування долі Дуди проходили разом і один одного цінували.

У 2024 РОЦІ СТАВ ДО ЛАВ ПРИКОРДОННИКІВ

Мобілізували Романа Дуду у травні 2024 року. Він не перечив. Пішов служити у 6-й прикордонний зaгін. Спочатку відбував службу на Чернігівщині. Потім їхній підрозділ перевели на Харківщину. Півтора року ніс службу без відпусток. Втім уже тоді в чоловіка почали проявлятися проблеми із серцем.

Дружина Тамара розповідає, що не раз його з приступами сердечних болів і високим артеріальним тиском доставляли у лікарню в Харків.

Зрештою визнали обмежено придатним і визначили місце служби у роті забезпечення. Попри хворобу Роман ніс службу сумлінно і відповідально. Дружина каже, що вперше додому приїхав у відпустку через півтора року, але навіть чути не хотів про те, щоб залишитися вдома. Він мав бути там, де треба. Повернувся назад у прикордонний підрозділ і там виконував поставлені завдання.

РАПТОВО ПОМЕР НА СЛУЖБІ

Востаннє роман Іларіонович був удома за п’ять днів до смерті. На кінець вересня – початок жовтня припала його чергова відпустка. Все було, як завжди. Старався вдома погосподарювати. Нічого не віщувало біди. 5 жовтня він поїхав назад у частину на Харківщину. 9 жовтня увечері, як зазвичай, поспілкувався із дружиною. А 10 жовтня вона до нього вже не додзвонилася.

- Скільки не набирала, ніхто трубку не брав, - каже Тамара Дуда, - а телефонів побратимів і командира у мене не було. Аж у вівторок, 12 жовтня, до нас приїхали староста, сільський голова і представник військкомату і повідомили, що Роман помер від серцевої недостатності.

Приголомшена звісткою про смерть чоловіка, Тамара зателефонувала синові (він уже другий рік служить у 14-й механізованій бригаді на Куп’янському напрямку). Наступного дня він саме мав приїхати у планову відпустку.

У селі Романа Дуду любили і поважали. Він був простим, але саме тією людяністю і простотою притягував до себе людей. Тож 16 жовтня зустріли земляка на Ратнівщині і в усіх селах Самарівської громади, як зустрічають загиблих на полі бою військовослужбовців – з прапорами, квітами, авто- та мотосупроводом. 17 жовтня новопреставленого воїна Романа відспівали священники Гірниківського благочиння. Поховали захисника на кладовищі у с. Залисиця.

ВІДІЙШОВ У ЗАСВІТИ, ТА ДОБРИЙ СЛІД ЗАЛИШИВ НА ЗЕМЛІ

Земне життя Романа Дуди завершилося раптово і неочікувано. Та він залишив по собі добрий слід. Разом з дружиною виховали порядних дітей. Світлана нині мешкає з мамою, працює в магазині в Межиситі. Іван створив сім’ю, з дружиною і двома дітками проживають у Бродах. Син, як і батько, стоїть на захисті України, але не в прикордонниках, а в ЗСУ.

Роман Іларіонович, хоч не мав освіти, але вмів робити все. Якщо брався за якусь справу, то робив усе досконало. Особлива його любов була до риболовлі і полювання. Хоч жив у селі, де конкретної роботи на підприємствах чи в установах не було, та без роботи не сидів. Таку ж небайдужість до всього і відповідальність проявив і на службі. Навіть з неприхованими проблемами зі здоров’ям продовжував служити. І якщо боліло стерпно, то терпів і нікому нічого не казав.

Ось так в одну мить обірвався життєвий шлях 52-річного військовослужбовця. Та життя своє він прожив гідно. Може, чогось надто високого не досягнув, але, найголовніше, зла нікому не заподіяв. Тож хай Бог пошле воїну Роману Царство Небесне. Йому не судилося дочекатися омріяного миру. Та, сподіваємося, що війна не торкнеться принаймні його внуків. І про нинішні лихоліття вони знатимуть лише з розповідей тата-захисника та провідуватимуть на могилі дідуся, який помер на війні.

Марія ЛЯХ

• «Я відразу відчула, що це мій Саша»: поки сини захищають Україну, російський дрон убив їхнього батька на Волині
• Не встиг освідчитися коханій: історія 32-річного захисника з Волині, який загинув на фронті
• Мобілізували, коли повертався з грибами: історія Героя з Волині Івана Поліщука

Волинські