«Нашому шлюбу – 45 років, на п’ять літ молодша дружба з газетою «Волинь»

07 листопада 2026 р. 19:06

07 листопада 2026 р. 19:06

У родині Матюків із Любешова кожен має своє захоплення: Надія Терентіївна обожнює «тихе полювання», а Микола Петрович і на пенсії не розлучається з технікою. Та є в подружжя й спільна пристрасть – читання улюбленої газети.

– Я ріс без батька, мама, овдовівши, одна нас піднімала, як мовиться, на ноги, – каже Микола Матюк із селища Любешова. – Не до газет їй було з нами, дітьми. А мій тесть любив читати «Волинь», тоді ще «Радянську Волинь». Тож і я, поки ми жили в батьківській хаті моєї дружини, зацікавився цією газетою. А з того часу, як побудувалися в Любешові й переселися в свій будинок, то вона є у нас завжди

«І якщо вже настав четвер, то має бути свіжий номер»

Адресу  Миколи Матюка, якому дісталася 1000 гривень від «Волині», підказала керівниця легендарної народної аматорської хорової капели «Посвіт» Алла Райтер. Пані Алла назвала номер «28», яким і був позначений конверт, у котрому наш шанувальник (а тепер знаю, що в одній оселі – два шанувальники, – Микола й Надія Матюки) надіслав квитанцію про передплату нашої газети...

Микола Петрович і Надія Терентіївна родом із села Угриничі. І якби не домовлялися попередньо про зустріч, то могла б і не застати подружжя в Любешові. Бо тепер, коли обоє вже на пенсії, тижнями живуть у батьківській хаті, де свого часу було їхнє перше сімейне гніздечко. Зокрема, у сезон, коли починаються городи – посадити, обробити, зібрати врожай, коли ліс кличе по ягоди, гриби. І про те, що нинішня осінь потішила любителів «тихого полювання», – світлини, які засвідчують, що верталися з лісу з повними корзинами. На іншому знімку Микола Петрович – за кермом тракторця, який став незамінним помічником, коли треба зорати поле чи картоплю викопати. Оскільки чоловік завжди з технікою мав справу, то й тепер залюбки і працює на тракторі, і, як треба, то «поколупається й полагодить».

Надія Терентіївна – медпрацівник. Працювала в пологовому відділенні Любешівської районної лікарні – звідки й на пенсію пішла. Микола Петрович, як розповів, починав трудове життя в колгоспі – трактористом був. А потім, як у Любешів перебралися, працював в автоколоні райспоживспілки. І не тільки – п’ятнадцять років їздив вахтовим методом на заробітки в АР Комі («Діти, два сини, росли, треба було їх вивчити»). Це до того, хто вони, давні шанувальники нашої газети. А що «давні», то про це слова Миколи Петровича з цього приводу:

– Нашому шлюбу – 45 років, на п’ять літ молодша дружба з «Волинню». Я ріс без батька, мама, овдовівши, одна нас піднімала, як мовиться, на ноги. Не до газет їй було з нами, дітьми. А мій тесть любив читати «Волинь», тоді ще «Радянську Волинь». Тож і я, поки ми жили в батьківській хаті моєї дружини, зацікавився цією газетою. А з того часу, як побудувалися в Любешові й переселися в свій будинок, то вона завжди є у нас. І якщо вже настав четвер, то маємо одержати свіжий номер. Не дочекавшись, буває, листоноші, сам іду у відділення поштового зв’язку за нею, щоб у той же день хоч передивитися.

«Газеті більше довіряєш – вона якась справедливіша»

А ось стосовно того, що найбільше подобається у «Волині», то Надія Терентіївна, зокрема, говорила:

– Мені все цікаво почитати, але найперше – життєві історії. Зараз, коли вже п’ятий рік іде війна, чимало розповідей – про те, що всім болить. Це ж стільки хлопців гине – матері втрачають синів, дружини – чоловіків, діти ростуть без батька. Таке, як кросворди, судоку, то вже взимку більше розгадую – літом брак часу на це, бо ж і в Любешові городика маємо, тож роботи вистачає. Тим більше, що у весняно-літній сезон живемо, по суті, на дві хати.

Жінка має смартфон, і в інтернеті може новини прочитати, «де скоріше викидають, і можна дізнатися, що де сталося». Але все-таки основним джерелом інформації, а особливо – аналітики, залишається, за її словами, газета:

– У телефоні так – бігом-бігом, а тут уже конкретно почитаєш. Газеті більше довіряєш – вона якась справедливіша.

«Газеті більше довіряєш – вона якась справедливіша», – каже Надія Матюк. І в цих простих словах – найвища оцінка нашої журналістської праці.

Пан Микола додає:

– Читаю з першої й до останньої сторінки. Мені все цікаво знати – що в світі робиться, в Україні, на Волині. От тільки, по правді, не додивився ні я, ні дружина, що виграш, 1000 гривень, мені припав. То вже Улянович подзвонив і сказав про це ( Петро Улянович Сацик – наш давній шанувальник і друг – свого часу був заступником начальника Любешівського районного відділення зв’язку. – Авт. )...

Ми говорили з подружжям про те, чим подобається газета «Волинь». І не тільки. Адже коли перед тобою двоє людей, які прожили у парі сорок п’ять років, виростили двох синів, мають шестеро онуків, а ти бачиш, вловлюєш у їхніх словах особливу теплоту, а то й захоплення одне одним, то само собою постає питання: «Що ж потрібне для того, аби шлюб був міцний?» З почутого від обох ось така відповідь:

– Звичайно, – любов. Те, з чого все почалося, що звело наші долі. Але повага, взаєморозуміння – це те, на чому тримаються почуття. Всі ж, коли одружуються, то впевнені в своєму коханні, та у багатьох сім’ях воно з часом десь пропадає.

Коли я спитала Миколу Петровича, що йому найбільше подобається в дружині, що особливо цінуєте в ній, то у відповідь почула:

– Те, що вона така розумна, врівноважена. Як кажуть, сім разів відміряє, перш як відрізати. А ще – принципова, вміє наполягти на своєму. І головне – сімейна людина.

На цих цінностях наголошувала й Надія Терентіївна:

– Чоловік дуже сімейний, домашній. Дякувати Богу, ми прожили вже стільки літ разом, що залишається сказати: «Аби не було гірше».

За словами подружжя, так склалося, що вони не вінчані. Але «є така думка – взяти церковний шлюб», щоб і там, в Царстві Небесному, бути разом.

...За традицією, на наше прохання Микола Матюк (цю місію дружина передала чоловікові) назвав число ще одного переможця редакційної акції. І це «152». Тож сьогодні повідомляємо, що 1000 гривень від «Волині» дісталася Н. В. Кузьміч із міста Ківерці.

Долучайтеся і ви до нашої передплатної естафети: для цього треба виписати «Волинь» хоча б на місяць (66 гривень + 20 гривень прийом передплати) і надіслати квитанцію про передплату на адресу: 43016, газета «Волинь», вул. Ковельська, 2, м. Луцьк, Волинська область.

На конверті обовʼязково зазначити: «Акція для передплатників 2026». Конверти з річними передплатниками гратимуть протягом усього 2026 року – тобто 52 рази (стільки буде тижнів), піврічними – перші пів року, квартальними – протягом кварталу, місячні – протягом конкретного місяця!

Наш передплатний індекс: 30000.

Катерина ЗУБЧУК.

Волинські