У Рожищенській громаді попрощалися з загиблим Героєм

14 листопада 2026 р. 11:24

14 листопада 2026 р. 11:24

13 листопада Рожищенська громада схилила голови у глибокій скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого земляка, мужнього захисника України Павла Віталійовича Галюка з Бортяхівки, який віддав життя за свободу, незалежність і майбутнє рідної держави.

Про це повідомили на сторінці громади у «Фейсбук».

Знову Рожище розривала тужлива «Плине кача», а сквер біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України був наповнений сльозами розпачу та відчуттям невимовної втрати. Небо щедро лило дощем, ніби оплакувало Героя.

Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. У спільній молитві присутні просили у Господа спокою для душі загиблого воїна і сили для всієї громади у єдності продовжувати боротьбу за незалежну та вільну державу.

«Війна забрала життя ще одного Героя, осиротивши малолітню донечку та додавши сивини старенькій неньці. Біля вкритої національним стягом домовини – велика родина Павла Галюка. Сьогодні матір прощається з наймолодшим сином, а сестра та брати — з найріднішою людиною, з якою ділили і радощі, і біди.

Зі сльозами на очах стоять брати. Добре знають, що війна не буває без втрат Сергій та Олександр, бо самі відчули, що таке бойові дії, небезпека та відчуття смерті за плечима. Та невимовно болить серце від усвідомлення того, якою ціною дається нам відстоювати кожен метр української землі – це втрата побратимів, рідних та близьких», — зазначають у громаді.

До спільної молитви за упокій душі спочилого воїна разом із духовенством та небайдужими громадянами долучився Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук. Очільник громади висловив слова підтримки родині Героя і закликав кожного свідомого мешканця громади гідно провести загиблого в останню дорогу, адже він захищав кожного з нас, був залізним воїном, незламним та відважним , про що свідчать його нагороди, і став для нас прикладом неймовірної сили духу та безмежної любові до рідної землі.

Павло Галюк став на захист України у вересні 2024-го. Служив стрільцем у мотопіхотному батальйоні 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Бойовий шлях Героя розпочався після навчального центру з однієї з найгарячіших ділянок фронту – Часового Яру, де точилися запеклі бої. Довгі три тижні рідні не мали з ним зв’язку. Молилися і чекали. Згодом Павло вийшов із позицій із пораненнями ноги та очей. Але навіть пережите не зламало його духу.

Справжнім подвигом незламності стали для Павла Галюка та його побратимів 284 дні безперервного перебування на бойовій позиції (із серпня 2025 по травень 2026 року). Майже десять місяців у постійній психологічній напрузі, серед небезпеки, без належної кількості їжі та води — він вистояв і не зламався. З позицій вийшов виснаженим, із підірваним здоров’ям.

Герой ніколи не розповідав близьким страшних подробиць фронтових буднів, оберігаючи їхній спокій, хоча бачити йому довелося чимало, адже за ці десять місяців воїн пройшов справжнє пекло на землі.

Після тридцятиденної відпустки Павло Галюк знову став у стрій, повернувся до побратимів і вкотре потрапив на одну з найгарячіших ділянок фронту.

31 жовтня 2026 року Павло востаннє відповів на повідомлення мамі. А вже 3 листопада життя мужнього захисника обірвав ворожий артилерійський обстріл в районі населеного пункту Клинове Краматорського району Донецької області.

Після громадської панахиди кортеж з тілом Героя вирушив центральною вулицею Рожища до храму Архістратига Михаїла, де відбулося відспівування Героя.

Остання дорога Героя — до рідного села Бортяхівки, де осінніми квітами щедро вистрелили дорогу загиблому Павлу Галюку односельці на знак вдячності та шани. А синьо-жовті стяги у їхніх руках свідчили, що українці непохитні та незламні у своїй боротьбі.

Люди зустрічали Героя навколішки. Біля рідної оселі з загиблим прощалися рідні, односельці, друзі та знайомі, з якими зводили його життєві дороги у мирні дні. У їхній пам’яті Павло Галюк назавжди залишиться світлою, щирою та працьовитою людиною, завжди готовим прийти на допомогу.

«Після молитви та останнього прощання на рідному обійсті дощ стих, а хмари розійшлися, ніби приймаючи безсмертну душу Героя у Небесні обителі.

З усіма військовими почестями — гучним пострілами та виконанням Державного Гімну —мужнього захисника Павла Галюка поховали на сільському кладовищі.

Державний стяг, яким була вкрита домовина, військові передали мамі Героя, як символ вільної та незалежної держави, за яку боровся та загинув її син.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Дякуємо за його жертовність, за захист, за відвагу. Нехай Господь дарує йому вічний спокій, а рідним — сили пережити цю непоправну втрату.
38-річному солдату Павлу Галюку випала доля Героя. Бо такі мужні воїни як він творять новітню історію української державності.

Вічна пам’ять і слава загиблому захиснику України Павлу Галюку!», — йдеться у дописі громади.

Волинські