вологість:
тиск:
вітер:
Одна згода може врятувати до п'яти життів: як на Волині оформити посмертне донорство
Трансплантація органів — це можливість врятувати життя людям, чиї органи через важкі захворювання вже не можуть повноцінно функціонувати. В Україні цей напрям активно розвивається після ухвалення відповідного законодавства у 2019 році.
Водночас навколо донорства досі існує чимало страхів і міфів: від побоювань, що лікарі не надаватимуть допомогу потенційному донору, до переконання, що органи можуть продати або передати комусь за знайомством.
Трансплант-координаторка Волинської обласної клінічної лікарні Тетяна Мигалега працює у цій сфері з 2021 року. Вона консультує пацієнтів, організовує родинні трансплантації, приймає прижиттєві згоди на посмертне донорство та спілкується з близькими людей, у яких констатували смерть мозку.
Журналісти ВСН поспілкувалися з Тетяною про те, хто може стати донором, як відбувається пересадка органів, чи можуть рідні скасувати рішення людини та чому важливо говорити про донорство ще за життя.
Трансплант-координатор — відносно нова професія для України. Її розвиток пов’язаний із законодавчими змінами 2019 року, які створили правові умови для активнішого проведення трансплантацій.
Тетяна Мигалега пояснює, що її робота не передбачає безпосереднього проведення операцій . Вона займається організаційною та документальною частиною процесу: консультує пацієнтів, допомагає стати на лист очікування, працює з Єдиною державною інформаційною системою трансплантації, приймає заяви про згоду на посмертне донорство та координує родинні пересадки.
Окремий напрям роботи — спілкування з близькими людей, у яких лікарі констатували смерть мозку. Якщо людина за життя не залишила відповідного волевиявлення, координатор пояснює родині ситуацію та запитує про можливість посмертного донорства. Також Тетяна навчає майбутніх трансплант-координаторів і працює з медіа, щоб більше людей розуміли, як функціонує система донорства.
Донорство — це добровільна передача органів або тканин для трансплантації людині, яка через важке захворювання потребує заміни ураженого органа. Пересадка може стати для такого пацієнта єдиною можливістю продовжити життя.
В Україні розрізняють живе та посмертне донорство. У першому випадку людина за життя може пожертвувати один із парних органів або його частину. У другому — органи вилучають після смерті донора за наявності відповідної згоди.
За наведеними даними, кількість трансплантацій в Україні зростала протягом останніх років. У 2021 році провели 316 таких операцій, у 2022-му — 384, у 2023-му — 589. У 2024 році показник становив 516 трансплантацій , а у 2025-му зріс до 658. За перші три квартали 2026 року медики виконали 473 трансплантації.
Водночас на пересадку органів очікують близько 4382 людей, серед них 92 дитини. Тобто навіть зі збільшенням кількості операцій потреба в донорських органах залишається значною.
Тетяна Мигалега наголошує, що посмертне донорство може допомогти одразу кільком людям. Залежно від того, які органи придатні для пересадки, одна людина може врятувати від трьох до п’яти життів.
Особливо важливим донорство є для дітей, які потребують пересадки органів. Тетяна згадує історію Юрія Урбана — 23-річного волонтера , який став посмертним донором. Після його смерті органи допомогли врятувати чотирьох людей.
Цю історію координаторка згадує як приклад того, наскільки важливим може бути рішення про донорство.
Важливо розрізняти можливість надати прижиттєву згоду на посмертне донорство т а можливість фактично стати донором у майбутньому. Для оформлення згоди людині не потрібно проходити медичне обстеження. Чи придатні її органи для пересадки, лікарі визначатимуть уже після смерті, якщо виникне така ситуація.
У випадку живого донорства вимоги інші. За словами Тетяни, людина може пожертвувати одну нирку або частину печінки, причому в Україні живим донором для пацієнта може бути лише родич. Перед трансплантацією юристи перевіряють документи, що підтверджують спорідненість, а обидва учасники проходять медичні обстеження. Лікарі оцінюють сумісність і стан здоров’я, а остаточне рішення ухвалює консиліум.
Координаторка пояснює, що навіть близькі родичі не завжди підходять одне одному. Вона пригадує випадок, коли для однієї дівчини перевірили чотирьох членів родини — маму, тата, брата та бабусю. Однак жоден із них не був сумісним донором, тому пацієнтка стала в лист очікування на посмертну трансплантацію.
Окремо Тетяна розповідає про військових. За її словами, проходження військової служби не є перешкодою для оформлення прижиттєвої згоди на посмертне донорство. Тобто військовий так само може за життя висловити бажання стати посмертним донором.
Люди з гепатитом також не завжди позбавлені можливості стати донорами. У деяких випадках їхні органи можуть підійти реципієнтам із таким самим захворюванням або відповідним захистом. Кожну ситуацію лікарі оцінюють окремо.
В Україні не передбачене альтруїстичне живе донорство, коли людина добровільно передає орган незнайомцю або другові. Тетяна наводить приклад американської співачки Селени Гомес, якій нирку пожертвувала подруга. Така можливість існує в законодавстві деяких країн, але не в Україні.
Посмертне донорство можливе після встановлення смерті мозку або біологічної смерті за передбачених законом умов і за наявності згоди людини або її близьких.
Тетяна Мигалега пояснює, що смерть мозку — це незворотний стан, а не кома. У цей час роботу організму ще можуть підтримувати апарати, однак мозок уже не функціонує.
Спершу пацієнт може потрапити до лікарні внаслідок інсульту, дорожньо-транспортної пригоди чи іншої важкої події. Якщо з’являються ознаки смерті мозку, стан людини перевіряють лікарі. Обстеження проводять двічі з визначеним проміжком часу, після чого консиліум може констатувати смерть мозку.
Лише після цього до процесу залучають трансплант-координатора. Він перевіряє, чи залишила людина прижиттєву згоду, або спілкується з близькими щодо можливості донорства. Родина може погодитися на вилучення всіх органів або лише окремих. Якщо згоди на певний орган немає, його не вилучатимуть.
«Без згоди жоден трансплантолог не вилучить і не пересадить орган, навіть розуміючи, що це врятує чиєсь життя».
Після отримання згоди медики оцінюють придатність органів, а електронна система допомагає визначити потенційних реципієнтів. Далі відбувається вилучення органів і трансплантація.
Повнолітня людина може оформити згоду на посмертне донорство або відмову від нього, особисто звернувшись до трансплант-координатора.
Контакти фахівців є на сайті Українського центру трансплант-координації. Змінити рішення можна будь-коли, подавши нову заяву. Загалом в Україні вже оформили близько 2000 прижиттєвих згод на посмертне донорство. На Волині, за словами Тетяни Мигалеги, таких заяв — понад 50.
Серед людей, які зверталися до Тетяни Мигалеги, були відвідувачі різного віку. Наймолодшій дівчині щойно виповнилося 18 років. Вона прийшла оформити прижиттєву згоду приблизно через тиждень після дня народження.
Тетяна розповідає, що відвідувачка не була розгубленою, однак ставила багато запитань і поводилася значно серйозніше, ніж можна було очікувати від людини її віку. Координаторку здивувало, наскільки усвідомлено дівчина підійшла до такого рішення.
Серед відвідувачів був 70-річний чоловік — музикант у капелюсі, який, попри поважний вік, хотів оформити згоду на посмертне донорство. Чоловік розумів, що через вік, найімовірніше, вже не зможе стати донором, але для нього було важливо зафіксувати власне рішення.
«Я не хочу піти з цього світу, не оформивши такого рішення», — так Тетяна передала його слова.
За словами координаторки, вік понад 75 років є абсолютним протипоказанням до донорства. Водночас вона не відмовила чоловікові в можливості оформити прижиттєву згоду. Він хотів зробити це свідомо, попри розуміння, що його органи можуть виявитися непридатними для пересадки.
Якщо людина за життя офіційно надала прижиттєву згоду на посмертне донорство , родичі не можуть скасувати її рішення. Водночас, якщо письмової згоди немає, після встановлення смерті мозку трансплант-координатор може звернутися до близьких із запитанням про можливість донорства.
Саме ця розмова часто стає найскладнішою частиною роботи координатора. Родичі можуть не знати, як померла людина ставилася до донорства, адже ніколи не обговорювали такої теми.
Тетяна пригадує випадок, коли дружина померлого чоловіка боялася, що він може снитися їй і запитувати, навіщо вона дозволила вилучити його органи. Координаторка наголошує, що не має права тиснути на родину чи ухвалювати рішення замість неї.
Її завдання — пояснити ситуацію, відповісти на запитання та дати близьким час для самостійного рішення. Тому Тетяна радить заздалегідь говорити з рідними про донорство.
Кому саме передадуть органи після смерті донора, визначає електронна система за встановленими критеріями. Трансплант-координаторка не може впливати на цей вибір.
За словами Тетяни, отримати орган завдяки знайомствам чи посаді також неможливо. Ані депутат, ані керівник лікарні не можуть поза встановленою системою визначити, кому зроблять трансплантацію.
Одне з найпоширеніших побоювань — що лікарі можуть не надавати допомогу людині, якщо знатимуть, що вона погодилася на посмертне донорство. Тетяна Мигалега наголошує: це не відповідає дійсності. Медики зобов’язані надавати пацієнтові необхідну допомогу, а рішення про донорство розглядають лише після встановлення смерті мозку або біологічної смерті відповідно до законодавства.
Ще один міф — можливість продажу органів або їх незаконного вивезення за кордон. Координаторка пояснює, що донорство в Україні є добровільним і безоплатним, а купівля-продаж органів заборонені законом.
Також вона звертає увагу на татуювання з написами на кшталт «не реанімувати» або позначенням групи крові. Такі позначки не замінюють медичних документів і не є підставою для лікарів відмовитися від реанімаційних заходів чи не проводити аналізи.
«Тату, наклейки, футболка з написом — нас це не цікавить».
За її словами, лікарі мають діяти відповідно до медичних протоколів, а групу крові та інші важливі показники перевіряють за допомогою аналізів.
Тетяна Мигалега радить передусім самостійно розібратися в темі та визначити власне ставлення до посмертного донорства. Не менш важливо обговорити це рішення з близькими, щоб у разі трагедії їм не довелося здогадуватися, чого хотіла людина.
Для тих, хто вирішив оформити прижиттєву згоду , потрібно звернутися до трансплант-координатора. Контакти фахівців у різних регіонах України доступні на сайті Українського центру трансплант-координації.
Координаторка наголошує: навіть звичайна розмова про донорство в родині може мати значення. Адже коли близькі знають позицію людини, тоді легше зрозуміти її волю та не ухвалювати складне рішення в невідомості.
- Нейрохірургія не відпускає навіть вдома: відверте інтерв'ю з нейрохірургом з Луцька
- «Найважче — неповага з боку пацієнтів»: парамедикиня з Луцька про роботу швидкої та війну
Новини рубріки
«Вибігли в чому були одягнені»: на Волині багатодітна родина втратила будинок через пожежу
16 листопада 2026 р. 10:56
КП «Волиньпроект» здобуло перше місце у національному рейтингу
16 листопада 2026 р. 10:51
У нацпарку на Волині помітили рідкісного птаха (ФОТО)
16 листопада 2026 р. 10:39