Роздуми журналістки з Волині: «Любити Україну до глибини кишені. А ще – до глибини серця»

22 листопада 2026 р. 15:06

22 листопада 2026 р. 15:06


Так багато було мирних життєвих планів і задумів у Святослава Форманюка (праворуч) та Ігоря Оліярника.

Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу позаштатний кореспондент газети «Волинь» Ніна КОСТРУБА

…життєвою історією мецената Євгена Чикаленка, з якого варто брати приклад нашим мільйонерам

Коли на виставі оголосили, що примірник газети «Рада», яку понад століття тому фінансував Євген Чикаленко, можна придбати за донат від 400 гривень на ЗСУ, подумала: для студентів дорогувато. Та вже за мить побачила десятки піднятих рук! Газети розкупили миттєво. І тоді по-особливому прозвучали слова самого Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, варто любити її до глибини кишені».

Глибше пізнавати історію українського народу ніколи не пізно. Тому квиток на театральне дійство «Грай, Марку, грай», подарований внучкою на день народження, спочатку сприйняла трішки розгублено. Виставу Київського творчого об’єднання МУР нещодавно показали на сцені Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Хоча від першого знайомства з цим колективом, який улітку презентував у Луцьку «Ребелію», у мене залишилися незабутні враження.

Новий історичний реп-мюзикл уже об’єднав десятки тисяч глядачів. Гастрольний тур розпочався на початку жовтня і триватиме до кінця грудня. Заплановано 21 показ у 20 містах України.

Мандрівка кораблем історії, що тривала дві з половиною години, нікого не втомила. Навпаки, ще раз засвідчила небайдужість молодого покоління, а саме молодь переважала серед глядачів, до подій минулого та видатних постатей, які власні кошти вкладали в українську справу й будували майбутнє нашої держави.

Разом з акторами глядачі долали непрості, нерідко трагічні життєві дороги. Головний герой вистави – меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист і громадський діяч Євген Чикаленко (1861–1929) – умів бачити майбутнє і був переконаний: «Хочете державу – вкладайте у державу».

Євген Чикаленко (1861–1929) – умів бачити майбутнє і був переконаний: «Хочете державу – вкладайте у державу».

Він розумів, що інвестиції в освіту, культуру й суспільний добробут – це інвестиції у власне майбутнє. А принципу любити Україну не лише до глибини душі, а й до глибини кишені дотримувався протягом усього життя.

Проєкт МУР заснував талановитий молодий режисер і актор Олександр Хоменко. П’ятнадцять героїв мюзиклу та артисти балету створили неймовірну атмосферу патріотичного піднесення.

Дійство розповідає історію підприємця Євгена Чикаленка, вихідця з Одещини, який продовжив справу свого батька-аграрія. Завдяки підприємництву та власним коштам він свідомо підтримував українську культуру й державотворення, доводячи, що економіка та культура – союзники у творенні майбутнього країни.

А як із цим сьогодні, через понад сто років?

Євген Чикаленко власним коштом підтримував письменників, допомагав видавати українські книжки, зокрема ті, що зазнавали цензурних утисків. Саме він фінансував українські газети «Громадська думка» та «Рада».

До речі, на виставі можна було не лише побачити примірник газети «Рада», а й придбати його, задонативши від 400 гривень на підтримку ЗСУ. Як я вже згадувала, охочих виявилося напрочуд багато. Молоді люди своїми вчинками довели, що готові долучатися до благородної справи.

А на аукціоні розіграли лише один лот – сертифікат на майбутні вистави МУРу. Торги стартували з тисячі гривень, а завершилися сумою 47 тисяч гривень!

Що спонукало мене поділитися цією історією? Не секрет, що заможних бізнесменів у нашій країні чимало. Одні щедро підтримують державу, військо, освіту й культуру. Інші воліють не помічати пекучих проблем сьогодення.

Можливо, когось із них надихне приклад Євгена Чикаленка.

Адже саме аграрії сьогодні створюють одні з найбільших капіталів і підтримують економіку регіонів. Сучасне поле – це вже не лише трактор і плуг, а й дрони, супутникові дані, автоматизація, міжнародні ринки.

Та почати можна і з малого: вирощувати затребувані сільськогосподарські культури, закласти сад чи теплицю. Усе починається з людини, яка не боїться працювати, ризикувати й брати на себе відповідальність.

І саме таких людей Україні потрібно більше. Особливо тих, хто пам’ятає: справжній патріотизм вимірюється не лише красивими словами, а й конкретними справами.

…сусідом по будинку, який творить на Землі добро

Не перестаю дивуватися людям, які, незважаючи на стреси й випробування сьогодення, з оптимізмом дивляться в майбутнє. Здавалося б, вони роблять звичайні, буденні справи. Але чому одні не впадають у відчай, живуть із надією і передають її іншим, надихають власним прикладом, а інші замикаються в собі, мовчки переживаючи біль і страждання?

Думками повертаюся до подій кількарічної давнини, які відбувалися у дворі нашої багатоповерхівки.

Наш двір – це, по суті, окрема маленька громада зі своїми турботами, радощами, успіхами й проблемами. Майже всі про всіх усе знають. Але серед сусідів є особливі люди, які присвячують себе цій громаді, без зайвого галасу роблять корисне для всіх мешканців.

Наша прибудинкова територія навіть тепер, у час повітряних тривог, пострілів та вибухів, залишається затишною й охайною. Своєю незвичайною красою вона захоплює перехожих уже не один рік.

І все це значною мірою завдяки мешканцю будинку, колишньому старшому вчителю вищої категорії Луцького навчально-реабілітаційного центру, який має майже 40 років педагогічного стажу, – Святославу Миколайовичу Форманюку.

Здається, любов до краси оселилася в його душі ще з дитинства.

У Чикаленка були мільйони, у Форманюка – золоті руки й велике серце. А любов до України в них одна: не на словах, а на ділі.

І це прекрасне почуття він не тримає в собі, а щедро дарує людям, щоразу дивуючи натхненністю та працелюбством. Власним прикладом заохочує до праці інших мешканців, зокрема й молоде покоління.

Завжди готовим допомогти був і ще один наш сусід – Ігор Оліярник, який від початку повномасштабного вторгнення служить у лавах ЗСУ. Для них не було проблемою щось пофарбувати на дитячому майданчику, відремонтувати, довести до ладу.

А нещодавно Святослав Миколайович знову здивував нашу дворову громаду.

Зустрівши його, побачила в руках освітянина невеликий стенд із портретами захисників, які віддали життя за Україну. Серед них – двоє загиблих мешканців нашої багатоповерхівки.

Воїн-сирота Максим Нагорний назавжди залишиться 20-річним…

Це Олександр Карчевський, який пройшов АТО, пекло російсько-української війни й загинув у квітні 2025 року. І воїн-сирота Максим Нагорний, який назавжди залишиться 20-річним. Його життя також обірвалося у 2025-му.

Ще у 18 років, перебуваючи в окопі, юний захисник написав свій заповіт. Розповів про страшні реалії війни та висловив свою найбільшу мрію – якою хотів би бачити Україну.

З нагоди Дня Конституції цей заповіт у Верховній Раді цитував Президент України Володимир Зеленський:

«Мрію прожити життя недаремно та бачити майбутнє України без дитячих притулків, щоб діти зростали у щасливих сім’ях. Відбудовувати стару систему не треба – створюймо нову й набагато кращу Україну».

Не судилося юному воїну здійснити свою заповітну мрію…

Але його слова залишилися жити. Як і пам’ять про нього та інших захисників.

Створений Святославом Форманюком міністенд тепер розміщений у незвичайній криївці, яку небайдужі мешканці облаштували в підвальному приміщенні будинку, де розташоване місцеве укриття.

Так багато було мирних життєвих планів і задумів у Святослава Форманюка (праворуч) та Ігоря Оліярника.

Ось що розповів сам Святослав Миколайович:

– Проживаємо нелегкі часи. Особливо болісно відчувають це діти. Тому хотілося б хоч якось зменшити їхній стрес під час повітряних тривог, коли малеча перебуває в укритті. Трохи відремонтували проходи підвального приміщення, прикрасили їх, постаралися створити затишок.

А поруч є кімната-світлиця, яка існує вже не один рік. Сюди люди приносять знайдені експонати. Серед них – навіть ікони, які колись лежали біля смітника. Про це, до речі, вже писала газета «Волинь».

На видному місці у криївці – прапор бригади, який передав наш мешканець, воїн ЗСУ Ігор Оліярник. На ньому – підписи його побратимів. За бажанням діти тут можуть випити чаю, скуштувати печиво.

Слухаючи Святослава Миколайовича, подумала: як багато насправді залежить від однієї небайдужої людини!

Дуже хочеться, щоб цей затишний куточок якнайшвидше перестав бути прихистком від пострілів і вибухів, а залишився добрим нагадуванням про людяність, турботу та пам’ять.

І ось що цікаво: понад сто років тому Євген Чикаленко вкладав у майбутнє України свої статки. А сьогодні звичайний луцький педагог Святослав Форманюк вкладає у нього свій час, працю й частинку серця.

Такі різні люди, різні епохи, різні можливості. Але любов до України – одна. Бо любити Батьківщину можна не лише до глибини кишені. А й до глибини серця.

Ніна КОСТРУБА .

Зараз також читають: Журналістка з Волині: «Не знецінюйте слів: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» .

Telegram Channel

Роздуми журналістки з Волині: «Любити Україну до глибини кишені. А ще – до глибини серця»

Джерело: www.volyn.com.ua

Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua