І техніку лагодив, і країну захищав: на щиті повернувся додому Дятченко Сергій (ВІДЕО)

04 вересня 2024 р. 15:59

04 вересня 2024 р. 15:59

Сумна звістка з фронту надійшла до села Самарське Петропавлівської громади у засвіти пішов захисник України Дятченко Сергій Миколайович!

Автор: Ірина СИТНІК

2022 року Сергій добровольцем пішов до військового комісаріату, хотів допомагати ремонтувати техніку, бо гарно в нею ладнав, допомагати чим міг боронити свою країну. Невдовзі повідомив родині, що він у лавах 108-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Став стрільцем, помічником гранатометника. Згодом, через стан здоров’я, був переведений до роти охорони Верховинського РТЦК.

Автор: Ірина СИТНІК

29 серпня у селищі Верховина на Івано-Франківщині серце Сергія дало збій...

Автор: Ірина СИТНІК

Непоправна втрата для дружини Тетяни, сина Вадима й доньки Людмили.

Дружина Тетяна згадує, що чоловік Сергій ніколи б не лишився осторонь війни, навіть його слабке серце рвалося боронити країну.

Автор: Ірина СИТНІК

Сергій виріс в селі Самарське, після школи навчався в Петропавлівському професійно-технічному училищі, досконало вивчився професія механізатора та все своє життя пропрацював трактористом в сільськогосподарських підприємствах.

1998 року позвав до шлюбу дівчину Тетяну, яку покохав.

- Ми знайомі з Сергієм зі самого дитинства, у шлюбі прожили з ним 26 років. Знали один одного все життя, бо з одного села. Сергій покликав одружитися і я погодилася. Першим народився в нас син Вадим, а через сім років – донечка Людмила. Сергій був сімейною людиною, жили звичайним життям, як і більшість людей, - розповідає Тетяна.

У селі Сергія добре знали, де що полагодити, де яка техніка не їде, то все до Сергія йшли, він міг дати ладу будь-якій речі з моторчиком. За цей хист друзі звали Сергія професором.

Початок повномасштабної війни, Сергій перш за все думав про родину. Вивіз рідних у безпечне місце, сам лишався вдома. Знав, що його вміння ремонтувати техніку тут знадобиться, для себе прийняв рішення лишатися на рідній землі. Ремонтував техніку, допомагав військовим, а потім і сам пішов до військкомату.

- Зателефонував і сказав, що йде до військкомату, добровольцем пішов служити. Говорив, що його знання техніки потрібне нашим військам, та й планував ремонтувати техніку. Хотів хоч чимось допомогти. Пройшов навчання, прийняв присягу, навчився стріляти, і повідомив, що він вже боєць в ЗСУ.

Сергій став стрільцем помічником гранатометника 108-ї вже бригади територіальної оборони ЗСУ. Одразу потрапив на Донеччину у місто Слов’янськ. На Донеччині лишався до березня 2024 року, кілька разів серце нагадувало про свою слабкість, тож через стан здоров’я Сергія перевели в роту охорони на Івано-Франківщину.

У серпні цього року Сергій вперше за понад два роки служби побував удома. Побув з рідними та 22 серпня повернувся на службу.

- У Сергія 9 вересня іменини, кажу чоловіку: може б на день народження приїхав, тай побув би вдома, а він відповів, що так хотів додому, що не просився на пізніше. Мамі якось обмовився, що може востаннє бачимося. Усіх провідав, обійняв, поговорив. А потім та страшна звістка... Сергія немає, хіба таке могло статися? Не вірила… - розповідає дружина Тетяна.

Автор: Ірина СИТНІК

29 серпня у селищі Верховина на Івано-Франківщині серце Сергія не витримало нового ритму життя.

- Нам повідомили, що Сергій щоранку о 6й ранку ходив на майданчик та займався спортом, цього ранку знову пішов тренуватися, там у нього серце й зупинилося, - каже Тетяна.

Автор: Ірина СИТНІК

За весь час повномасштабної війни Сергій не змінив свою позицію. Він йшов захищати країну і був упевнений, що так має зробити кожен українець.

- Сергій навіть сердився на тих чоловіків, які ховалися від війни, не хотіли ставати на захист. А про війну говорив мені: «Нікого не слухайте, Україна вистоїть, війну ми закінчимо. Усе буде добре», - говорить дружина Тетяна.

Автор: Ірина СИТНІК

Сьогодні, 4 вересня, у селі Самарське, зустрічали Сергія на щиті. Вуличками до самого будинку захисника вишикувалися живі коридори: люди вклонялися захисникові, несли квіти і плакали… Невтішні цього дня і дружина, і донька, не можуть змиритися з втратою найріднішого.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

На родинному подвір’ї Сергій в останнє, до нього прийшли рідні та друзі, але вже не в гості, не на свято, а прощатися… Панотець Валентин відслужив панахиду за захисником. До домовини несли й несли квіти…

Автор: Ірина СИТНІК

9 вересня цього року Сергій б виповнилося лише 47 років. На мітингу виступили в.о. голови Петропавлівської селищної ради Лариса Замура та хрещена мати захисника Галина Негей.

- Усі в селі Сергія знали та поважали. Не можемо повірити, що його немає з нами. Сергій завжди був привітний, щедрий, добрий, без вагань приходи на допомогу, ніколи не відмовляв і не підводив. Уже ніколи Сергій не прийде, не порадить і не посміхнеться. Прожив недовге життя. Замість життєвих радощів, кожен день відчував на війні подих смерті. Він не міг стояти осторонь, але серце не витримало. Він також планував життя, хотів під вінець повести доньку, дочекатися онуків та жити разом у вільній країні. Лише добрі спомини лишилися про нього.

Автор: Ірина СИТНІК

Ушанували Героя хвилиною мовчання. Три салютні постріли пролунали над кладовищем, над останнім прихистком Сергія – захисника України.

Автор: Ірина СИТНІК

Розділяємо біль утрати з рідними захисника. Спочивай з миром, воїне!

Автор: Ірина СИТНІК

Вічна і світла пам'ять Герою!

Автор: Ірина СИТНІК

Дніпровські