Підкорював моря, підземні глибини та став на захист країни: на щиті - Каніболоцький Андрій (ВІДЕО) - Дніпровські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Підкорював моря, підземні глибини та став на захист країни: на щиті - Каніболоцький Андрій (ВІДЕО)

07 вересня 2024 р. 16:06

07 вересня 2024 р. 16:06

Він підкорював морські простори та був найкращий кок на Флоті в лавах армії… Він підкорював підземні надра, коли працював шахтарем… Він був неймовірно добрим, мав багато друзів, обожнював свою доньку та маленького онука, коли жив… Невтішна звістка з фронту надійшла до села Дмитрівка Миколаївської громади. На війні загинув захисник України Каніболоцький Андрій Григорович.

Автор: Ірина СИТНІК Підкорював моря, підземні глибини та став на захист країни: на щиті - Каніболоцький Андрій (ВІДЕО)

Андрій гордо носив звання солдата, був водієм стрілецького відділення, з перших днів на війні одразу потрапив на «нульові» позиції. 2 вересня 2024 року Каніболоцький Андрій загинув під час артобстрілу поблизу села Старомайорське на Донеччині…

Підкорював моря, підземні глибини та став на захист країни: на щиті - Каніболоцький Андрій (ВІДЕО)

Андрій народився 1 травня 1976 року в місті Донецьк, де пройшли його дитинство та юність. Після закінчення школи юнак здійснив свою мрію – вступив на навчання до Київського університету та вивчився на кухаря-хлібопекаря. Кулінарна освіта знадобилася молодому хлопцю на службі в лавах Української армії – служив у Морському флоті та був найкращий кок. Після служби в армії чоловік повернувся в рідне місто Донецьк. Та ненадовго… 1998 році доля завела моряка до села Дмитрівки. Тут Андрій зустріч своє кохання - Світлану. Одружилися, купили будинок, 2001 році у молодої подружньої пари народилася первістка - донька Карина.

Автор: Із сімейного архіву Підкорював моря, підземні глибини та став на захист країни: на щиті - Каніболоцький Андрій (ВІДЕО)

Андрій влаштувався на роботу: пройшов навчання в місті Тернівці, де вивчав шахтарську справу, та почав працюватигірником на шахті ім. Сташкова, потім на шахті «Дніпровська».

З 2020 року Андрій присвятив своє життя мамі та бабусі, як єдиний син, доглядав за рідними. Цей рік для Андрія був найважчим, в один рік, з різницею в місяць, він втратив маму і бабусю. Чоловік лишився один в будинку, але лише до почату повномасштабної війни, після того будинок Андрія став житлом для захисників, а сам чоловік брав участь у територіальному захисті краю.

4 червня 2024 року Андрія мобілізували. Андрій став солдатом, водієм-стрільцем 129 бригади, 1-го стрілецького відділення. Після навчального гарту потрапив до Великої Новосілки. Андрій брав участь у важкий боях. Наснаги воїну надавали часті розмови з найріднішими. Він часто телефонував доньці Карині, з нею ділився і успіхами, і невдачами.

- Коли тато був на війні, ми говорили про все, він не приховував від мене реалій війни. Розповідав про бої, говорив, що багато хлопців гине, що з бою повертаються лише одиниці. Знаю. Як він та його побратими втомлювалися, бо на відпочинок їм давали три дні, а потім знову йшли в на позиції. І що в окопах з солдатами мешкали щурі. Говорив, що ворог дуже швидко наступає, а їм важко відбивати наступ, бо не мають чим відбиватися. Поки чекають зброю, ворог засипає обстрілами. І що до позицій понад п’ять кілометрів солдати йшли пішки, бо ніяка техніка на нуль не дійде. Це були його будні, - розповідає Карина.

Підкорював моря, підземні глибини та став на захист країни: на щиті - Каніболоцький Андрій (ВІДЕО)

Один з маршрутів повернення з позицій для Андрія став останнім... Востаннє з татком Карина мала розмову 26 серпня, а потім дев’ять днів шукала його.

- Тато зателефонував мені перед тим, як їх вивели на позиції. Він завжди мені телефонував до виходу на позиції та одразу після повернення. Цього разу зворотного дзвінка так і не дочекалася. Сама зателефонувала, шукала. Бачу, що всі хто з ним був на нулі – в мережі, а татко – ні. Він не міг не зателефонувати, бо тільки приходив, ще автомату не клав з рук, як набирав мій номер телефону. А тут дев’ятий день, а ніякої звістки немає. Ніхто мені не відповідав на повідомлення. А потім я вже додзвонилася до командування і дізналася, що тата вже немає, - розповідає Карина.

Каніболоцький Андрій загинув 2 вересня 2024 року близько 10-ї ранку.

- Їх виводили з нуля поблизу Старомайорського, було троє солдат, усі потрапили під артобстріл. Таткові перебило ноги, було поранене плече. Одразу евакуювати тата не могли, дроном йому скидали ліки таводу. Зі слів побратимів, не було змоги надати йому медичну допомогу. Татко втратив багато крові, перш ніж до нього змогли дістатися хлопці з евакуації, - розповідає донька.

У сповіщенні, яке отримали рідні повідомили: «Під час виконання бойового завдання із захисту України загинув біля Старомайорське Волноваського району Донецької області».

Не вірилося, що більше не почує голосу батька донька, не вихоплюватиме у матусі телефон маленький Давид аби сказати послухати дідуся і знову будуть дзвінки від друзів з питаннями: «Де пропав тато, чому не відповідає?»

- Тато був найкращим дідусем для свого єдиного онука. Він був найдобрішою людиною і дуже позитивним. Мої мама з татом не живуть разом з того часу, коли мені було чотири роки, але я завжди мама обох батьків: мама і тато зберегли між собою гарні стосунки, завжди спілкувалися, він часто бував у нас в гостях разом із бабусею. На фронті ми його всі разом проводжали. Давиду лише п’ять років, а він щодня питає про дідуся., - згадує донька.

Донька говорить, що тато Андрій був дружелюбний і такий різний.

- Тато любив футбол, вболівав за команду «Шахтар», напевно, що вони були з його рідного міста. Слухав важку музику – метал, і в той же час любив дивитися «Піратів Карибського моря». А на фронті мав позивний «Рево», не знаю напевне, але думаю, що тому, що був енергійним. А ще тато був дуже дружелюбний, мав багато друзів. Його знали в селі і далеко за межами, багато на фронті друзів. Щойно пропав зв'язок з татком, мені телефонують його друзі, питають, чому не виходить на зв'язок. Але тепер вже ніхто не додзвониться до нього, - говорить Карина.

Сьогодні, 7 вересня захисник Каніболоцький Андрій повертається до дому на щиті. Вулиці, що ведуть до будинку Героя, людяні. Живий коридор, квіти та синьо-жовтий прапор нагадують, що Воїн повертається додому.

Панотець Алім відслужив панахиду за загиблим воїном. З промовами до звернулися до присутніх від Миколаївської громади Людмила Гарнатко, від Петропавлівського ТЦК Олександр Міщенко.

- 48 років було Андрію. Розквіт років, ще можна жити. Але він залишив свій будинок, своє особисте життя, пішов захищати нас з вами. Дякуємо йому за те, що він захищав нас своїми грудьми. Лютує ворог, тому маємо на фронті такі жертви. Хотілося б аби ця жертва була останньою. Але ворог не зупиняється, хоче все більше загарбати, забирає більше й більше життів, кидає бомби на наші міста та села, вбиваючи цивільних людей. Завдяки нашим воїнам ми маємо змогу жити й працювати. Пробачте нас рідні, за те, що загинула ваша рідна людина, - сказала Людмила Гарнатко.

- Ми проводимо в останній шлях нашого Героя. Який ціною свого життя захищав кожного з вас, наші території, наших дітей. Але ворог під час артобстрілу позбавив його життя. Пам’ятайте його завжди як Героя, бо Герої не вмирають, - сказав Олександр Міщенко.