Анастасія Литвиненко з Авдіївки: “Моя улюблена справа надихає мене"

14 вересня 2024 р. 12:31

14 вересня 2024 р. 12:31

Ми продовжуємо розповідати історії вимушено переміщених родин і кожна історія по різному вражає. Сьогодні наша героїня — Анастасія Литвиненко з Авдіївки. Вона не лише знайшла прихисток на Петропавлівщині, але й відновила свою улюблену справу і надихає інших учитися новому.

Анастасія Литвиненко родом з Авдіївки. У рідному місті проживала з коханим чоловіком Віталієм та займалася улюбленою справою — була майстром манікюру.

Автор: Ірина СИТНІК

Війна в життя Анастасії увірвалася вперше у 2014 році. Перший ворожий обстріл міста стався в районі, де був будинок дівчини. Тоді від ворожого снаряда квартира подружжя була повністю зруйнована.

- У 2014 році наша квартира була зруйнована і зовсім не підлягала відновленню. Тоді ми з чоловіком виїхали і жили у Козачій Лопані на Харківщині. Потім, коли в Авдіївці стало спокійніше, ми повернулися і почали робити ремонт у новій квартирі”, — розповідає Анастасія.

У 2022 році обстріли міста почастішали з початком повномасштабного вторгнення. Анастасія згадує той самий день 24 лютого.

- 24 лютого 2022 року мій чоловік був у відпустці, він працює рятувальником у ДСНС. Напередодні повномасштабного вторгнення мій чоловік отримав сповіщення, його викликали на роботу. Ми не розуміли нічого. Того дня вранці, як зазвичай, я зібралася на роботу, зайшла в магазин за кавою, а мені кажуть: “Яка кава? Війна почалася”. Спочатку не сприйняла це всерйоз, навіть не дивилася новини. На роботі, в салоні, співробітниця сказала: “Дитину сьогодні в дитячий садок не взяли, сказали, що війна”. Ми чули вибухи десь далеко, але в Авдіївці війна триває з 2014 року і ми звикли постійно чути постріли, - говорить Анастасія.

Автор: Ірина СИТНІК

У березні ситуація погіршилася і обстріли стали інтенсивнішими. Життя в Авдіївці ставало все небезпечнішим.

- Люди були в паніці, не знали що робити — чи речі збирати, чи залишатися. Із січня в місті не стало питної води, водогін розбили обстрілами. Через це воду нам підвозили й ми ходили з баклажками, щоб її набрати. До стадіону приїжджав автомобіль з водою, там завжди було велике скупчення людей на великій території. Одного разу, коли близько 50 людей стояли в черзі за водою, ракета влучила в дев'ятиповерхівку поряд із ними під час обстрілу. Люди почали тікати, аби врятуватися і це було дуже страшно, - згадує дівчина.

Із комунікацій у місті на той час було лише світло та опалення, води не було, але Анастасія продовжувала працювати.

- Я й далі ходила на роботу, тоді вже з нами жила моя сестра. Опалення не було в квартирі, грілися обігрівачами. Одного дня, поки я була на роботі, зателефонувала мені сестра і говорить, що почався обстріл, наш та сусідній будинки горять. Ми прибігли додому, встигли забрали котів, валізи й спустилися до сховища, - розповідає Анастасія.

Автор: Ірина СИТНІК

Після того обстрілу подружжя вирішило переїхати жити до пожежної частини. Навіть там, незважаючи на всі негаразди, Анастасія не покинула улюблену роботу.

- У пожежній частині навіть вдавалося працювала, були клієнти на манікюр. Мені виділили окремий кабінет, і я продовжувала свою справу, - говорить дівчина.

Обстріли ставали все ближче та все сильніше. А потім поруч з пожежною частиною влучила ворожа ракета… На той час у місті вже не було електроенергії, тож Анастасія з рідними вирішили виїжджати з Авдіївки.

- 9 квітня 2022 року ми виїхали з рідного міста. Їхали ми одразу на Дніпропетровщину, знайомі запропонували тимчасово зупинитися саме у Петропавлівщині.

Автор: Ірина СИТНІК

Минуло вже два з половиною роки, як Анастасія тимчасово зупинилася у нашому краї. За цей час знайшли з рідними будинок, переїхали в це село й батьки, родина адаптувалася й навіть відновили свою справу.

- Коли ми виїжджали з Авдіївки, то наше і батьківське житло було вже зруйноване. Зараз ми живемо всі разом: семеро людей у невеличкому будиночку. Ми з чоловіком вивезли з рідного дому лише наших котиків, дві валізи речей, телевізор, електроплиту і трішки матеріалів для манікюру. Ми могли б вивезти більше речей, але ми проживали в районі, з якого добре проглядається місто Донецьк, і наші будинки були під постійними обстрілами, а отже, було ризиковано повертатися за речами, — згадує Анастасія.

У Богинівці родина почала заново будувати своє життя. Спочатку було дуже незвично жити у селі, адже звикли до міста, та й починати доводилося з нуля. Але родина активно почала працювати.

Автор: Ірина СИТНІК

Батьки Анастасії відкрили у селі магазин, дівчині надали приміщення для власного манікюрного салону, так і почався новий етап життя на новому місці.

- Ще з Авдіївки я офіційно працювала у салоні, в мене є ФОП, тому вирішила відновити свій бізнес на новому місці. У сільській раді надали приміщення, а також стіл і стілець, з чого я і почала знову працювати. Поступово купувала матеріали для роботи, почали з’являтися перші клієнти. Спочатку не дуже люди до мене йшли, боялися, думали, що я тут тимчасово і поїду. А зараз вже маю постійних клієнтів, їдуть й з навколишніх сіл. Також ще займаюся дистрибуцією парфумів та косметики, - розповідає наша героїня.

Попри конкуренцію і складні умови, Анастасія не тільки відновила свою справу, але й навчає інших.

- Я навчила ще одну дівчину, тепер ми працюємо разом та робимо манікюр. Узагалі у нас ціла команда. В одному приміщенні з нами ще працює моя сестра, надає послугу з ламінування вій. І ще місцева дівчина надає послуги нарощування вій.

Автор: Ірина СИТНІК

Анастасія активно продовжує навчатися новому, бере участь у чемпіонатах та проходить курси на підвищення кваліфікації.

- Важко було адаптуватися на новому місці, звісно ж і конкуренція велика, але треба мати бажання та любов до улюбленої справи. Я дуже люблю свою роботу. Постійно вдосконалюю свої навички, їжджу на чемпіонати. У березні був міжнародний чемпіонат серед б'юті майстринь, я брала участь у номінації “Нігті” й зайняла два призових місця - третє і четверте. Маю нагороди і з інших чемпіонатів. А нещодавно пройшла курси у відомої блогерки Дар’ї Абрамової. Мені подобається вивчати щось нове, нові техніки. Люблю створювати щось незвичайне для своїх клієнтів, - із захопленням розповідає дівчина.

Автор: Ірина СИТНІК

Хоча життя на новому місці стає все більш стабільним, але думками Анастасія з тією самою квартирою у Авдіївці.

- Багато хто пропонує нам придбати будинок тут, але в нас по-перше немає такої можливості, а по-друге живемо зі страхом, що знову доведеться тікати. У лютому 2022 року ми завершили у рідній квартирі ремонт, а 14 лютого, як зараз пам’ятаю я повісила нові штори, а зараз в нас немає нічого.

Наразі у подружжя інші турботи: чоловік працює в ДСНС, постійно їздить на Донеччину, виїжджає в Покровськ і Мирноград. Уже має поранення і контузії. Тож усі думки Анастасії про нього. Удвох вони щасливі.

- Я щаслива, що мої рідні поруч, що ми живі, що змогла відновити свою улюблену справу, яка допомагає мені відволікатися від сумних думок. А ще я тішуся, що своєю працею тішу своїх клієнток. Сподіваюся гарний манікюр піднімає настрій усім, хто до мене звертається, - ділиться думками Анастасія.

Автор: Ірина СИТНІК

Дніпровські