ЕКСКЛЮЗИВ Виховали понад 60 дітей: історія унікальної родини з Дніпра

16 вересня 2024 р. 14:12

16 вересня 2024 р. 14:12

У Дніпрі є досить незвичний дитячий будинок сімейного типу. В його стінах батьки виховали понад 60 дітей, п’ятеро з яких – їхні кровні. Усіх своїх випускників люблять і пам’ятають. Зараз вони з чоловіком виховують шістьох дітей. В гостях у цієї великої родини побували журналісти «Наше місто».

Історії дітей, які знайшли свою родину

Це звичайний затишний будинок . Єдине, що вражає, велика кількість кімнат, де є і вітальня з каміном, і робочий кабінет з письмовим столом для кожного, і числені спальні, і кімната відпочинку, і гардеробна. Діти грають у власному дворі, який облаштували за їхніми потребами.

Катерині 14 років, вона дев’ятикласниця, вчиться грати на бандурі.

-Я живу тут вже 10 років, – розповідає дівчина. – У нас дружна родина, ми допомагаємо одне одному. Любимо їздити разом на дачу. Ми там поливаємо помідори.

Сергію у вересні виповниться 13 років. Хлопчик захоплюється велоспортом.

-Я також живу тут вже 10 років, – каже Сергій. – Тому ми всі, як рідні. Граємося разом, допомагаємо батькам по господарству. Я допомогаю з заготовкою дров на зиму – витягаю з деревини цвяхи. Я дуже люблю шашлик і душевні розмови з батьками.

Ровесник Сергія – Михайло захоплюється музикою. Він у цій родині живе 5 років.

-Я дружу з усіма, мені тут дуже подобається, – зізнається хлопчик. – Я також люблю їздити на дачу. У нас є песик та кішка, я їх дуже люблю.

Олександру 14 років, він вчиться у 9 класі разом з Катрусею.

-Я дуже люблю батьків, вони заслуговують на повагу, – каже Сашко. – Також люблю смачно поїсти. Улюблена страва – вівсянка, люблю і борщ та картоплю. У вільний час ми відвідуємо авква-парк, різноманітні екскурсії, подорожуємо. Нещодавно були у Німеччині, нам дуже сподобалося.

Роману 8 років. Хлопчик вчиться у 3 класі.

-Мені подобається математика, люблю відвідувати групу подовженого дня у школі, там виконую домашні завдання. А вдома залюбки граюся з Діаною.

Діана щойно прийшла зі школи і сіла за вишивання. Дівчинці 11 років, вона вчиться у шостому класі і мріє стати художницею.

-Я тут живу вже п’ять років, найбільше ми потоваришували з Романом, – розповідає дівчинка. – Зазвичай, граємо в кухарів, готуємо різні страви з листя. Я люблю ходити до школи, особливо на уроки географії, математики та української мови.

Діти – найбільша радість та натхнення

Батьки усії цієї дружної компанії – Валентина Никифорівна Іонова та її чоловік Олександр. Вони упевнені, що сімейна атмосфера – найкраще середовище для виховання дітей , які втратили батьків. У цьому будинку діти знаходять не просто дах над головою, а справжню сім’ю.

-Я з 1988 року почала втілювати сімейні форми виховання, – розповіла Велентина Никифорівна. – Тоді я була однією з перших в області, хто створив дитячий будинок сімейного типу. А зараз це досить розповсюджене явище. Батьківство – важка праця. А прийомні батьки беруть на себе велику відповідальність. Поставити дітей на ноги не так просто, як здається на перший погляд. Мені у житті дуже пощастило. Мені Господь дав п’ятьох кровних дітей. Я їх виховувала у важкі дев’яності. Зараз наймолодшому синові 38 років, а старшому – 50. Внукам вже за двадцять! Так що я маю великий скарб.

Коли Валентина створила дитячий будинок сімейного типу її молодшому кровному сину було три роки. Але ця жінка прагнула подарувати тепло свого серця і покинутим дітям також.

-Колись був один відомий письменник, який висунув ідею запроводати дитячі будинки сімейного типу, адже до цього у нас в країні була лише інтернатна форма виховання, – зізнається Валентина Никифорівна. – І у нашому місті знайшлися люди, яких зацікавило це питання, я маю на увазі керівництво. У нас була тоді багатодітна родина. Я працювала ведучим інженером і вдома теж все встигала. Тому мені запропонували створити дитячий будинок сімейного типу. Я подумала, що у такому випадку я буду мати можливість більше спілкуватися зі своїми дітьми, бо буду вдома. Виконуватиму ті ж обов’зяки по вихованню, але дітей стане більше. Ми погодились і жодного разу не пошкодували.

Родині запропонували великий будинок, в ньому вони живуть і досі. Бували такі часи, коли в оселі мешкало 17 дітей одночасно.

-Нас консультували психологи, – розповіла Валентина Никифорівна. – Говорили, що є три головні проблеми, що на нас чекають: конфлікт між прийомними та кровними дітьми, конфлікти у родині і руйнування родини. І ми пройшли через це, родина розпалася. Певний час я сама виховувала дітей. Але ми подолали цю проблему. Вже понад 10 років я маю другого чоловіка. Він зовсім по-іншому ставиться до питання виховання дітей. Він з багатодітної родини, тому дуже гостро сприймає проблеми таких дітей.

60 дітей під одним дахом: секрети щасливої родини

Валентина за тридцять з гаком років виховала понад 60 дітей. Згідно законодавства, діти перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення ними 18-річного віку. Але навіть залишивши батьківську оселю, вони періодично приїжджають. Привозять подарунки, діляться своїми досягненнями.

– Коли їх стало 60, я вже перестала рахувати, – каже щаслива мати. –  Хтось скаже, що це нереально, але так і є. Я не прагнула досягнути рекордної кількості, просто так сталося. Ми навіть не намагалися зібрати їх усіх одночасно у нас вдома, бо це неможливо, адже їх понад 60! Але ми підтримуємо одне одного. Наприклад, нещодавно впродовж трьох днів одному з випускників допомагали полагодити дах після пожежі. А хто йому ще допоможе?

Валентина Никифорівна– не просто мама, вона має дві вищі освіти, одна з яких – педагогічна. Разом з чоловіком вони вчать дітей не лише бути розумними та порядними людьми, а й різноманітним життєвим навичкам. Дітлахи вчаться готувати їжу, прибирати у кімнатах, доглядати за рослинами, виконувати дрібний ремонт. Батьки прагнуть, щоб їхні вихованці стали самостійними. На питання про те, у чому секрет родинного благополуччя, вона відповіла так:

-Тут немає ніяких секретів, по-перше, потрібно мати бажання, – з посмішкою каже Валентина Никифорівна. – А по-друге – життя надто коротке, тому потрібно встигнути вдосталь порадіти. А діти – це найбільша радість і цінність у житті. Це моє переконання. Інакше я б своїх п’ятьох дітей не мала. У нас все чудово, ми маємо величезну радість і натхнення! Усім того бажаємо.

Фото Валерія Кравченка.

Дніпровські