На щиті: Василь Макогон - найкращий водій-механік БМП (ВІДЕО)

05 лютого 2025 р. 15:36

05 лютого 2025 р. 15:36

Страшна й болюча звістка огорнула нашу Петропавлівку та увесь Присамарський край. Захищаючи Україну загинув Макогон Василь з Петропавлівки.

Автор: Ірина СИТНІК

Василь Макогон народився 24 грудня 1992 року у Петропавлівці, у рідному селищі пройшли юнацькі роки хлопця. Закінчивши Петропавлівський ліцей №2 Василь вступив у гірниче училище міста Шахтарське, навчався на професію слюсаря. Отримавши освіту розпочав свій шлях гірника, працював гірником очисного забою дільниці з видобутку вугілля №6 шахти «Дніпровська»

У 2022 році, коли ворог напав на нашу країну Василь одразу прийняв рішення стати на захист країни. Добровільно долучився до лав Збройних Сил України, ніс службу у 93-тій бригаді Холодний Яр. На війні Василь був водієм-механіком бойової машини піхоти (БМП), мав звання старшого солдата. Мав позивний “Монгол”.

Василь менший у родині, має старшого на 3 роки брата Сергія.

- Чесно я був не в захваті від рішення брата. Казав, що я піду, а він залишиться вдома. Відмовляв, але брат наполягав. Він одразу сказав мені: “Удвох підемо і вдвох повернемося”, — розповідає брат Сергій.

З початку своєї служби Василь був на Донеччині. Стояв на захисті Бахмута, Соледару, Кліщіївки, Часового Яру, Андріївки, востаннє був на Покровському напрямку.

- Сини про війну не розповідали, хоч я і завжди питала, але вони оберігали мене, лише казали, що дуже страшно. Василь казав тільки, що як переможемо рашистів, зустрінемося усі, сядемо за стіл і будемо святкувати, — говорить пані Олена, мати Василя та Сергія.

Виховував Василь синочка Дениса від першого шлюбу.

А у жовтні 2024 року вдруге одружився зі своєю коханою Оленою. Олена родом з Шахтарська, познайомились завдяки соціальним мережам, почуття огорнули пару і вже 25 жовтня зіграли весілля.

- Весілля святкували у колі рідних, він тоді приїхав на 5 днів додому. Взагалі за час війни кілька разів лише був у відпустці. У лютому 2024 році був у відпустці, відвідав Львів та трохи побув вдома. Син мріяв побачити всю Україну, хотів подорожувати рідною країною, а встиг лише відвідати Львів, Київ та Одесу, — розповідає мати.

Брат Сергій також на захисті України, з 23 січня 2023 року несе службу у 23-ій бригаді. За роки служби виконував завдання на Запорізькому, Курахівському, Авдіївському напрямках. На захисті Часового Яру отримав тяжке поранення і зараз проходить лікування.

- Знаєте ми з братом дружні були з дитинства, нас виховувала мати, батьки розлучилися, тому ми трималися вдвох. А тут війна і це зовсім інші відчуття. Коли ми вперше побачилися на лінії фронті, там розумієш, що дорожчого немає, коли брат брата зустрічає на фронті, це неймовірна емоція, і сльози, і сміх, і неймовірна радість, що ми побачилися живі та здорові, — згадує Сергій.

Брати працювали на одному напрямку, але в різних бригадах. На напрямку Часового Яру зустрічалися в останні часи найчастіше під час виконання бойових завдань.

- По брату було видно, по його очах особливо, що після того як він побачив війну, усвідомив, що наш святий обов’язок не дати ворогу добратися до нашої землі, нашої Петропавлівки. Спочатку в усіх страх, не всі витримують такої війни, а він не маючи військового досвіду відчув дух війни і що потрібно виконувати цю роботу. Найбільше його турбувала несправедливість, багато хто не хоче ставати на захист, тому завжди казав мені: “Братуха, хто якщо не ми з тобою”. І він дійсно був натхненний перемогою.

У боях Василь був на початку одним з найкращих механіком-водієм у своїй роті, виконував свою роботу досить справно і його завжди залучали до самих небезпечних завдань, де необхідна повна зосередженість для виконання.

- Останні два роки виходив на завдання цілеспрямований і без страху. Два рази був підбитий дронами у Соледарі та Бахмуті. Хлопці його берегли. Він був веселим, душею компаній. Завжди чекав побратимів з передових позицій і зустрічав їх, якнайкраще. Готував найсмачнішого борщу та топив баньку, щоб вони відпочили. Так і стається, що найкращих втрачаємо, — говорить Сергій.

Востаннє брати розмовляли 14 грудня, 18 грудня “відплюсували” один одному у повідомленнях, а далі тиша…

- Уже пізніше я дізнався, що у брата були погані передчуття про які казав усім, але не мені. Розповідав другу, що тяжкий напрямок і тяжкі завдання. Він дуже переживав про моє поранення, тому нічого не розповідав. Ми взагалі дуже переживали один за одного. Завжди думаєш, аби лише в брата все було добре. Мали спільну мрію, повернутися додому після війни, зібрати рідних і поїхати на тривалий відпочинок десь у гори, на рибалку, а тепер така пустота, — із сумом говорить брат.

- Востаннє ми з сином спілкувалися за кілька днів до його загибелі, а ще в той роковий день він розмовляв з дружиною. Він так спішив на Новий рік додому у відпустку, 24 грудня мав святкувати День народження, хотів бути поруч з нами на свята і так і не приїхав… Так боляче…Василь був неймовірно добрим, веселим, любив футбол… Був хозяйновитим, його всі любили та поважали, — говорить пані Олена.

20 грудня 2024 року Василь загинув при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Новоукраїнка на Покровському напрямку.

Саме на Покровському напрямку наразі найсильніші бригади з боку ворога і тому бійців з 93-ої бригади запросили до 68-ої бригади для підтримки у виконанні бойових завдань. Того дня під час бойового завдання БМП Василя атакував новітній FPV-дрон з оптоволокном, від якого на жаль наразі немає жодного захисту…

Звістка про загибель Василя болюче вдарила по рідним, не вірить у загибель брат Сергій…

- Це знаєте, як вибивають землю з-під ніг і ти знаходишся в такій ситуації, коли розумієш, що він загинув як Герой тому, що захищав усіх нас, але й розумієш, що не стало сина, батька, брата. Я ховав побратимів і думав, що таке горе обійде мене осторонь, а тут загинув мій рідний брат. Дуже важко це сприймати і навіть інколи перекриває дихання, не хочеться нічого. Хочется більше помсти, але розумію, що з гарячою головою до такого не підходять. Хочется знати і відчути, щоб мій брат не даремно поклав своє життя на фронті. Він віддав своє найцінніше, щоб ми жили далі, наші діти, наші батьки, наші дружини. Дуже рідко коли два брати так поряд на війні. Ми були на війні одним цілим, а зараз я один, одна половина. І чим заповнити другу половину невідомо. Ходжу і буває увесь день у думках чому він, а не я, як так сталося. Найтяжче сприймати, що саме він був молодший і ми разом стільки разом пройшли, а тепер немає моєї половини.

За свою сумлінну службу Василь мав нагороду за участь у боях за Бахмут, “Золотий Хрест” підписаний Валерієм Залужним. Був представлений до державної нагороди, яку на жаль вже вручать посмертно…

Сьогодні, 5 лютого Василь повернувся додому на щиті.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Живий коридор простягнувся селищем від головного в’їзду й до самого будинку захисника. Багато людей прийшли провести у засвіти Василя: рідні, друзі, побратими. вкладають на домовину троянди, гвоздики, хризантеми.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Разом з священнослужителем Свято-Петропавлівського храму панотцем Андрієм помолилися за нашого Героя.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Не стримують сліз мама, брат, дружина, рідні.

- Ми мало побули разом. Але Василь показав мені справжню любов: кохала і була коханою, - говорить дружина Олена.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

З добрим словом про Василя звернулися представники селищної ради, Петропавлівського військкомату, шахтоуправління “Дніпровського”, побратими.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Три салютні постріли вкотре лунають над Петропавлівкою, знову сповіщують про тяжку втрату воїна, який поклав життя за вільну незалежну Україну.

Автор: Ірина СИТНІК

Дніпровські