Церковно-парафіяльні школи та їх вчителі

18 лютого 2025 р. 12:18

18 лютого 2025 р. 12:18

Продовжуємо знайомити вас з історією Присамарського краю. Своїми історичними дослідження ділиться з нами Олександр Сидоренко - журналіст і дослідник родом із села Миколаївка. Читайте статтю про церковно-парафіяльні школи Присамарського краю.

Освіту позаминулого століття зазвичай атрибутують з церковно-парафіяльними школами. Проте в нашому краї головну роль тоді насправді відігравали все ж земські школи і школи Міністерства народної освіти, що відкривались у 1860-х роках, але вони розміщувались у більших селах — як от у Петропавлівці, Миколаївці, Дмитрівці. У менших же селах хіба що хтось із грамотних селян збирав сусідських дітей у школи грамоти. А церковно-парафіяльні школи з’явились вже наприкінці 1890-х…

У селах, що існували на землях родини Герценвиців, — Петрівському (нині це с. Петрівка), Катеринівці, Миколаївці (нині це с. Маломиколаївка) — освітою селянських дітей під кінець XIX століття стали перейматися священники місцевої церкви.

Саму церкву у с. Петрівське збудувала у 1839 р. вдова колезького радника Анастасія Олексіївна Герценвиць на пам’ять про свого чоловіка Петра Івановича. Це була кам’яна однопрестольна церква, що йменувалась Свято-Троїцькою. У подальшому родина Герценвиців була чи не основними її жертводавцем. Так, у 1878 р. Олександр Іванович Герценвиць за власні кошти влаштував на вікнах церкви 14 залізних гратів вартістю 560 рублів, а його мати — вдова Євдокія Федорівна Герценвиць пожертвувала 18 тисяч цеглин з цегельного заводу для побудови церковної сторожки.

До будівництва сторожки залучилась й сільська громада — на надані нею кошти було придбано ліс та залізо для даху, а також фарбу, а за роботу майстрів заплатив колоніст Киліан Кирись. Тоді ж парафіяни (виключно одні лише селяни с. Петрівського) викупили у нащадків односельця Мінченка будинок, який відремонтували, добудували господарські прибудови, паркан, і зробили його будинком місцевого священника. «Купівля і ремонт будинку і всі зазначені добудови вартували селянам, окрім роботи натурою, 575 рублів грошима. Така сума, судячи з доволі обмеженої кількости парафіян, які вийшли з кріпосної залежности, і їхнього бідняцького рівня, досить значна і свідчить про їхню зразкову турботу про матеріальний побут свого пастиря і його благополуччя», — сповіщалось на шпальтах газети «Екатеринославские епархиальные ведомости».

У 1886 р. вдова статського радника Євдокія Федорівна Герценвиць і вдова титулярного радника Марія Іванівна Герценвиць пожертвували на користь притчу Троїцької церкви два 4% безперервно-дохідних білети державного банку по 1000 рублів кожен. Марія Іванівна Герценвиць робила значні пожертви на ремонт місцевої церкви, зокрема, і в 1885 і 1891 рр.

Будинок маєтку Герценвиців, який Марія Іванівна Герценвиць у 1891 р. надала під розміщення Петрівської церковно-парафіяльної школи.

Перша спроба відкриття церковно-парафіяльної школи у притчі Свято-Троїцької церкви с. Петрівського, як втім і в Катеринівці та Миколаївці, робилась у 1884 р., але вірогідніше, що вона не була успішною, хоча в довідкових матеріалах Катеринославської єпархії започаткування школи у притчі Свято-Троїцької церкви ведеться саме від того року.

У 1890 р. тогочасний священник Свято-Троїцької церкви Арсеній Пісоцький взявся за створення церковно-парафіяльної школи ґрунтовніше, і одразу у всіх трьох селах — Катеринівці, Петрівському і Миколаївці, де навчання відбувалось під його наглядом і де він сам викладав Закон Божий. Заснування шкіл співпало з призначенням на посаду псаломщика Свято-Троїцької церкви в с. Петрівське 20-річного енергійного учителя церковно-парафіяльної школи з с. Уплатного Павлоградського повіту Олександра Діаковського, можливо, це він й змотивував священника Пісоцького до започаткування церковно-парафіяльної освіти у селах притчу, принаймні, він тоді став ключовим промотором цієї справи.

Олександр Діаковський походив із родини священника, закінчив у 1887 р. два класи Катеринославської духовної семінарії і склав екзамен на звання учителя народної школи у Павлоградській чоловічій гімназії у 1888 р. і був призначений вчителем тієї школи, а 12 серпня 1890 р. призначений псаломщиком Свято-Троїцької церкви с. Петрівське Павлоградського повіту та був затверджений вчителем щойно створеної Петровської церковно-парафіяльної школи, де безкорисливо й навчав дітей впродовж 1890-1894 рр. Загалом у трьох селах притчу, за звітом за 1894/1895 навчальний рік, мешкало 1562 православних, дітей шкільного віку було 155 хлопчиків і 120 дівчаток, з них у церковно-парафіяльній школі тоді навчалось 27 хлопчиків і троє дівчаток.

З переведенням Олександра Діаковського 9 вересня 1894 р. до Миколаївської церкви його з 6 жовтня 1895 р. було призначено вчителем Миколаївської церковно-парафіяльної школи. За ретельне й вміле виконання вчительських обов’язків у церковно-парафіяльних школах за клопотанням Єпархіальної училищної ради він був 1 листопада 1898 р. висвячений у диякони («беручи до уваги його старанну педагогічну діяльність висвячений у сан диякона без встановленого іспиту»). 10 вересня 1899 р. переведений у штатні диякони до церкви в с. Миколаївка Катеринославського повіту, де продовжив вчителювання у церковно-парафіяльній школі.

Власне, старанна педагогічна діяльність Олександра Васильовича Діаковського, зокрема у Петрівській і Миколаївській церковно-парафіяльних школах, стала підставою для нагородження його 3 червня 1900 р. «за труди по народному образованию» срібною медаллю з написом «За усердіє» для носіння на грудях на Олександрівській стрічці. 26 вересня 1908 р. його було призначено священником до церкви села Нова Григорівка Верхньодніпровського повіту. У 1909 р. його було представлено до нагородження такою ж золотою медаллю для носіння на грудях на Станіславській стрічці.

Подальшу розбудову церковно-парафіяльних шкіл у Петрівському успішно продовжив 24-річний священник Стефан Адріашенко, призначений у Свято-Троїцьку церкву у 1894 р. Він опікувався всіма школами парафії і викладав Закон Божий. Кожна ж зі шкіл мала свого учителя. Так, у 1901 р. вчителем школи у с. Петрівському був селянин Іван Старостенко, який сам здобував освіту вдома і склав екзамени на звання вчителя. Того року ця школа мала 35 учнів (23 хлопчики і 12 дівчаток). Парафіяльні школи (школи грамоти) діяти тоді ще у с. Катеринівка, де навчалось 38 учнів (31 хлопчик і 7 дівчаток), на хуторі Мар’яна Роща (загалом 16 учнів, з них — 12 хлопчиків і 4 дівчаток), та в с. Миколаївка, де вчитель навчав 52 учнів (42 хлопчики і 10 дівчаток).

Законовчитель шкіл Петрівської парафії, він же — священник Св. Троїцької церкви у с. Петрівське Стефан (Степан) Адріашенко — особистість неординарна, і свою діяльність у віці 24 роки він розпочав у церкві села Петрівське, приділяючи надзвичайну увагу також і розвиткові освіти в інших селах причту.

Стефан Максимович Адріашенко народився 25 жовтня 1870 року в с. Червоний Кут Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії у родині священника. У 1894 р. закінчив шестирічний курс Катеринославської духовної семінарії і 26 вересня 1894 р. висвячений у священники Свято-Троїцької церкви в с. Петрівське Павлоградського повіту. Молодий священик завзято взявся і за розбудову церковно-парафіяльних шкіл, що діяли у селах притчу. Його енергійну працю вже за рік відзначила Катеринославська училищна рада, оголосивши йому 30 грудня 1895 р. подяку за «старанну й корисну працю для церковно-парафіяльної школи» із занесенням до формулярного списку.

Архієпископ СТЕФАН (Стефан Максимович Адріашенко) у 1894–1902 рр. був ,настоятелем Свято-Троїцької церкви і завідувачем Петрівською церковно-парафіяльною школою. (Фото з арештантської справи)

Окрім парафіяльної школи в Петрівському, став активно розвивати і школи грамоти у Катеринівці та Миколаївці, що тоді вже існували, а на хуторі Мар’яна Роща започаткував таку школу грамоти у 1895 р.

Цікава подальша доля цього священника. 26 серпня 1902 р. його було переведено священником до Благовіщенської церкви у с. Томаківку Катеринославського повіту, де з 1904 р. він став завідувати Томаківською другокласною вчительською школою, яка за трирічною програмою навчання готувала вчителів для шкіл грамоти. Школа мала також і церковно-парафіяльну школу, і після двох років викладання у ній випускники вчительської школи могли складати спрощені екзамени для отримання свідоцтва на звання вчителя церковно-парафіяльної школи.

Десь у 1911 р. при Благовіщанській церкві священник відкрив книжкову лавку, а для села Томаківка ввів посаду книгоноші. Він сам дуже цінував книгу, і це відзначили вихованці Катеринославської духовної семінарії, які відвідували церкву. Один з них у «Екатеринославских епархиальных ведомостях» вмістив подорожні нотатки, де зазначав, зокрема, що їх «вразила шкільна бібліотека, як і бібліотека у самого священника вдома, яка вартує йому досить дорого».

Потім Стефан Максимович служив настоятелем у Катеринославській Знам’янській (П’ятницькій) церкві. Зведений у сан протоієрея. 7 травня 1924 р. був пострижений у чернецтво в Катеринославській Хрестовоздвиженській церкві. 11 травня 1924 р. висвячений на єпископа Олександрівського, вікарія Катеринославської єпархії. Хіротонію в Харківському Мироносицькому храмі звершували архієпископ Іоаннікій (Соколовський), єпископ Борис (Шипулін), єпископ Мелітопольський Сергій (Звірів), єпископ Єлизаветградський Онуфрій (Гагалюк).

У 1924 р. був заарештований і висланий до Харкова без права виїзду. У 1926 р. його титул змінено на єпископ «Олександрівський і Павлоградський», який тимчасово керує Катеринославською єпархією. У вересні 1926 р. заарештований у Харкові за звинуваченням у «контрреволюційній агітації». 11 жовтня 1926 р. за дискредитацію радянської влади і розпалення релігійного фанатизму мас (статті 73, 119 КК УСРР), 25 жовтня 1925 р. етапований до Москви в розпорядження СВ ОДПУ і ухвалою особливої наради при колегії ОДПУ від 12 листопада 1926 р. (ст. 71 КК УСРР) засуджено до трьох років заслання до Казахстану. Покарання відбув у Середній Азії, у містах Чарджоу та Ходжейлі.

За ухвалою особливої наради при колегії ОДПУ від 16 серпня 1929 р. після відбуття терміну покарання позбавлений права проживання в Москві, Ленінграді, Ростові-на-Дону, означених губерніях і округах та УСРР з прикріпленням до визначеного місця проживання на 3 роки.

З 16 квітня 1930 року — єпископ Бугурусланський, вікарій Самарської єпархії. З 26 грудня 1933 року — єпископ Рильський, вікарій Курської єпархії. 9 липня 1934 року зведений у сан архієпископа. З 22 травня 1935 року архієпископ Арзамаський, вікарій Горьківської єпархії.
1935 р. його було заарештовано. У 1936 році Особливою Нарадою при НКВС СРСР засуджено до п’яти років заслання до Північного краю. Термін відбув у 1940 р. та залишився в Архангельську.

14 лютого 1941 р. заарештований і ув’язнений до Архангельської внутрішньої в’язниці УНКВС по Архангельській обл. Проходив у груповій справі «Справа схиєпископа Петра (Федосіхіна). Архангельськ, 1940-1941 рр.». В обвинуваченні говориться: «Відбуваючи заслання в Архангельську, встановив контрреволюційну зв’язок з одним з керівників к-р церковної організації Дзюбиком, спільно влаштовував контрреволюційні зборища».12 квітня 1941 р.

Особливою Нарадою при НКВС СРСР його засуджено до восьми років у виправно-трудових таборах. Був етапований до Карагандинського табору НКВС. Помер, ймовірно, того ж 1941 року в цьому таборі.

Ось така неординарна людина була причетна до започаткування освіти в нашому краї.
Говорячи про освіту в селі Петрівському, не можна оминути увагою місцеву поміщицю княгиню Марію Іванівну Герценвиць. Це вона 1891 р. пожертвувала під сільську парафіяльну школу один із своїх будинків, що використовувався як їдальня (він зберігся і досі!), а для заохочення нового вчителя до Петрівської школи вона у 1895 р. встановила оплату вчителю у розмірі 50 руб. і виділила йому в користування 5 десятин землі.

Освіта дітей викликала неабияке зацікавлення у селян. У 1907 р. у Петрівській школі навчалось 35 хлопчиків і 15 дівчаток, у Катеринівській — 45 хлопчиків і 6 дівчаток, а в Миколаївській — 70 хлопчиків. А в 1909 р. у Катеринівській школі навчалось 70 учнів з самої Катеринівки (де мешкало в той час 792 жителя), хутора Петровського (86 жителів) та хутора Мар’їна Роща (166 жителів). У Петрівській церковно-парафіяльній школі у 1909 р. навчалось 57 учнів.

Сам притч Свято-Троїцької церкви в с. Петрівському діяв успішно. З підсумків архієрейської ревізії 1912 р. довідуємось, що церква мала 988 парафіян чоловічої статі і 912 жіночої. У 1912 р. до метричної книги внесено 78 записів про хрещення дітей, 21 запис — про шлюби і 47 — про смерті.

Дохід притчу склав 1776 рублів, капітал становив 1100 рублів, так званий «кружковий» дохід був 700 руб. 88 коп. Частина цих коштів використовувалась для підтримки діяльности церковно-парафіяльної школи. Бібліотека Свято-Троїцької церкви мала 195 назв книг і журналів, а кількість томів сягала 384 примірників. І нею так само користувались учні.

З різних джерел вдалось зібрати відомості про вчителів шкіл грамоти. У с. Катеринівка у 1901 р. таким вчителем був селянин Василь Завгородній, який сам закінчував церковно-парафіяльну школу. Він опікувався 38 учнями Катеринівки (учнями були 31 хлопчик і 7 дівчаток).

У Миколаївці вчителем у 1901 р. був козак Михайло Богданов, який здобув освіту у так званій народній школі (земському училищі). З 1913 р. тут вчителювала Ірина Іллівна Попова, яка закінчила Романівську 2-класну жіночу школу й склала іспит на звання вчителя церковно-парафіяльної школи, а школою завідував священник Іоан Гончаров. Піклувальником школи був селянин Василь Федотович Гарнатко. У 1916 р. у школі навчалось 67 учнів (40 хлопчиків і 27 дівчаток). Перше відділення (перший рік навчання) мало 23 хлопчика і 18 дівчаток, друге — 10 хлопчиків і 9 дівчаток, а в третьому навчалось всього 7 хлопчиків. Свідоцтво про знання матеріалів курсу того року отримало всього троє учнів. Попит на навчання серед селян був великим — того року у прийомі до школи було відмовлено 20 дітям.

Школа фінансувалася повітовим відділення Єпархіальної вчительської ради. З місцевих коштів виділялось 15 рублів на рік для утримання вчителя, 38,79 рублів на підручники, навчальні посібники і письмове приладдя, 100,74 рублі — на опалення й освітлення школи. З рахунку державного казначейства надходило 510 рублів на оплату вчителя.

Анкета Миколаївської початкової церковно-парафіяльної школи (1916).

Досить цікаві документи з історії освіти у 1917-1918 рр. вдалось відшукати у фондах Міністерства освіти Української Держави. З проголошенням Центральною Радою у листопаді 1917 р. Української Народної Республіки, новоутворене Секретарство справ освітніх Генерального Секретаріату України звернулось до освітян: «Нові умови політичного життя в Українській Республіці одкривають перед школою цілком нові перспективи, ставлять перед нею нові завдання. Одним з головних завдань мусить бути виховання дітей в повазі до нового ладу на Україні, до нашого відродження краю. Національне виховання було кепсько поставлено в старій школі монархічної росії. І це призвело до повної національної байдужості, до розвитку егоїзму, матеріалізму серед вихованців цієї школи. Цього не повинно бути в оновленій Україні, яка витворена до життя патріотизмом і гарячим ентузіазмом широких мас людності».

Відбулись адміністративні зміни в управлінні освітою. З ліквідацією училищних рад, створені нові органи, і, зокрема, новоствореному відділу шкільної освіти при Павлоградській народній (земській) управі Української Центральної Ради було підпорядковано як старі земські школи, так і училища церковного відомства (церковно-парафіяльні школи). Таким чином на кінець 1917 р. за нової — української — влади діяли початкові школи в Катеринівці (навчалось у ній загалом 53 учні — 30 хлопчиків і 23 дівчинки), Миколаївці (64 учнів: 46 хлопчики і 18 дівчаток), Петрівському (50 учнів: 40 хлопчиків і 10 дівчаток), Мар’їній Рощі (загалом 50 учнів: 38 хлопчиків і 12 дівчаток).

Учителювали тоді: у Катеринівці — Петро Буштрук, але його невдовзі мобілізували на війну, то його заступив Михайло Гаков; у Миколаївці — Антоніна Голубова, у Петрівці — Степан Попов, у Мар’їно-Рощинській школі тоді вчителював Микола Яцюк.

Прихід більшовиків, часта зміна влади, гоніння на церкву зруйнували освітянську діяльність у селах.

Цікавинка з історії села

Ще однією історичною цікавинкою є те, що у 1892 р. у селі Петрівському в парафії Свято-Троїцької церкви було засновано товариство тверезості, яке ставило за мету сприяти прагненню вигнати алкоголь з вживання як страшну отруту, яка, на думку багатьох вчених, серйозно загрожує виродженням всього цивілізованого людства. Серед правил товариства – обов’язок не лише самому вести тверезе життя, але коли це буде доречно, схиляти до цього й інших.

Члени товариства могли вживати лише виноградне вино, а влітку – ще й пиво, і лише цими напоями пригощати інших. Але були й винятки: під час весільного банкету член товариства, не вживаючи горілку сам, може пригощати нею своїх гостей…

Членами петрівського товариства стали: священник Сергій Чульський, землевласниця Марія Герценвиць, її доньки княжні Віра й Ольга Долгорукі, дружина священника Олександра Чульська, псаломщик Олександр Діяковський, його дружина Тетяна Діаковська, селяни с. Петрівське: Єгор Королевський, Григорій Ільїн, Полікарп Галич, Василь Кваша, Василь Скарбо, Микола Неживий, Прокіп Лук’яненко, Андрій Бездворний, Руф Міньков, Василиса Мінькова, Феона Фомічова, Акаліна Перехрестова, Неоніла Ткаченко, Діонісій Гура, Олена Гуріна, Марія Шульгіна, Параска Панченко, Олена Скарбо, Феодосія Балицька, Неоніла Рагунова і Семен Рагунов.

Олександр СИДОРЕНКО. м.Київ

Дніпровські