ЕКСКЛЮЗИВ Куля біля серця – це ще не вирок: торакальний хірург з Дніпра про порятунок поранених і цивільних

19 березня 2025 р. 12:27

19 березня 2025 р. 12:27

Війна змінила все: від буденного життя кожного українця до роботи лікарів, які щодня борються за життя поранених. Особливо це стосується медиків, що працюють у шпиталях та відділеннях, куди евакуюють військових і цивільних із важкими травмами.

Микола Вікторович – торакальний хірург однієї з міських лікарень Дніпра. У медицині він вже 42 роки. Його команда оперує надскладні випадки: поранення грудної клітки, уламкові ураження легень, гнійні запальні процеси. Їхня робота – це боротьба не лише з фізичними травмами, а й із психологічним навантаженням, яке щодня стає частиною їхньої реальності.

В інтерв’ю “Наше місто” Микола Вікторович розповів про свій шлях у медицині, зміни, які принесла війна, типові поранення військових та цивільних, а також про те, як лікарям вдається витримувати психологічний тиск, працюючи в умовах постійного стресу.

“Медицина – це було бажання батьків”

Микола Вікторович народився в родині сільських трудівників, і їхньою головною мрією і метою було, щоб діти вибилися в люди. Одна сестра вступила до будівельного інституту, друга – до медичного. Тож вибір був: медицина чи будівництво. Але батько хотів, щоб діти були лікарями. Тому після закінчення восьмого класу Микола вступив до медучилища, потім служив в армії, і, врешті-решт, у 1975 році вступив до Дніпропетровського медінституту. Два роки пропрацював абдомінальним хірургом, і вже 39 років як торакальний хірург.

— Чому саме торакальна хірургія? Не всі навіть знають, що це за спеціалізація.

— Це складна, але дуже важлива сфера. Наше відділення займається травмами грудної клітки, гнійними запаленнями легень і плеври. Ми працюємо з найтяжчими випадками, особливо зараз, коли через війну кількість поранених значно зросла.

— Чи змінилися типи поранень за ці три роки війни?

— Так. Якщо раніше бойові травми були рідкістю, то тепер це наша щоденна реальність. Сучасні методи евакуації та лікування дозволяють рятувати тих, кого ще кілька років тому врятувати було б неможливо. Ми щодня бачимо проникаючі поранення грудної клітки, уламкові ураження. Бронежилети допомагають, але навіть вони не завжди можуть захистити від уламків снарядів. Пацієнти зазвичай залишають собі ці уламки на пам’ять, але потім часто повертають їх назад, бо не можуть на них дивитися.

Микола Вікторович демонструє один з таких “експонатів” – 9-сантиметровий уламок снаряду, який дістали з легень пораненого. Чоловіка врятували без ускладнень.

Показує журналістам і свою згадку про ворогів пацієнт відділення торакальної хірургії, 45-річний військовослужбовець Олександр. У нього було два вогнепальних поранення. Перші з літа 2022 року. Бо він боронить Україну практично з початку повномасштабного вторгнення. Одну кулю дістали з лівої легені у Дніпрі, другу військові медики – з руки.

“Куля була дуже близько до серця, тільки майстерність дніпровських лікарів врятувала життя. Поранення я отримав 8 березня біля Лиману, майже 10 годин очікував евакуації, з цим наразі дуже важко там. Пощастило. Привезли, зробили рентген, КТ, заборонили ходити. Бачили б вони, як мене там катали по фронтових дорогах! Родео! Мене добре потрясло, хто знає, як там та куля стала, мені здалося, що й не болить вже. Думав, і оперувати не будуть. Але ні – по результатам обстеження побачили, що є загроза життю. Врятували. Лікарі тут дуже гарні. Взагалі українські лікарі – найкращі!”, – каже Олександр.

Микола Вікторович говорить, що у середньому подібні операції тривають годину-півтори. Все залежить від характеру ушкоджень. Якщо уламок або куля знаходяться у небезпечній зоні – поблизу серця, аорти чи стравоходу – потрібне негайне втручання. Комп’ютерна томографія дуже допомагає визначити тактику операції.

Торакальний хірург додає, що поранені – це найбільший відсоток пацієнтів, проте і цивільних також немало.

– До 2014 року центр торакальної хірургії України знаходився в Донецьку. Наразі ж люди з багатьох регіонів звертаються до нас. Торакальне відділення надає високоспеціалізовану медичну допомогу пацієнтам із захворюваннями та травмами органів грудної клітини. Тут лікують пацієнтів із патологіями легенів, плеври, середостіння, діафрагми та стравоходу, застосовуючи як традиційні хірургічні методи, так і сучасні малоінвазивні втручання. Серед найбільш поширених діагнозів – пневмоторакс, бронхоектази, деструктивні пневмонії, діафрагмальні кили та травматичні пошкодження грудної клітини. Лікарі використовують передові методи діагностики, зокрема рентгенографію, бронхоскопію та торакоскопію, що дозволяє вчасно виявляти патології та проводити ефективне лікування.

“Психологічно дуже важко, але онуки знімають стрес”

— Як ви справляєтеся з емоційним навантаженням?

— За три роки всі вже втомилися. Додому приходиш – і сирени, вибухи… Але мене рятують онуки. У мене їх п’ятеро. Молодшому чотири роки. Це мій найкращий антистрес. Ще люблю риболовлю. Хочеш – ловиш, не хочеш – просто сидиш біля води і відпочиваєш.

Попри постійний ризик, емоційне вигорання та виснажливий графік, лікарі не втрачають віри в перемогу. Вони продовжують рятувати тих, хто ціною власного здоров’я і життя боронить Україну.

“Ми знаємо, що наша робота не марна, – каже Микола Вікторович. – І поки є кому боротися – є заради чого жити. Україна вистоїть, бо в нас неймовірні люди”.

Фото Валерія Кравченка.

Дніпровські