Історія військового з ТрО Дніпра, який захищає країну ще з часів АТО

30 березня 2025 р. 14:47

30 березня 2025 р. 14:47

Головний сержант підрозділу 108-ї окремої бригади територіальної оборони, позивний «Якут», добровільно став до лав української армії в лютому 2022 року. Уже за місяць він опинився в найзапекліших боях і пройшов справжнє пекло. Його історію розповіли у прес-службі 108 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

Денис має бойовий досвід ще з часів АТО, коли служив у складі Української добровольчої армії. Проте навіть він був вражений силами, які росіяни кинули на українських оборонців.

Однією з найгарячіших точок, де довелося воювати, стало село Нескучне на Донеччині. Українські воїни жартома назвали його «Нескучкою» — бо нудьгувати там не доводилося: ворог не шкодував ресурсів і щодня атакував танками, БТРами, гвинтокрилами, артилерією та мінометами. Та навіть під натиском переважаючих сил легка піхота тероборони вистояла.

Він згадує, як тримали оборону в посадці, маючи до ворога лише 300 метрів. Під час одного з боїв його товариш вів вогонь з кулемета, а гільзи сипалися йому просто в кишеню. Наслідок — вигоріла дірка у формі. А після чергової відбитої атаки побратим пообіцяв: «Якщо вийдемо звідси живими, я перестану пити та піду до церкви».

Згодом були поранення та контузія.

«Я прокинувся о 5:30. І тут ворожий танк поцілив по нас десь метрах в десяти. І майже одразу почали з різних сторін вести вогонь з великокаліберних кулеметів два російських БТРи. Орки патронів не жаліли. Згодом почали працювали “арта”, міномети, авіація… Ставало пекельно гаряче.  Ворог знав точно, де ми, адже тоді доводилося відбивати по 3-4 штурми на день. До того ж ми вибили росіян з їхніх позицій, і вони будь-що воліли повернути їх та розвити наступ далі. Однак “обломили зуби”, – каже він.
На жаль, «Якут» отримав поранення руки та серйозну контузію.

«Я розумів, що толку від мене мало, адже нічого не чув та й рука… Кілометр йшов під спекотним сонцем цілу годину. Дякувати хлопцям, що баклажки з водою позалишали в посадках. Добрався. Отримав меддопомогу», – згадує чоловік.
Після госпіталю «Якут» повернувся в стрій, спочатку як помічник капелана, а згодом — головним сержантом підрозділу дронарів. Тепер його завдання — підготовка та забезпечення військових.

«А найголовніше – людина має визначитися з мотивацією: “Для чого ти на передовій: щоб гроші заробити та час провести чи ти воюєш за Батьківщину, щоб звільнити її від окупантів?”. З бійцем без мотивації працювати дуже проблемно, адже на нього важко покластися. Тому у свою команду ми набираємо свідомих та відповідальних», – каже захисник.

Вдома на Дениса чекають дружина і вірний чотирилапий друг Арчі.

«Придбав цуценя, коли йому виповнився місяць. І воно було зі мною, на війні. Привчав хлопців до порядку, де що валялося – все таскав. Однак “Арчі” швидко підріс і йому не вистачало їжі, тому відвіз додому. Тепер собакою опікується дружина. Коли я повертаюся з відпусткою, він щоразу впізнає та неймовірно радіє зустрічі», – ділиться чоловік.

Денис, як і всі його побратими, мріє про перемогу та повернення до цивільного життя.

За матеріалами Наше Місто.

Дніпровські