Андрій Плескачов, бригада “Хартія”: “Дід та прадід воювали і я захищатиму землю”

10 квітня 2025 р. 13:11

10 квітня 2025 р. 13:11

Трагічна звістка прийшла до Миколаївської громади: загинув захисник України Плескачов Андрій Олександрович.

Андрій Плескачов вступив на службу до Національної гвардії України. Носив звання старшого солдата, на посаді старший сапер. Загинув при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Липці, Харківської області. Андрію назавжди 41 рік... У захисника залишилися дружина, донька та батьки. Поховали Андрія в рідному селі 6 квітня 2025 року.

Андрій завжди хотів родину

Народився 24 березня 1984 року в Миколаївці, єдиний син у батьків Олександра Павловича та Лідії Андріївни. Закінчив Миколаївську загальноосвітню школу. Незмінно працював на шахті "Степова" машиністом. Андрій дуже любив дітей, тож створив власну сімʼю, де народилася донечка Єва (зараз дівчині 18 років).

Так розпорядилася доля: життя у шлюбі не склалося. Але 2015 року Андрій зустрів Оксану, закохався і добивався прихильності своєї судженої.

- Пропозицію Андрій мені щодня робив з того часу, як ми познайомилися. Я старша за нього, через ці думки не наважувалася сказати: “Так”. Андрій ніколи через це не хвилювався. Говорив, що кохає мене і хоче бути зі мною шлюбі. Нам було добре в парі жити. А от побралися ми лише півтора роки тому, — розповідає дружина Оксана.

Андрій дуже любив свою доньку Єву та гарно ладнав із Владиславом (сином Оксани). Згодом родина Владислава поповнилася — народився син Марк, якого Андрій теж обожнював.

- Андрій дуже любив дітей. Хвилювався за доньку Єву, йому хотілося більше спілкуватися. Дуже добрі стосунки були з моїм сином Владиславом. А онука обожнював, усі розмови були про Марка, — розповідає дружина Оксана.

Дід і прадід воювали, я буду воювати…

Повномасштабна війна змінила погляди на життя. Андрій на війну пішов добровольцем. У жовтні 2022 року став до лав Національної гвардії України.

- Андрій сам пішов до військкомату. Сказав: "Я піду, аби ви спали спокійно". Говорив: "У мене дід воював, прадід воював, усі воювали — буду воювати і я", — згадує дружина Оксана.

Андрій пройшов навчання в Київські області. Врешті нацгвардійця направили охороняти танковий завод. Три місяці служби і Андрій написав заяву на переведення.

- Андрій тоді говорив: "Я пішов на війну не для того, аби охороняти об'єкти. Я йшов на війну і маю там бути”. Він подав три заяви в три бригади. Його взяли у «Хартія» Національної гвардії України. Куди він хотів. Там він пройшов чергове навчання і потрапив на Донбас, — розповідає Оксана.

Андрій пройшов три військові підготовки: у Києві — на танкіста, у Польщі на сапера, яким він останнім часом і був, у Німеччині — на гранатометника.

- Андрій постійно навчався, удосконалював свої вміння і мав бажання продовжувати шлях військового. Він хотів іти вперед. Не просто сидіти якось там десь у тіні. Ті навчання не були дарма, бо він випробував себе і артилеристом, і танкістом, і сапером, — говорить дружина.

Андрій носив звання старший солдат та останнім часом був старшим сапером 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України. На фронті за Андрієм закріпився позивний “Боржомі”. Тут все просто: любив цю мінеральну воду, от хлопці його так і прозвали.

Бригада “Хартія” вела бої на Донецькому напрямку. У травні 2024 року бригаду з Донеччини перекинули на Харківщину.

Зв'язок із рідними Андрій тримав постійно, тож найрідніші знали про його жагу боротися з ворогом.

- Ми постійно були на зв’язку. На позицію йшов, телефонував, казав: "Приїду з позиції — одразу повідомлю". Загалом у нього завжди три слова було: "У мене все добре”. Запитував як у нас справи. Я йому кажу: чому ти за нас більше переживаєш? Я не на війні, у нас все добре. Це ж я у тебе повинна питати, як у тебе справи. А він каже: “Бо це — війна”, — згадує Оксана.

Оксана завжди відчувала настрій та стан Андрія. Відчувала, коли йому було тяжко, коли його охоплював смуток.

- Коли Андрію було тяжко, були моменти депресії, от коли хлопці-побратими гинули... У такі моменти він телефонував і казав, що любить мене, дітей, онука. У нього була така чоловіча турбота й підтримка. Я за ним була, як за муром. Навіть коли йому тяжко, він думає про рідних йому людей.

Після війни перефотографуємося…

4 жовтня 2024 року Андрій офіційно одружився з коханою Оксаною. Багаторазові спроби стати на рушник з коханою не вдавалися. Але цього разу він був рішучим.

- Андрій їхав з курсів з Польщі, написав мені: “Я написав заяву на одруження до сільради”. Приїхав і ми пішли розписалися в сільській раді. Після реєстрації шлюбу сказав: "Після війни запросимо рідних. Я одягну військову форму, а ти гарну святкову сукню. Попросимо Тетяну Петрівну, хай нас перефотографує”, — згадує Оксана день одруження.

Лише день відпустки, та ще й застудився, дуже перепрошував кохану за такий весільний експромт. Та він був щасливий, що врешті Оксана погодилася стати його дружиною, він знову мав сім'ю, кохану жінку, що чекала його вдома. Любов рідних давала йому мотивацію.

- Андрій завжди казав: "Усе в нас буде добре. Не хвилюйся ні про що". У день весілля повторив ці слова, — згадує Оксана.

Доброта відволікала від війни

Андрій повернувся на війну. Знову були щоденні дзвінки та короткі розмови. Він ділився і радісними моментами.

- Андрій дуже любив природу. От тільки весною, як бруньки з’являються — він кожній бруньці радів, кожній квіточці. А ще був романтиком. До самих заморозків квітнули хризантеми, вже сніг випав, а він зібрав ті хризантеми, зробив букет, сфотографував і вислав мені листівку, пише: “Я ж не можу тобі квіти передати. Ну, хай це буде для тебе букет”, — розповідає Оксана.

Андрій любив тварин, з лісу забрав маленьке цуценя, вигодовував його, бо він був дикий. Згодом кошеня приніс до їхньої хати. Його доброта давала йому моменти відповікатися від війни, від усього, що бачив навколо.

- Андрій часто розповідав про те, що бачив на війні — розруху, зруйновані ворогом вщент села. А ще про смерти, він дуже тяжко переживав втрати побратимів. Тепер цих розмов немає, бо немає більше Андрія, — промовляє жінка.

Нагорода та повна тиша

24 березня — у день народження Андрія, захиснику вручили нагороду — медаль "За сумлінну службу". Андрій поділився радісним моментом з рідними, надіслав світлину.

- Привітала Андрія з нагородою. Трішки поговорили, а потім він сказав, що буде дрова пиляти, трішки зайнятий і ще зателефонує. І все… Я зателефонувала йому ввечері — він відхилив вхідний. Ми мали домовленість, що він буде телефонувати.

31-го березня дружина знову зателефонувала чоловіку. Але відповіді не було. 3 квітня батькам принесли сповіщення про загибель сина. У сповіщенні йшлося: “1 квітня 2025 року Андрій Олександрович Плескачов — старший солдат, старший сапер загинув при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Липці, Харківської області”.

Він любив життя і мріяв подорожувати Україною

Андрій дуже захоплювався історією України. Вивчав історичні події, війни, постаті. Він любив природу і обожнював дітей, а його мрією були подорожі Україною.

- Андрій любив дітей, грався з усіма. От де б ми з ним не були — на річку підемо, він з дітьми грається. На природу вийдемо — він з дітьми грається. Дуже-дуже любив дітей. Йому хотілося подорожувати. Не десь за кордоном, а саме Україною. Говорив: "Візьмемо намет, мила, поїдемо з ночівлею до річок та озер. Дуже позитивний був. Знав як підтримати. Надзвичайно добра людина. Його всі любили. У селі поважали.

Віддав життя за Україну

6 квітня 2025 року Андрія зустрічали вдома на щиті, у засвіти проводжали рідні, друзі, односельці.

За час служби Андрій нагороджений відзнаками:

• медаль "За сумлінну службу"
• медаль “Ветеран війни”

Андрію навічно лишається 41 рік…

Вічна і світла пам’ять захиснику України!

Дніпровські