ЕКСКЛЮЗИВ “На межі”: у Дніпрі презентували фільм про героїв прифронтової преси

29 квітня 2025 р. 15:38

29 квітня 2025 р. 15:38

У Дніпрі показали фільм про незламність і важливість прифронтовій локальної преси. Про це розповідає “Наше Місто”.

Стрічка тривалістю 42 хвилини створена командою Національної спілки журналістів України. Це історія незламності редактора прифронтової газети”.

Головний герой фільму – Василь Мирошник, керівник місцевого видання “Зоря” з прифронтової Харківщини.

Фільм показує, як в умовах постійної небезпеки, з розтрощеною ворогом редакцією та без стабільного фінансування, Василь Мирошник виконує роль не тільки редактора, але й журналіста, коректора, кур’єра та водія.

Щотижня на власній автівці Василь Савич долає близько 400 кілометрів, розвозячи тираж свого видання по селах, що межують з ворожою країною. Мирошник заїджає у найвіддаленіші місця, де ще залишаються люди.

Це дуже небезпечний шлях. Ми бачимо як час від часу герой фільму хреститься. Щоб вижити в цих місцях, треба їхати зі швидкістю не менше 80 км на годину. Але по розбитих дорогах це неможливо. А ближче до “межі” краще зняти бронежилети з написом “преса”, щоб не висвічувати. Для ворога український журналіст – мішень номер один.

Ризикувати доводиться для того, щоб дати землякам свіжу інформацію, адже ці люди живуть в медійному вакуумі. Для людей Василь Савич – не просто газетяр. Він посланник “українського світу”. До нього звертаються по допомогу, розповідають про наболіле.

Щоб показати світові подвиг Василя Мирошника у квітні 2024 року знімальна група НСЖУ проїхала з редактором весь шлях, зокрема у куточки Золочівщини, яка з трьох сторін оточена територією росії.

Подорож команди почалася з харківської друкарні «Фактор-Друк», яку після зйомок фільму знищать російські ракети. Якраз в той день, коли Василь Мирошник планував забрати тираж.

Особисто для мене самий щемкий епізод стрічки – це коли машина редактора їде повз людей, які вийшли на суботник, щоб прибрати рідне село – спорожніле, розбите…

А ось до редактора підбігає жінка, і жаліється, що в неї немає світла. Пан Василь заспокоює її. А мене раптом охоплює тривога не тільки за неї, а й за електриків, які прийдуть на допомогу, адже в цих місцях вони дуже проста мішень.

На Дніпропетровщині теж є люди,які роблять газети в умовах обстрілів та блекаутів. Центр журналістської солідарності при Національній обласній спілці журналістів запросив на показ фільму героїв локальної преси Дніпровщини, які працюють в прифронтових громадах.

Це Євген Хрипун, головний редактор газети «Межівський меридіан», Ірина Ситнік, головна редакторка газет «Степова зоря», «Вісті Новопавлівської громади», сайту «Петропавлівка.city», Наталя Долгіх, журналістка криничанської газети «Нові рубежі», Наталія Мельник, головна редакторка царичанської газети “Приорільська”.

– Сьогодні Межова знаходиться за 20 кілометрів від лінії фронту, – розповідає Євген Хрипун, редактор газети “Межівський меридіан”, якій у травні газеті виповниться 95 років.

Пан Євген додає, що пейзажі у фільмі йому дуже знайомі. І побиті сільські дороги, і сільські магазини, які стають осередком життя прифронтових громад.

– І от коли людина виходить з цього магазину, то перше, що вона робить, дивиться вгору – чи немає дронів.

Пан Євген підтверджує, довезти газету в прифронтові громади сьогодні не просто через постійні обстріли.

– Наприклад, у Новопавлівку в суботу не доїхала машина, стала, а з нею їхало 80 газет…

Увагу к унікальному явищу українськї прифронтової преси  НСЖУ привертає по всьому світові. Фільм вже побачили у Польщі, Швеції, Великобританії, Франції, Німеччині…

– Ці прифронтові газети створюються не для заробітку. Вони про право знати правду — інформацію, яка може врятувати життя. Коли немає електрики чи інтернету, ці друковані видання доносять правду до сіл і міст під атакою. Вони розповідають людям, як евакуюватися, як отримати продукти харчування та ліки, як отримати допомогу від уряду, – сказав голова НСЖУ Сергій Томиленко на Конгресі Данської спілки журналістів.

Які проблеми сьогодні у газетярів, що працюють у прифронтовій зоні? Окрім, звісно, постійної загрози життю? Це насамперед нестача ресурсів, не тільки фінансових, але й людських.

В деяких редакціях працює тільки одна людина, яка самотужки збирає інформацію, пише, редагує, розповсюджує.

Героїв прифронтової преси дніпровські медійники привітали оплесками.

Дякуємо за ваш труд, за ваш подвиг.

Фото Віктора Качанова та Авраменко Єви

Дніпровські