ЕКСКЛЮЗИВ Друга світова, якою запам’ятали її ветерани Дніпра

09 травня 2025 р. 10:19

09 травня 2025 р. 10:19

Минуло 80 років після завершення найкровопролитнішої фази Другої світової . 9 травня справжні її ветерани відзначають своє головне свято – День Перемоги . Про те, якою запам’ятали ту далеку війну її учасники, розповість «Наше місто» .

Снайпера Івана Ніколенка підвів повторний постріл

У грудні 1942 року 18-річний Іван пішов воювати. Зробив це, за його власним висловом, хитро – потайки від матері.

– Початок війни добре пам’ятаю, – розповідає Іван Сергійович. – У 1941 закінчив сьомий клас і, між іншим, із похвальним листом. Пам’ятаю, як батько, який працював на залізниці, сказав нам: «Відбуваю на фронт». Після важкого поранення він потрапив у госпіталь у Тбілісі. Мама дуже переживала. Плакала. Поїхала до нього, але, на жаль, у 1942 батька не стало. Того ж року я записався добровольцем. Вчинив хитро: матері нічого не сказав, прийшов до військкомату і попросився у військове училище. Мене направили до снайперської школи і за півроку я став непоганим стрільцем.

Снайперські здібності нашого земляка підтверджує виписка з нагородного листа до ордена Червоної Зірки : «Гвардії молодший лейтенант Іван Ніколенко, беручи участь у спекотних боях 1943 року на річці Міус на посаді снайпера, знищив три вогневі точки та сімнадцять солдатів супротивника. В одному з боїв товариш Ніколенко знищив вогневу точку противника, чим забезпечив просування підрозділу вперед».

У тому бою Іван був важко поранений. Підвела професійна прискіпливість.

– У серпні 1943-го отримав завдання прибрати ворожого снайпера, який дуже заважав нашому наступу, – пояснює ветеран. – Я вистрілив і питання було вирішено. Але про всяк випадок, для вірності, зробив другий постріл. Не треба було! Мене і виявили. Я лежав на краю кукурудзяного поля. Місцевість відкрита. Ну й накрило мене мінометним вогнем. Отримав важке поранення в ногу.

Друге важке поранення фронтовик отримав під час визволення Кривого Рогу .

– Відмінно пам’ятаю цю подію, – усміхається ветеран. – Ще б пак! День-то який – 1 січня 1944 року. Увійшли в хату, а там на столі і випивка, і закуска. Новий рік же! Але мені було не до того.

День Перемоги наш земляк зустрів у Німеччині. Щоправда, не в Берліні, а в Шверині.

– Вранці 9 травня почалася безладна стрілянина, – згадує Іван Сергійович. – Людей переповнювала радість! Мене, зрозуміло, теж. Після двох важких поранень такий захват.

Після війни Іван Ніколенко став професійним військовим. У відставку пішов підполковником. У травні 2025 року ветеран відзначить 100-річний ювілей. У чому секрет довголіття дніпрянина?

– У батька залізна воля, – відповідає донька Наталя. – У 45 років відмовився від куріння. Раз і назавжди. В один день! За кермом був до 95 років. Потім стало погано з зором. А ще тато після 80 живе за своїм суворим життєвим планом: за п’ятирічками. До 85 зробити те-то, а до 90 – ще щось. Зараз, щоправда, з п’ятирічок перейшов на дворічки. Сьогодні головне завдання – дожити до 102.  Для початку.

Зв’язкову Олену Тарасову нагороджували орденами, медалями та нічною сорочкою

Якщо Іван Сергійович тільки планує дожити до 102, то для Олени Юхимівни це вже пройдений етап. 102 день народження вона відзначила ще в жовтні минулого року. А на війну Олена пішла зовсім ще юною дівчиною. Точніше, спочатку війна прийшла до неї, а вже потім сама вона вирушила на фронт.

– Коли почалася війна мені було 18, – розповідає Олена Тарасова. – Ми чергували на дахах і гасили ворожі «запальнички». Гра з вогнем. Але все-таки гра! Завдання – схопити бомбу і бігом кинути її в пісок. А потім мені запропонували вивчитися на телеграфістку. Чому б і ні! Я погодилася.

На жаль, час наче ластиком витер з пам’яті героїні багато сторінок її біографії. Сьогодні Друга світова для дівчат немов окремі кадри військової кінохроніки. Події та дні, з’єднані спільним сюжетом горя і біди, поразками і перемогами.

– Війна – одні суцільні труднощі, – зазначає Олена Юхимівна. – Здавалося, їм не буде кінця. Пам’ятаю, як у 1942 році нам хотілося прорватися в Сталінград, де тоді був нерв усієї війни. Ми чекали на Волзі, коли за нами прийде якийсь транспорт. І ось підходить баржа, завантажена під зав’язку зброєю, снарядами, харчуванням, кіньми. Нас теж на неї завантажили. Я опинилася поруч із конем. Зовсім близько. Я його боялася, а він мене. Підійшли до берега, якийсь солдат схопив мене і кинув у воду. А я плавати не вміла. Потім він сам вискочив за борт і виніс мене на берег.

Маленький епізод великої війни. Зате молоденька зв’язкова  відмінно запам’ятала військову форму, яка абсолютно не підходила їй за розміром.

– Шилося все на чоловіків, – згадує співрозмовниця. – Мені видали гімнастерку 50 розміру. Я в ній як у мішку. Квітчаста сатинова сукня з-під неї визирає. Черевики величезні дали. Зате під час тривоги зручно. Стрибнув у них і все. Ну, а коли після закінчення війни поверталися додому, нам усе перешили, одягли як лялечок. Сама себе не впізнала.

Медаль «За оборону Сталінграда» для старшої сержантки Олени Тарасової, напевно, найдорожча нагорода. Хоча були й інші ордени та медалі і навіть нічна сорочка як цінний подарунок.

Утім, більше запам’яталися Олені Юхимівні навіть не самі нагороди, а грошове заохочення до них.

– За кожну нагороду якийсь час платили 5-10 рублів щомісяця, – пояснює ветеранка. – Це було здорово. Я накопичила 179 рублів і купила подушку. Чоботи в мене були, гімнастерка теж. А ось подушки не було.

Після війни дніпрянка працювала бухгалтеркою. Уже багато років на пенсії. Здоров’я, ясна річ, залишає бажати кращого. По дому ветеранці допомагає двоюрідна онука і міська соціальна служба. Сьогодні літня дніпрянка погано бачить і погано чує. Останнє, втім, якоюсь мірою, і в плюс: нова війна менше нагадує про себе героїні Другої світової.

У Дніпрі залишилося лише 47 героїв Другої світової

З кожним роком справжніх героїв найкровопролитнішої війни стає все менше. Дніпро пам’ятає подвиг кожного з них і намагається матеріально та морально підтримати заслужених ветеранів у такому солідному віці.

–У Дніпрі залишилось 47 осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій 1941 – 1945 років, – каже Ірина Максименко, начальниця управління соціального захисту департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради . – Їм надаються певні пільги. Зокрема, безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів; першочергове безплатне зубопротезування;    безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування; 75 або 100-відсоткова знижка на оплату комунальних послуг. Крім того, ці поважні люди мають права на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів; першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергову госпіталізацію.

Фахівчиня зазначила, що, враховуючи поважний вік ветеранів, що брали участь у Другій світовій війні (90+), а також військовий стан в Україні, масових заходів цього року у місті не передбачено. Але у кожному районі міста працює організація ветеранів, яка не залишить без уваги нікого, та за підтримки міста.  Кожен з  47 поважних воїнів отримає до свята матеріальну допомогу у розмірі 3 тисячі грн.

Звісно, що кошти для наших героїв не найголовніше. Краща подяка їм – пам’ять про їхній подвиг. На жаль, сьогодні про нього багато хто воліє замовчувати.

Фото Володимира Федорищева

Дніпровські