Аграрна стійкість: посівна у “Гарант-Агро-4” у час війни (ВІДЕО)

11 травня 2025 р. 17:17

11 травня 2025 р. 17:17

Травень у розпалі, а це час для закладання врожаю ярих технічних культур. Тож у сезон посівної їдемо на репортаж до одного з провідних аграрних підприємств Петропавлівщини — ТОВ “Гарант-Агро-4”.

У сезоні 2024 року господарство “Гарант-Агро-4” змогло досягти врожайності соняшнику на рівні 20 ц/га — і це при тому, що кліматичні умови були далеко не ідеальні.

Поспілкуємося з новим керівником підприємства Андрієм Пєхотіним та його колективом про врожай, техніку, добрива, співпрацю з пайовиками, а також про те, як змінилася робота після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну та як налагоджена діяльність товариства на прифронтовій території.

Початок шляху: від юриста до аграрія

«Звідки я тут?», — посміхається новий директор, Андрій Пєхотін. — У Троїцькому народився, тут виріс і судилося тут працювати».

У кінці 2024 року товариство “Гарант-Агро-4” в селі Троїцьке очолив Андрій Пєхотін.

- Почнемо з того, що я з Троїцького. Тут народився, виріс, закінчив Троїцьку загальноосвітню школу. Хотів бути колись юристом, але не сталося, на бюджетну форму навчання не пройшов, тож довелося йти іншим шляхом, — розповідає Андрій.

Автор: Ірина СИТНІК

Навчання, перші кроки в професії та колектив

За прикладом інших однокласників вступив до Дніпропетровського державного фінансово-економічного університету.

- Ми були першими випускниками Дніпропетровського державного фінансово-економічного університету. Я закінчив бакалаврат за напрямком «облік і фінанси».

Перший свій досвід фінансиста Андрій здобував у Троїцькій сільській раді, тамтешня бухгалтерка пішла в декретну відпустку, тож наступні півтора року Андрій виконував обов’язки головного бухгалтера сільської ради. Коли місце довелося звільнити, Андрій повернувся на п’ятий курс університету та здобув диплом спеціаліста.

- Уже дипломованим спеціалістом працював у філії Петропавлівського райавтодору майстром дільниці. 2010 року доля привела в «Гарант-Агро-4». Починав на робочій посаді, а потім, завдяки вищій освіті, став інженером з техніки безпеки.

Автор: Ірина СИТНІК

Андрій працював під керівництвом Віталія Тимця, потім — Віталія Прохорова.

- Під керівництвом Віталія Прохорова мене призначили заступником директора. З початком повномасштабної війни заступник директора Денис пішов захищати країну — я обійняв його посаду. У 2024 році трагічно помер наш директор, Віталій Миколайович. Він завжди казав: “Коли я вийду на пенсію — Андрій буде директором”. Очолити підприємство довелося неочікувано швидко», — розповідає директор товариства.

Життя керівника — між Павлоградом і Троїцьким.

- Дружина з Павлограда, там проживаємо. Вона — головна медсестра амбулаторії. Маємо двох доньок — Іванка і Кіра. Павлоград — неспокійний, місто часто обстрілює ворог, але наша родина тримається, лишаємося жити в місті, — говорить Андрій.

Зізнається співрозмовник, що не був повністю підготованим до цієї посади. Але гуртом з колективом вдається долали всі труднощі.

- У нашому товаристві 300 пайовиків. Кожного треба вислухати, співпереживати, у чомусь допомогти: то культивація, то привезти піску — різне буває. Знати треба питання й проблеми. Це все велика відповідальність. От це для мене ще нове в роботі. А колектив працівників у нас стабільний, єдина зміна — це агроном. Георгій Прохоров, через особисті обставини залишив посаду. Шкодуємо за ним, бо він був гарним спеціалістом. Натомість нещодавно прийняли у свій колектив Петра Михайловича Фоменко — агроном з великим досвідом, працював багато років в фермерському господарстві «Олімп», — розповідає про зміни Андрій Пєхотін.

Складнощі сезону та плани

Жнива 2024 року виявилися складними. Морози вдарили по озимому ріпаку, сходи вимерзли. Від низьких зимових температур постраждала й пшениця.

Автор: Ірина СИТНІК

- Такі погодні умови вперше бачив на своєму досвіді. Був втрачений ріпак, частково пшениця. Того року нас врятував соняшник, це був вдалий рік для олійних, ми вирівняли ситуацію з урожаєм. Цього року ситуація знову складна: через квітневі морози підмерзла озима пшениця. Але працюємо: підживлюємо рослини, сподіваємося все ж на хороші врожаї, — говорить Андрій Пєхотін.

Зізнається новий керівник, що вже більше має розуміння нюансів аграрної справи, але ще багато треба вчитись.

- Робота вдається, хоча погодні умови розчаровують. Озима пшениця увійшла в зиму в непоганому стані — ми її підживили, обробили, але мороз знову пошкодив одне з полів. Сподіваємося на врожай не нижчий за середній, хоча не люблю загадувати наперед. Побачимо все по факту, коли зерно вже буде в складі, — каже Андрій.

Час сіяти соняшник

Наразі в полях товариства “Гарант-Агро-4” працюють потужні “Джон Діри” — триває посівна, сіють соняшник. Уже з’явилися перші сходи, тож досівають олійні культури й сподіваються на продуктивні дощі, аби закладений урожай дав гарні сходи.

- Якщо підуть дощі — буде й урожай. На це дуже сподіваємося, — каже пан Андрій.

Цьогоріч на полях “Гарант-Агро-4” вирощують озимий ячмінь, озиму пшениця і соняшник. Вже після збору нового врожаю, якщо погода дозволить планують повернутися до улюбленої в товаристві рослини ріпаку та гороху.

Автор: Ірина СИТНІК

«Не стоїмо на місці»

Традиційно вирушаємо в поля аби побачити на власні очі, як вирощують урожай на полях прифронтових територій. Їдемо грунтовими дорогами: їх працівники товариства щовесни грейдерують аби зручно ходила важка техніка господарства. Приємно спостерігати, за зеленими пшеничними полями, рослини вже піднялися та тягнуться до сонечка. Керівник тим часом помічає де є прогалини та треба втрутитися в процес.

- Пшениця увійшла в зиму в непоганому стані. Рослини підживили, обробили від бур’янів і шкідників. Але ось на цьому полі вдарив весняний мороз — бачите, трохи пошкодило сходи, — пояснює Андрій.

Попри всі труднощі — війну, кліматичні виклики, коливання цін — керівник товариства говорить з оптимізмом: «Потихеньку справляємось. Не стоїмо на місці» .

Автор: Ірина СИТНІК

Залізяка — це добре, але її треба доглядати

Незважаючи на те, що техніка в господарстві відносно нова, вона, як і будь-яке обладнання, потребує регулярного обслуговування.

- Є деякі машини, яким потрібно трохи коштів — на ремонт або регламентне ТО. Але глобальних проблем немає. Головне — руки і голови в механізаторів, а вони в нас хороші. На них грішити не можна, — говорить директор.

Працюють не тільки механізатори. У колективі — і бухгалтерія, і працівники пункту видачі їжі, і зернотоку. Усі — команда. Загалом у господарстві працює близько 30 людей.

- Хтось десь сильніше проявляє себе, хтось десь слабше — але загалом над усім цим працюємо. Колектив стабільний, люди досвідчені, сезонники — це інше, а постійний штат у нас тримається вже не перший рік.

Автор: Ірина СИТНІК

Війна поруч: уламки, безпілотники і навігація

Реалії воєнного часу змушують бути особливо обережними.

- Знаходили уламки ракет та безпілотників на полях. Один уламок пробив колесо трактора просто в полі. Працівник не бачив уламка, бо поле зоране, уламок захований у ґрунті. Ремонт такого колеса обійшовся в 13 тисяч гривень, це добре що вдалося залатати його, купити це вартувало б 130-150 тисяч гривень, — говорить директор.

Ще одна проблема: новітня техніка має вбудовану GPS-навігацію, під час повітряної тривоги сигнал навігації глушиться. Тоді техніка простоює просто в полі.

- Навігація часто пропадає, особливо під час повітряних тривог або просто через глушіння. У таких умовах сіяти, культивувати складно. Оприскувач без навігації взагалі зупиняється. тут є нюанси: навігація не дозволить оприскувачу двічі обробити одну й ту ж діляну, бо якщо двічі обробити одне місце, це шкідливо для рослин. Тож цей апарат перевести у ручний режим роботи неможливо.

Автор: Ірина СИТНІК

Підживлення, обробка і соняшник

Роботи тривають, попри все. У полі працює новітній оприскувач “Раптор”.

- По мерзлоталому підживили пшеницю, додали добрива, фунгіциди, гербіциди, амінокислоти. По соняшнику — буде внесення ґрунтових добрив, далі — по сходах. Обробка фунгіцидом — уже за потребою, — пояснює директор.

Цьогоріч у товаристві віддали перевагу гібридам соняшника від провідних компаній: Syngenta, Lidea, Pioneer. Пшеницю обрали все перевірених гібридів Богдана та Еліта.

Автор: Ірина СИТНІК

Реалізація і стратегія зберігання

Минулорічний урожай вирішили не зберігати в зерносховищах і на те теж своя причина.

- Співпрацюємо з Юріївським елеватором. Приїжджають, забирають, оформлюємо договори. Зберігати побоялися — самі розумієте. Зараз краще, щоб кошти були на рахунку.

«Не все так просто, як гадалося»

Урожай соняшнику минулого року був досить непоганим.

- Корінь соняшника може тягнути вологу з метрового шару ґрунту, тому навіть за таких умов ми отримали доволі добрий врожай. У багатьох господарств навіть цього не було, — розповідає керівник підприємства.

Велике значення мала і своєчасна система захисту культур. Минулого року на полях побільшало шкідників — кліщі, тріпси, совка. Довелося проводити захисні обробки.

- Обробляли не надто багато, але без цього врожаю просто не було б, — пояснюють аграрії.

Автор: Ірина СИТНІК

Господарство обробляє землі в межах села Троїцьке. З початку повномасштабної війни ця територія залишалась відносно неушкодженою.

- Полів не рили, техніка трохи топтала наші поля, через погані дороги, накатують грунтовки по полях, не хочеш, а поїдеш, — знизує плечима директор.

На початку повномасштабного вторгнення серйозною проблемою стало постачання пального для сільськогосподарської техніки:

- 2022 року паливо буквально “вигризали” — як могли. Але зупинити посівну було б нереально. Зараз постачання стабілізувалося, робота йде.

Проте не зникли інші труднощі: зростання цін на насіння, добрива, технічні засоби.

- Аміачна селітра, карбамід, складні добрива — усе подорожчало. Є українські, польські, китайські добрива, вартість різна, утім на все потрібні гроші, — пояснює керівник.

Попри витрати, підприємство не економить на працівниках і пайовиках:

- Ми намагаємося не ображати людей — і городами допомагаємо, і посівами, і в усьому. Бо розуміємо: без пайовика не буде підприємства.

Ринкова ціна на продукцію залишається болючим питанням. У 2023 році вартість пшениці була критично низькою — 4 000 грн/т, соняшник — 12–15 тис. грн/т. У 2024 ситуація трохи покращилась, але ріпаку, наприклад, майже не вродило через заморозки.

- Коли неврожай — ціна росте, але ж продукції нема, — резюмує аграрій.

Автор: Ірина СИТНІК

Пайовики господарства мають змогу отримувати виплати як продукцією, так і грошима — залежно від бажання. Податки сплачуються офіційно.

- Думаю, для нашої ОТГ ми — дуже хороші платники податків. Можливо, одні з найкращих, - каже директор. - Співпраця із сільською радою стабільна: ми ж в одному човні — на одній території.

Усвідомлення складності управлінської роботи приходить із досвідом.

- Все дається важко, — ділиться директор. - Утім, головна наша сила — у команді: дуже багато залежить від колективу. Вони мені допомагають, підказують. Це дуже важка посада, а люди думають, що якщо директор — то все просто. Насправді — все етапами і все важко.

Щодо планів — тут амбітно і водночас обережно:

- Хочеться знову посіяти ріпак. Озима пшениця — постійно. Цього року є й озимий ячмінь — десь 30 гектарів, бо пайовики часто просять ячмінь для домашнього господарства.

І навіть в умовах невизначеності, тут не втрачають головного — гідності, праці й відповідальності за землю. Бо, як кажуть самі: «Буде земля — буде й робота».

Автор: Ірина СИТНІК

«Не все так, як гадалося»: виклики сільського господарства під час війни та спеки

Говорячи про ріпак, який нині не вирощують, керівник згадує:

- Планували з Георгієм Віталійовичем сіяти горох, але це зараз занадто затратна культура. Можливо, коли ситуація покращиться — будемо думати.

Автор: Ірина СИТНІК

Колись у господарстві вирощували і кукурудзу, і буряк, але ці культури потребують вологи, якої в Синельниківському районі катастрофічно бракує.

- У нас регіон особливий: спека до 40–50°, дощів немає. І скільки б добрив не вкладав — без вологи нічого не буде.

Волога — справжній ключ до врожаю. У 2023-му трохи пощастило з погодою — були дощі, й пшениця вдалася. Але ріпак, наприклад, через мороз не посіяли:

- Посівний термін — до 20 вересня. Далі — ріпак сіяти немає сенсу, не переживе зиму, — пояснює керівник. Ця культура взагалі вимагає великого догляду: його треба балувати: добрива, обприскування, увага — інакше не буде результату.

Сажень замінила навігація

Свої 18 років на посаді землеміра згадує Віта Гордієнко, це був шлях із повним спектром викликів:

- Пройшли всі етапи — від сажня до комп’ютерів. Робота стала цифровою, хоча старі методи досі не викидаємо: сажень ще є, лежить. Але зараз більше з навігацією працюємо. Механізатор приходить доповідає бортові показники, що зробив, ми фіксуємо — спочатку на папері, тоді в комп’ютер.

Автор: Ірина СИТНІК

Андрій говорить, що колектив швидко перелаштовується на новітні технології та і йому як директору легше працювати.

- Колектив мені допомагає, підказує. Директором бути важко, і люди думають, що якщо директор — то все просто. Насправді ж — усе поетапно й непросто: один просить допомоги, у другого — поломка, у третього — дизель закінчується. А ти маєш усе то, оперативно вирішити, бо робота не може стояти.

У господарстві організоване харчування — працює «пункт видачі їжі». Годують працівників незмінні на кухні Валентина Толоченко та Олена Селіванова.

- Перші та другі страви, зі своїх продуктів. В поля возимо. У нас голодних нема. Сьогодні, наприклад, — суп рисовий, гречка, салат із капусти, — говорять дівчата.

Автор: Ірина СИТНІК

«Розумна техніка, але їздити не хоче»: як працює обприскувач під час війни та без навігації

Їдемо з директором товариства в чергове поле. На цьому полі працює оприскувач “Раптор”, кермує ним механізатор Віктор Скрипник, пальне та рідину для обробітку поля підвозить водій Валерій Казмінов. Чоловіки саме завершили завантаження оприскувача, тож маємо кілька хвилин поспілкуватися.

Автор: Ірина СИТНІК

Віктор Скрипник — механізатор зі стажем. Зустрічаємо його в полі, де триває обприскування пшениці.

- Обприскуємо гербіцидом. Це вже, напевно, третє обприскування», — пояснює він . — Берту старенький, правда, але працює як треба.

Віктор розповідає, що робочий день починається з підготовки:

- Поки загрузились, поки заправились — тільки тоді вийшли в поле. Уже заправлені, працюємо. На день плануємо обробити близько 50 гектарів, здебільшого це невеликі ділянки. Чотири поля сьогодні обробимо. Ще буде обробка ґрунтовим гербіцидом землі — під посів соняшника.

Зізнається механізатор, що працювати — важче, ніж до війни. Найбільша проблема — навігація.

- Воєнний час. Навігація не працює. У моменти повітряної тривоги техніка просто зупиняються. Стоїмо довго, чекаємо, поки з’явиться сигнал — бо не бачимо карти, нічого не видно. Усе зависає, нічого не хоче працювати. У такі моменти стоїмо. Буває — 10 хвилин, буває і по дві години. Розумна техніка — їздити не хоче, — каже Віктор з іронією.

“Несподіванок” у полі вистачає. Особливо, коли знаходять уламки.

- Були знахідки — уламки від ракети збирали. Ну нічого вибухонебезпечного, просто уламки. Але для техніки залізяччя це — велика шкода. Дуже шкодять нам колеса, — говорить Віктор.

Автор: Ірина СИТНІК

Попри труднощі, робота триває. Віктор не скаржиться, а просто робить свою справу, бо земля чекати не буде.

«Мороз зробив своє»: втрачають третину врожаю, але не зупиняються

Весна в полі — це час надій і розрахунків. Їдемо з керівником товариств ана наступне поле, тим часом говоримо про посіви та про те, які для фермерів Синельниківського району на Дніпропетровщині весна принесла розчарування.

- Ми втрачаємо ось на цьому полі відсотків 30 врожайності», — зізнається директор господарства. — «Навіть візуально видно, що є пошкоджені ділянки посівів. Мороз, який накрив поля у березні, став серйозним ударом. Обробка стимуляторами, амінокислотами не допомогла.

Посіви озимого ячменю цього року - вперше за кілька років — до цього культура випадала з обігу. Тепер, коли вона знову на полях, господар не приховує найбільше ячмінь видають на паї, якщо людина тримає свійських птахів та тварин, то пайове бурть продукцією.

Автор: Ірина СИТНІК

Земельний банк господарства теж зазнав змін.

- Було більше 2000 гектарів. Зараз — до 1800, — розповідає директор. Частину паїв люди забрали, пробували самостійно обробляти. Але часто поверталися: «Потім приходять і просять у нас допомоги. По-іншому не можуть. Підписуємо договори, реєструємо в нашого державного реєстратора — він у нас у громаді є».

Основна ставка цьогоріч — на соняшник: його посіяли 1070 гектарів. Частину земель залишають під пару, щоб восени сіяти ріпак:

- Ріпак це рання культура. Зазвичай збираємо її в кінці червня — на початку липня. Це перші кошти — на дизель, зарплати, податки. Але ріпак — культура ризикована й дорога. Якщо врожайність є — він віддає своє. Але вкладення в нього великі. Колеги із Харківщини цьогоріч передисковували посіви після морозів. Усе ризиковано. Землеробство в нас — воно таке.

У господарстві працює потужна техніка: трактор John Deere 835 та восьмирядна сівалка Väderstad.

- Сівалка чітко викладає насіння, кількість насінин на метр. Це дуже ефективно». Плануємо придбати ще більшу — шістнадцятирядну. Це дозволяє швидше й якісніше працювати.

Попри постійні виклики, колектив товариства не здаються. Земля вимагає щоденної праці — і вони її дають.

Автор: Ірина СИТНІК

Механізатор Анатолій Харченко: «Святкую день народження — в полі, роботу не залишаю»

На черговому полі працює потужний трактор “Джон Дір”, кермує технікою механізатор Анатолій Харченко. У господарстві чоловік працює вже 34 роки, а в цей день він мав би лишитися вдома святкувати свій день народження, проте іменинник у полі, серед роботи.

- Це вже не вперше святкую день народження в полі. Це систематично, — сміється іменинник. — Уже до цього звик. Став старшим ще на рік, ну що зробиш? Час іде швидко.

Автор: Ірина СИТНІК

У день народження Анатолій не залишає роботу — о 7:00 він вже був у полі. Механізатор розповідає про сівалку Väderstad Tempo, яка в його підпорядкуванні.

- Ця сівалка дуже хороша, шведська. Вона дозволяє економити робочу силу й час. Наразі сію соняшник гібриду “Піонер”, — додає він.

Директор господарства ділиться планами оновити техніку і придбати 16-рядну сівалку.

- Це вдвічі продуктивніше, раніше таких сівалок не було, — пояснює Анатолій. — Поки що, зі своєю восьмирядною сівалкою вже посіяв 25 гектарів за день. У залежності від погодніх умов, можу й 70–80 гектарів за добу посіяти.

Про проблеми з навігацією через близькість до фронту розповідає й Анатолій.

- Коли глушиться сигнал GPS, ми використовуємо старі добрі маркери. По маркеру вручну сіємо. І хоча це ускладнює роботу, але знову звикаємо до цього, — говорить Анатолій.

Та не тільки технічні труднощі. Під час роботи в полі часто трапляються уламки від ракет.

- Цього року часто знаходимо уламки від збитих ворожих ракет та безпілотників.

Анатолій показує чималий уламок ворожого боєприпасу, який підібрав з поля цього дня. і додає:

- Що б не траплялося, щоб ми не знайшли, робота — не припиняється. Це не тільки наша зарплата. Розуміємо важливість своєї праці й результати роботи цілого колективу.

У важкий час війни кожен день на полі — це крок до виживання і розвитку.

- Невідомо, що буде далі, але працювати треба. До дощу треба встигнути посіяти побільше. Інакше — не буде врожаю, — підсумовує механізатор та вирушає далі сіяти.

Автор: Ірина СИТНІК

Проблеми на полях: техніка, дрони та небезпека від уламків

У важких умовах війни кожен день на полі приносить нові труднощі. Уламки ракет, пошкодження техніки, і навіть небезпека від дронів — це реалії, з якими стикалися механізатори.

- Наші захисники збивали ракети, а їхні уламки падали на поля — на дев’ятому, восьмому й десятому, — розповідає директор. — Головне, щоб не на села падало. А от наїхати на уламок — це вже значна шкода для техніки. Наприклад, одна шина на “Джон Дір” коштує 130–150 тисяч гривень. Ремонт тоді обійшовся у 13 тисяч — ще пощастило, — додає він.

У таких ситуаціях важливо не тільки уникати пошкоджень техніки, але якщо таке трапилося, виникає питання обслуговування техніки.

- Ми раніше обслуговували техніку в місті Покровськ, нам було зручно. Близько і цінова політика влаштовувала. Але знаємо що нині відбувається з містом: щоденно місто знищує ворог. Тож питання з ремонтом сільськогосподарської техніки одразу постало. Зараз ремонти потрібно шукати в іншому місці, — розповідає директор.

Автор: Ірина СИТНІК

Їдемо далі ґрунтовими дорогами до наступного поля. Питаю на які врожаї розраховують.

- Розраховували на 50 центнерів з гектара, але, на жаль, після заморозків ситуація непередбачувана, — говорить Андрій.

А тим часом підїжджаємо до поля, на якому дискують грунт, готують до посіву соняшника. На тракторі “Джон Дір” працює механізатор Данило Горітько, який переїхав з Донеччини після того, як його рідне селище було зруйноване.

Механізатор Данило Горітько: новий старт у Троїцькому

Данило Горітько, механізатор, який переїхав до Троїцького два роки тому з Курахівки, розповідає про свою роботу та життя в умовах війни. Він не є новачком у сфері сільського господарства: раніше працював трактористом, обробляв землю і навіть працював на м’ясокомбінаті. Із рідного селища довелося виїхати, нині населений пункт вже не існує через бойові дії.

- Я з Курахівки, селище поблизу Курахового. З дружиною тут придбали будинок. Батьки також переїхали в Троїцьке, і тепер ми разом, — розповідає Данило.

Автор: Ірина СИТНІК

Життя на новому місці не було легким, але він швидко адаптувався до нових умов. Переїхавши в Троїцьке, почав працювати в аграрному господарстві “Гарант-Агро-4”.

- Сьогодні займаюсь культивацією. Культивую падалишні рослини. Уже пройшов 20 гектарів, а планую 120 гектарів на сьогодні зробити, — каже Данило.

В умовах війни робота у полі стала більш небезпечною. Уламки від ракет, уламки шахедів — усе це стало звичним для механізаторів.

- Осколки збираємо, колеса ріжуться, але ми працюємо, — розповідає він.

Неодноразово механізатор стикався з пошкодженнями техніки через уламки, один з таких демонструє.

- Це уламок від ракети С-200, яким порізав колесо на тракторі. Це призвело до дорогих ремонтів, колеса дорогі, та ще й нові, але ми продовжуємо працювати.

Автор: Ірина СИТНІК

Данило також згадує, як він працював з великою технікою, зокрема, культиватором з 12-метровим захватом.

- Це не нове для мене. Я працював з такими культиваторами ще під час стажування. Ми обробляли великі площі і тоді, — додає він.

Життя на новому місці принесло зміни, але, як і багато інших, він намагається залишатися оптимістом, плануючи майбутнє разом з дружиною. Вона також знайшла роботу — працює на шахті.

- Майбутнє планувати важко, але будемо працювати і сподіватися на краще, — говорить Данило.

Наслідки війни для сільських територій

Повертаємося в господарство з паном Андрієм ще чимало говоримо про реалії аграрного бізнесу під час війни, де кожен день пов’язаний із великими труднощами, необхідністю оперативного реагування та підтримки нормального функціонування господарства навіть в умовах війни.

Попри війну, нестачу дощів і сигнали повітряної тривоги — господарство працює.

- Ми не стоїмо. Посівна йде. Буде дощ — буде й урожай. Головне, аби був мир і бажання працювати. А все інше — зробимо, — говорить Андрій Пєхотін.

Автор: Ірина СИТНІК

Дніпровські