ЕКСКЛЮЗИВ Опора для пацієнтів і лікарів: як медсестри Дніпра тримають оборону на медичному фронті

12 травня 2025 р. 10:10

12 травня 2025 р. 10:10

12 травня в усьому світі відзначають Міжнародний день медичних сестер. Дата приурочена до дня народження Флоренс Найтінгейл — британської сестри милосердя, яка заклала основи сучасного сестринства.

У 2025-му медсестри працюють у надзвичайно складних умовах: війна, кадровий дефіцит, професійне вигорання. І попри це, вони щодня на своїх робочих місцях. У Дніпрі – тисячі медсестер. Багато з них – досвідчені професіоналки, інші – молоді фахівчині, які тільки почали свій шлях. У кожної – своя історія. Журналісти «Наше місто» поспілкувались з представницями цієї однієї з найгуманніших професій .

Щоденна боротьба за життя пацієнтів: як працюють медсестри відділення гемодіалізу

Щодня сюди приходять пацієнти, для яких кожна процедура – шанс на життя. У відділенні гемодіалізної та еферентної терапії час зупиняється, бо робота з хронічними хворими – це марафон довжиною в роки.

Оксана вже два роки живе у режимі тричі на тиждень, по чотири години. Саме стільки триває процедура діалізу. Для неї лікарня стала другим домом.

– Тут хороше відділення, – ділиться жінка. – Всі дівчата – супер! Завжди приділяють увагу. Лікар призначає лікування, а медсестри з нами постійно. Вони підключають апарат, роблять уколи, стежать за тиском. І ще – спілкування! Воно дуже важливе. Вони про нас усе знають, а ми – про них. Тут не просто медична допомога, тут взаємна підтримка.

Про медсестер з теплотою говорить і Ірина Єгорівна, яка також проходить діаліз .

– У нашому відділенні дуже гарні медсестри, відповідальні, уважні, – додає Ірина Єгорівна. – Робота у них важка, але вони справляються. Щогодини міряють тиск, стежать за кожним показником на моніторах. Якщо щось не так – миттєво реагують. Я хочу побажати нашим сестричкам здоров’я і сил. Вони – опора для нас.

Щоранку о пів на сьому у відділенні гемодіалізної та еферентної терапії починається нове коло боротьби за життя. Тут кожна хвилина має значення, а кожна пара рук – на вагу золота.

Робочий день починається з запуску складного обладнання інженерами. Потім за справу беруться медсестри. Підключають апарат, процедура гемодіалізу триває 4 години. Після кожного пацієнта все очищається, стерилізується, змінюється. Всі фільтри та медичні системи одноразові.

– Після чого починається друга зміна і все повторюється, – пояснює Світлана, старша медсестра відділення. – Шість днів на тиждень. Іноді працюємо у три зміни. Так було, коли евакуювали відділення з Нікополя після підриву дамби. Три місяці ми працювали нон-стоп. Також постійно приймаємо переселенців. Робота складна, без перебільшення. Навіть морально дуже важко. Ми хвилюємося за кожного пацієнта.

Світлана працює у медицині понад 25 років. Вона бачила чимало – від дитячої онкології до нинішнього відділення, де допомагає пацієнтам з нирковою недостатністю.

– Без гемодіалізу ці люди просто не змогли б жити, – розповідає Світлана. – Апарат фільтрує кров поза тілом, очищує її від токсинів, які здорові нирки виводили б самі. У нашому відділенні пацієнти проходять процедуру тричі на тиждень. І так – роками. Ця хвороба не має вікових обмежень. Бувають і молоді пацієнти, віком до 30 років. Відзначу, що для хворих процедура гемодіалізу безкоштовна, вона забезпечується державною програмою медичних гарантій.

Лише один спосіб дозволяє пацієнтам повністю відмовитися від діалізу – пересадка нирки. Проте така нагода трапляється не часто і багато хто живе на діалізі десятиліттями.

– У нас був пацієнт, який проходив гемодіаліз 20 років, – пригадує Світлана. – Все залежить від ресурсу організму, дієти, способу життя. Це непросто, бо під час процедури буває і нудота, і судоми, і тиск скаче. Особливо важко тим, хто тільки почав лікування. Але ми завжди поруч.

Медсестри – серце цього відділення. Вони не лише підключають до апарата, стежать за самопочуттям, обробляють обладнання, а й стають моральною опорою для пацієнтів.

– Наше відділення працює, як єдиний механізм, – розповідає Світлана. – Важко виділити когось зі співробітників і сказати, хто найважливіший. Але я вважаю, що велику роль у цьому процесі відіграють медичні сестри. Вони – професіонали з великої літери. Підключити апарат “штучна нирка” – це не зробити внутрішньовенний укол. Мова йде про спеціалізовані катетери, центральний венозний доступ або судинні протези, які вживляють людині. Тут усе має бути стерильним, бо це безпека наших пацієнтів. Від цього залежить якість і тривалість їхнього життя.

Попри складну та відповідальну роботу, Світлана не уявляє себе в іншій професії .

– Я послухалась поради батьків, які хотіли, щоб я стала медсестрою, – згадує Світлана. – І ніколи про це не шкодувала. Навіть, якби можна було все змінити – я б знову обрала цю професію. Тут я знайшла себе.

Її слова – не просто буденна розповідь про роботу. Це історія про покликання, людяність і щоденну, невидиму для багатьох, боротьбу за життя. У відділенні гемодіалізу пацієнти і медики стають однією великою родиною. І саме такі родини тримаються на людяності.

Повертають до повноцінного життя: все про роботу медичних сестер відділення реабілітації

У відділенні фізичної та реабілітаційної медицини перебувають пацієнти після інсультів, тяжких травм, операцій. Тут медична сестра – не просто помічник фізичного терапевта. Вона – невід’ємна частина команди, яка допомагає людині не тільки відновити тіло, а й зібрати себе докупи після втрати звичного життя.

– У нашому відділенні медсестра є частиною мультидисциплінарної команди, – розповідає Лілія, старша медична сестра відділення. – Це група фахівців, у яких спільна мета – відновити пацієнта. Тому медсестра – не окрема одиниця. Наше завдання – підтримка, мотивація, допомога у відновленні. Ми продовжуємо те, що починають фізичні терапевти, ерготерапевти.

Лілія зізнається, що у пацієнтів не завжди є настрій працювати над собою, вони втомлюються. А медична сестра має мотивувати та зацікавити, дати психологічну підтримку.

– Деяким пацієнтам доводиться знову навчатися базових навичок, – додає Лілія. – Медсестра допомагає пересуватися, одягатися, здійснювати гігієнічні процедури тощо. Але ми не робимо це за них. Ми працюємо разом з пацієнтом, допомагаємо відновлювати функції. Навчають цьому наші фахівці, а медсестри допомагають.

Медсестра у відділенні реабілітації – це не лише про фізичний догляд. Це про чуйність, терпіння і постійну готовність бути поруч. Вона бачить і перші успіхи, і моменти відчаю. І саме ці моменти – найбільше мотивують.

– Коли я тільки почала тут працювати, мене вражали погляди пацієнтів, коли їм вдавалося те, що ще вчора здавалося неможливим, – посміхається вона. – Це надихає. Тому у медсестер немає часу на професійне вигорання. Ми радіємо за наших пацієнтів. А вони приїжджають на другий етап реабілітації як до себе додому.

Лілія ще з дитинства розуміла, як важливо бути поруч з людьми у складні моменти. Проте остаточне рішення стати медичною сестрою вона прийняла спонтанно – майже в останній момент.

– Коли я закінчила школу, мама сказала вступати або у медичне, або у педагогічне училище, – пригадує Лілія. – Я тоді більше схилялася до вчителювання – подала документи у педучилище. Але буквально за день до вступних іспитів щось клацнуло всередині. Забрала документи і віднесла до медичного. Мама мріяла, щоб її діти стали медиками. Вона сама колись не змогла поступити на медсестру, і, певно, її мрія передалася мені.

Це рішення стало визначальним. Після училища вона почала працювати дільничною медсестрою у місті П’ятихатки, потім – у кабінеті щеплень, санепідемстанції, пункті зберігання крові. Після чого – переїзд до Дніпра, нове місце роботи і новий виклик – реабілітація. Вона пройшла спеціалізовані курси, вивчила підходи, техніки, почала працювати з пацієнтами. Окремим етапом стала повномасштабна війна.

– Коли почалася війна, ми жили у відділенні, – ділиться Лілія. – Було страшно, ми не знали, що буде далі. Наповнювали мішки піском, затуляли вікна. Тут готували їжу, ночували. Але не залишили пацієнтів. Це неможливо забути.

Попри всі труднощі, вона не втрачає віри у людей – пацієнтів, колег, і у себе.

– Медична сестра має бути доброю, позитивною, завжди відкритою, – впевнена вона. – Ти не маєш показати пацієнту свій поганий настрій. Навпаки – маєш бути для нього точкою опори.

Тренувалась робити уколи на бабусі: історія медсестри-переселенки

Ірина Віталіївна була на прийомі у сімейного лікаря. Жінка каже, що не уявляє свого лікування без довіри до медиків. Вона не вперше звертається по медичну допомогу і завжди робить це з позитивним настроєм.

– Я знаю, що тут мені допоможуть, – ділиться жінка. – Лікар робить призначення, а медсестра все чітко пояснює, оформлює направлення і рецепти. До неї можна звернутись у будь-який момент, вона завжди підтримає. Навіть поза прийомом телефоную їй, щоб лікаря не відволікати. У нас повна довіра і взаєморозуміння. Хочу побажати усім медсестрам терпіння у роботі з пацієнтами та мирного неба.

Пацієнтка пішла у справах, а ми завітали до кабінету сімейного лікаря щоб познайомитись з медичною сестрою, про яку почули багато теплих слів.

В її очах – спокій і впевненість. За плечима – досвід, який здобувався у медзакладах прифронтового Покровська. Її звати Олеся Олександрівна.

– Я працюю тут, у Дніпрі, лише сім місяців, але мій загальний стаж роботи – 20 років, – починає розповідь Олеся. – До війни я жила і працювала у Покровську, на Донеччині. Спочатку була медсестрою у терапевтичному відділенні, потім – у поліклініці.

Мрія стати медсестрою з’явилася ще у дитинстві. Бабуся дівчинки хворіла і онука прагнула її вилікувати.

– Я бачила, як  медсестри робили їй ін’єкції, – зізнається Олеся. – А коли пішла навчатися до медичного училища, то вже й сама їй робила уколи. Навіть внутрішньовенні. Тренувалася на бабусі, здобувала досвід. Вона мені довіряла.

Для Олесі турбота про людей на першому місці. Вона вважає, що професія медсестри – це не просто отримані знання та навички, а й уважність, розуміння та підтримка.

– Мене завжди вражало, наскільки важливими є дрібниці у роботі медичної сестри, – продовжує Олеся. – Це правильне вимірювання артеріального тиску, температури, зняття електрокардіограми, вміння уважно вислухати пацієнта, заспокоїти та переконати, що все буде добре. Протягом усього професійного шляху, професія медсестри вимагає постійного вдосконалення. А також знань з фармакології, анатомії, асептики та протоколів надання невідкладної допомоги.

У серпні 2024 року Олеся разом з двома дітьми 7 і 13 років змушена була виїхати з Покровська. Її місто опинилося під постійними обстрілами, оголосили обов’язкову евакуацію.

Переїхавши до Дніпра, Олеся швидко знайшла роботу – допомогла подруга, також медсестра. В амбулаторії її прийняли добре, але жінка зізнається: працювати під час війни складніше, ніж будь-коли.

– У людей страждає ментальне здоров’я, – додає Олеся. – А більшість захворювань виникають саме на психологічному рівні. Люди живуть у постійному стресі, це призводить до порушень у роботі всього організму. Тому важливо підтримувати ментальне здоров’я.

Олеся Олександрівна каже, що навіть медики потребують підтримки. Вони відвідують психологічні тренінги, вчаться, як захищати себе від професійного вигорання , щоб не втратити здатність допомагати іншим.

– Я обрала професію медсестри, бо хочу своєю працею принести користь, – зізнається Олеся. – Я вірю, що турбота та професіоналізм медсестер здатні полегшити біль та допомогти пацієнту швидко відновитись. Саме це спонукало мене обрати шлях милосердя та відповідальності.

Мама прищепила любов до професії: історія сімейної медсестри

Ще з дитинства Валентина знала, ким хоче бути. Адже щодня у неї перед очима був приклад – турботлива, талановита, втомлена, але щаслива її мама – медична сестра одного з відділень міської лікарні Дніпра. Саме так зародилась мрія маленької Валі – стати медичною сестрою.

– Я приходила до мами на роботу, спостерігала, як працюють медичні сестри, як вони піклуються про хворих, допомагають їм, підтримують, – пригадує Валентина. – Бачила, як вони роблять уколи та перев’язки, допомагала кликати пацієнтів на обід чи на процедури. Мені це подобалось. І теж хотіла бути такою, як мама.

Валентина вступила до медичного коледжу з першої спроби. Зізнається, що подавала документи лише в один – настільки була впевнена у виборі. Після навчання працювала у приймальному відділенні дитячої лікарні, цей досвід навчив її швидко діяти у найстресовіших ситуаціях.

– Був випадок, коли привезли хлопчика з важкими опіками, – згадує Валентина. – Його вдарило струмом на потязі. Ми зреагували миттєво: викликали лікарів, перевезли пацієнта до реанімації. Тут кожна хвилина на вагу золота. Від цього залежить життя дитини.

Сьогодні Валентина – медсестра загальної практики сімейної медицини. Її робота не менш відповідальна: оформлення документації, направлень, рецептів, довідок, робота у тандемі з лікарем, щоденне спілкування з пацієнтами.

– Дуже відповідально бути сімейною медсестрою, – розповідає вона. – Шансів на помилку немає. Але мені це подобається. Ми з лікарем – як одна команда, розуміємо одне одного з півслова. Я вже восьмий рік працюю медсестрою. Вважаю, що у мене є всі якості, якими має володіти медсестра, я можу і хочу допомагати людям.

Серед буднів, де все розписано по хвилинах, є моменти, які гріють душу. Наприклад, коли молода мама приводить до сімейного лікаря дитину, яку вона виношувала під його наглядом.

– Буває, що у нас спостерігається вагітна жінка, а після пологів вона приводить до нас і свого малюка, – каже Валентина. – І вже ця дитина зростає на наших очах. Люди довіряють нам і реєструються у нас цілими родинами.

Для тих, хто тільки обирає професію медсестри, Валентина має просту, але важливу пораду.

– Зважте всі “за” і “проти”, – каже Валентина. – Ви повинні бути готові віддаватися професії повністю. Бо ваша помилка може коштувати людині життя.

Ці історії – лише частинка великої мозаїки. У кожному медзакладі Дніпра, у кожному кабінеті чи відділенні – працюють жінки й чоловіки у білих халатах, які несуть тепло, надію та професіоналізм. У цей день згадаймо про них. І подякуймо щиро. За турботу. За терпіння. За витримку. За те, що вони залишаються поруч, коли боляче. Коли страшно. Коли так потрібні добрі слова підтримки.

Фото Володимира Федорищева.

Раніше ми писали: Міські лікарні Дніпра забезпечені генераторами на випадок відключень електрики.

Дніпровські