ЕКСКЛЮЗИВ Тренувалась робити уколи на бабусі: історія медсестри-переселенки

12 травня 2025 р. 12:26

12 травня 2025 р. 12:26

У дніпровських амбулаторіях щодня працюють сотні медичних сестер. Вони не лише виконують призначення лікарів, а й дарують людям увагу, спокій і надію. Одна з них – Олеся Олександрівна, яка після евакуації з прифронтового Покровська знайшла роботу у Дніпрі й продовжує служити справі милосердя. Детальніше розповідає “Наше місто”.

Ірина Віталіївна була на прийомі у сімейного лікаря. Жінка каже, що не уявляє свого лікування без довіри до медиків. Вона не вперше звертається по медичну допомогу і завжди робить це з позитивним настроєм.

– Я знаю, що тут мені допоможуть, – ділиться жінка. – Лікар робить призначення, а медсестра все чітко пояснює, оформлює направлення і рецепти. До неї можна звернутись у будь-який момент, вона завжди підтримає. Навіть поза прийомом телефоную їй, щоб лікаря не відволікати. У нас повна довіра і взаєморозуміння. Хочу побажати усім медсестрам терпіння у роботі з пацієнтами та мирного неба.

Пацієнтка пішла у справах, а ми завітали до кабінету сімейного лікаря щоб познайомитись з медичною сестрою, про яку почули багато теплих слів.

В її очах – спокій і впевненість. За плечима – досвід, який здобувався у медзакладах прифронтового Покровська. Її звати Олеся Олександрівна.

– Я працюю тут, у Дніпрі, лише сім місяців, але мій загальний стаж роботи – 20 років, – починає розповідь Олеся. – До війни я жила і працювала у Покровську, на Донеччині. Спочатку була медсестрою у терапевтичному відділенні, потім – у поліклініці.

Мрія стати медсестрою з’явилася ще у дитинстві. Бабуся дівчинки хворіла і онука прагнула її вилікувати.

– Я бачила, як  медсестри робили їй ін’єкції, – зізнається Олеся. – А коли пішла навчатися до медичного училища, то вже й сама їй робила уколи. Навіть внутрішньовенні. Тренувалася на бабусі, здобувала досвід. Вона мені довіряла.

Для Олесі турбота про людей на першому місці. Вона вважає, що професія медсестри – це не просто отримані знання та навички, а й уважність, розуміння та підтримка.

– Мене завжди вражало, наскільки важливими є дрібниці у роботі медичної сестри, – продовжує Олеся. – Це правильне вимірювання артеріального тиску, температури, зняття електрокардіограми, вміння уважно вислухати пацієнта, заспокоїти та переконати, що все буде добре. Протягом усього професійного шляху, професія медсестри вимагає постійного вдосконалення. А також знань з фармакології, анатомії, асептики та протоколів надання невідкладної допомоги.

У серпні 2024 року Олеся разом з двома дітьми 7 і 13 років змушена була виїхати з Покровська. Її місто опинилося під постійними обстрілами, оголосили обов’язкову евакуацію.

Переїхавши до Дніпра, Олеся швидко знайшла роботу – допомогла подруга, також медсестра. В амбулаторії її прийняли добре, але жінка зізнається: працювати під час війни складніше, ніж будь-коли.

– У людей страждає ментальне здоров’я, – додає Олеся. – А більшість захворювань виникають саме на психологічному рівні. Люди живуть у постійному стресі, це призводить до порушень у роботі всього організму. Тому важливо підтримувати ментальне здоров’я.

Олеся Олександрівна каже, що навіть медики потребують підтримки. Вони відвідують психологічні тренінги, вчаться, як захищати себе від професійного вигорання , щоб не втратити здатність допомагати іншим.

– Я обрала професію медсестри, бо хочу своєю працею принести користь, – зізнається Олеся. – Я вірю, що турбота та професіоналізм медсестер здатні полегшити біль та допомогти пацієнту швидко відновитись. Саме це спонукало мене обрати шлях милосердя та відповідальності.

Історія Олесі Олександрівни – лише одна з багатьох, але вона показує головне: сила медсестринства – у людяності, стійкості й відданості своїй справі.

Фото Володимира Федорищева.

Раніше ми писали: Рятує поранених побратимів з перших днів війни: історія бойової медикині з ТрО Дніпра.

Дніпровські