Кривому Рогу - 250: криваві сторінки історії "Бунт на Соцмісті 1963-го"

15 травня 2025 р. 20:43

15 травня 2025 р. 20:43

Травень для криворіжців не просто останній місяць весни. У третю суботу травня Кривий Ріг відзначає свій день народження. Цей рік для сталевого мегаполіса ювілейний - Кривому Рогу - 250 років.

Журналісти редакції krivbass.city розпочинають серію історичних матеріалів про рідне місто, його розвиток, культуру та людей. Сьогодні ми підготували матеріал про події, які історики називають "Бунт на Соцмісті".

Бунт на Соцмісті

Бунт на Соцмісті - фото реконструкція подій у Кривому Розі 1963

16 червня 1963-го року радянський союз запустив у космос першу жінку-космонавта, а для Кривого Рогу цей день став початком триденних масових заворушень.

Події, про які йде мова, відбувалися 16-17, частково 18 червня, а якщо прийняти до уваги жорстоку розправу над його учасниками (суди, партійно-громадські та державні заходи спрямовані на їх компрометацію), вони продовжувались до кінця червня, протягом липня та серпня.

Компартійні та радянські органи розцінили їх, як прояв колективного хуліганства, масових безпорядків. Лише в роки незалежності ці та інші подібні події були оцінені, як народні рухи проти тоталітарної держави, робляться спроби їх переосмислення відповідно вимог часу.

У Кривому Розі одним з перших про цю подію написав Анатолій Дольчук, доцент кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.

Спочатку скажемо про обстановку, в якій події відбувалися.

Кривий Ріг, 1960-років, проспект Металіргів - фото з відкритих джерел

Кривий Ріг на той час місто–басейн славилося своєю металургійною та залізорудною промисловістю, а особливо – як місто ударних комсомольських будов. Тут споруджувались гірничозбагачувальні комбінати, зводились нові шахти, доменні печі, підприємства легкої та харчової промисловості. По комсомольських путівках до міста їхали комсомольці, юнаки й дівчата зі всієї країни, прибували демобілізовані воїни.

Тут знаходили притулок колишні в’язні тюрем, які відбули термін покарання. В місті були свої колонії та табори, де засуджені спокутували свою вину. Їх дешева робоча сила широко використовувалася на будовах. Отже, тут було досить горючого матеріалу, який міг спалахнути в будь-який момент.

Це різнолике населення, наче губка воду, вбирало і акумулювало народне незадоволення, яке зростало через обмеження підсобних господарств, нестачу товарів, підвищення цін, черги. В такій обстановці будь-який привід міг привести до виникнення стихійних виступів, які тут траплялися і раніше.

Важливо знати і місце історичної події. Її епіцентром була територія Соцміста, поблизу тодішнього відділку міліції Дзержинського району. Він розміщувався на першому поверсі одного з п’яти будинків гуртожиткового типу, побудованих ще в довоєнний період на вулиці Революційній, 3. Тепер цього приміщення немає, з якихось причин воно було зруйновано.

Перший етап: Невдоволення діями міліції

Їхав з відрядження чи ще звідки солдат, трохи напідпитку. На трамвайній зупинці його вивели та почали заарештовувати. Але містяни вирішили захистити солдата від міліції та встали на його захист. Усе завершилося штовханиною та стрільбою.

Солдат став утікати, міліціонери застосували зброю, поранили юнака та дівчину (хтось викликав швидку допомогу, поранених відправили до лікарні). Військовослужбовця  силоміць доставили до райвідділу міліції та стали там бити.

Звістка про те, що міліціонери арештували та б’ють солдата миттю облетіла весь квартал. Зранку 17 червня біля міліції зібрався великий натовп людей, який швидко зростав.  Озброєні міліціонери заблокували усі підступи до своєї будівлі, перекривши всі підходи з тильної сторони, підходи з вулиці Революційної та Металургів.

Наказ Міністерства охорони громадського порядку УРСР від 19.06.1963 №0193

Трудящі виступили як справжні правозахисники. Вони протестували проти порушення законів і кровопролиття, нелюдського ставлення до людей. Правозахисний рух став масовим. Були сформульовані його програмні вимоги: негайно покарати правопорушників і винуватців кривавої трагедії, не допускати подібного в майбутньому. Оскільки міліцейська влада намагалась приховати правду про свої злочини, було вирішено звернутися до верхів.

Влада обіцяла розібратися, але дійових, швидких заходів у цьому напрямку не приймала.

Другий етап: Протистояння

Другий етап проходив у формі гострих сутичок трудящих з владними структурами. В цей час демонстранти, у відповідь на провокації міліції стали застосовувати каміння (основну зброю пролетарів), биту цеглу, в сутичках з міліціонерами пускали в хід кулаки, особливо коли вони стали застосовувати таке нововведення Хрущова, як гумові палиці.

Людей, які підняли бунт вражала дволикість представників влади. З одного боку вони обіцяли об’єктивно розібратися, ішли в натовп і там закликали до спокійного розв’язання конфлікту, а з іншого боку готували розправу.

Зі всього міста прибували міліцейські підрозділи. Вони зосереджувалися в палаці культури Металургів. В кінцевому рахунку їх зібралося біля 500. Прибуття кожного нового підрозділу викликало зростання обурення демонстрантів.

Зранку 17 червня стали збиратися невеликі групи, які з часом збільшувалися. В розгніваному натовпі поширилась чутка про смерть поранених дівчини та юнака.

Одночасно з цим було наказано розділити правоохоронців, які перебували у палаці культури, на два загони і рухатися до міліційного відділку, заблокувати всі виходи. Озброєні міліціонери швидко вишикувались і рушили по Проспекту Металургів на місце визначеної дислокації.

Заблокувавши виходи до арки, один з підрозділів перекрив всі підходи з тильної сторони. А їх колеги – підходи з вулиці Революційної (тоді там різних прибудов не було). Проте натовп людей прорвав міліцейські заслони. Виникла загроза рукопашного бою.

Частині командирів і рядових міліціонерів довелося відступити і рятуватися у приміщенні міліції (біля 100 чоловік). Інші втікали хто куди, їх доганяли і били. Серед міліціонерів були поранені.

Для розгону маніфестантів прибув новий підрозділ міліції, що мав допомогти оточеним. Але прибулі також змушені були сховатися за дверима відділення міліції.

Прибуття підмоги, ще більше розізлило повстанців. Вони кидали каміння у вікна, стали проникати у приміщення райвідділу, викидати на вулицю сейфи, документи, палити їх.

Міліціонери з кабінетів перебралися в коридор, зачинили двері і забарикадувалися.

Був перерізаний кабель телефонного зв’язку. Двічі бунтівники штурмували двері. Саме в цей час міліціонери, які сховалися в підвалі, через вікна почали стріляти в натовп. Були вбиті та поранені.

Соцмісто буквально вибухнуло, був захоплений телеграф, перевертались і підпалювались міліцейські і пожежні машини, люди били міліціонерів. За неофіційними даними було спалено 2 мотоцикли, перекинуто пожежну машину, порізали її шланги, вогнем знищено частину меблів, вибито вікна

Оточених в будинку охопив панічний настрій. Серед них були не лише криворізькі міліціонери, але й інші представники влади.

Охоплені панікою представники правлячої еліти стали думати про порятунок. Окремі з них перевдягалися в жіночий одяг і через вікно другого поверху втекли. Паніка зникла, коли стало відомо, що до міста вирушили війська.

Третій етап: Безжальна розправа

Почався третій етап правозахисного руху, його розгром. З прибуттям солдат ті, які засіли в приміщенні міліції приготувалися до атаки. По сигналу, з криками “Ура” відкрили всі двері, оволоділи кабінетами, через вікно вискакували на двір, стали хапати всіх підряд, арештовувати і відправляти в управління внутрішніх справ у Центрально-Міському районі. Солдати внутрішніх військ зняли пояси і били бунтівників по чому попало. Їм допомагали дружинники, теж озброєні поясами. Є свідчення, що вони застосовували обрізки труб, арматуру, які були загорнуті в папір або ганчір’я.

Засуджені - фото ілюстративне з відкритих джерел

Багато правозахисників було сфотографовані, щоб довести їх участь у подіях. Солдати танкових військ несли патрульну службу на вулицях, по декілька разів перевіряли кожного, хто входив у цей район або виходив з нього.

Під час масових арештів та побиття 86 чоловік були арештовані, 41 - отримали ув'язнення, 36 - було поранено і скалічено. У місті говорили про сотні покалічених і десятки вбитих. Медики розповідали, що в ті дні в лікарнях опинилися близько 200 осіб. У народі ходили наполегливі чутки про розстріляної міліціонерами вагітну жінку.

За офіційними даними загинуло 4, поранено 15 осіб, за неофіційними даними — загинуло 7 людей, поранено щонайменше кілька десятків. Радянська історіографія замовчувала ці події.

Ховали їх через три дні після бунту. Влада боялася, що можуть спалахнути нові заворушення, однак народ був пригнічений і деморалізований.

У Будинку культури "Комуніст" відбувся показовий суд над активістами. 41 людини засудили як злісних хуліганів. Деякі з них отримали до 10 років суворого режиму.

Підсумки

Всупереч офіційній версії про події, як масовий хуліганський виступ, місцева газета "Хроніка" намагалась тоді донести світу правду і писала, що це було прагнення до свободи, коли люди вийшли на вулиці, щоб довести, що влада повинна прислухатися до думок простих робітників. Але за розпорядженням міськкому партії газета була знищена.

Наразі багато хто вважає, що повстання стосувалося виключно міліцейського свавілля, сучасні  історики схиляються до того, що народний бунт 1963 року - перший правозахисний робочий протест, який завдав значного удару по тоталітарному режиму. Люди вийшли на вулицю, щоб довести, що влада повинна прислухатися до їхньої думки. Незважаючи на масові репресії, в народі жило прагнення до свободи, який не могла задушити жорстокість і терор влади.

Раніше ми писали: Кривому Рогу-250: містян запрошують на екскурсію і лекцію з чаюванням, присвячену мультикультурному центру міста .

Дніпровські