Кривому Рогу - 250: як вальс став гімном індустріального міста

17 травня 2025 р. 14:47

17 травня 2025 р. 14:47

Є пісні, які створюють для міст. Та лише одиниці — стають душею міста, їхнім пульсом, пам’яттю й мрією одночасно. «Криворізький вальс» — саме така пісня. Вона народилась поміж шахтними проваллями, відвалами й рейками — у промисловому серці України, що, здавалося б, давно забуло, як звучить лірична нота. Але ні. Цей вальс — доказ того, що навіть найтвердіше місто має ніжну душу. Її писали на замовлення до дати, не обирали конкурсом, але вона лунає по сьогодні на всіх офіційних подіях. Пісня, що стала зрештою офіційним гімном міста. Історія її створення — це історія про випадковість, натхнення і любов до рідного краю.

Гімн поза конкурсом: як “Криворізький вальс” виграв без боротьби

У 2000 році Кривий Ріг готувався до святкування 225-річчя. Над масштабною програмою на стадіоні Металург працювали десятки людей. Сценарії, декорації, паради, костюми, гірлянди — усе було готове. Усе — крім останньої, найголовнішої ноти. Бо свято потребувало фінальної пісні. Не банальної — символічної, глибокої, мелодії міста.

Відділ культури міськвиконкому напередодні оголосив конкурс. Прийшло чимало віршів, пісень і варіацій, десятки текстів — але жоден не “зачепив”. Не було в них Кривого Рогу — з його прямотою, простором, багатошаровістю, суворістю і несподіваною ніжністю. І тоді звернулися до головного режисера святкування — Віктора Удовенка. Людини, яка розуміла пісня має бути, як емоційний моноліт, саме такої потребує фінал. Він сів — і за 40 хвилин написав вірш, який звучав як зізнання в любові.

«Я закоханий в тебе, мій рідний Кривий Ріг, Це з тобою пов’язаний кожен мій день і мій рік...» — казав Віктор Удовенко про ту роботу пізніше.

Він не вигадував — просто промовив те, що вже було в серцях десятків тисяч містян. Тепер цьому лишалось зазвучати.

Музика, що прийшла зненацька — між перестуком рейок і розкладом пар

Композиторка Ірина Шевченко спочатку відмовилася писати музику. Але якось, повертаючись трамваєм із роботи, буквально «почула» мелодію — і відразу записала ноти. Так хвилин за 40 з’явилась пісня, яку згодом заспівав увесь Кривий Ріг.

Пошук композитора став новим викликом. Кілька відомих музикантів спробували написати музику до тексту — та щось не складалося. Мелодії були занадто парадними, занадто драматичними або занадто академічними. У них не було... міста. Не було тієї прозорої простоти, яка могла би стати спільною піснею криворіжців — від школяра до ветерана. І тоді згадали про Ірину Шевченко — викладачку факультету мистецтв Криворізького педагогічного університету, вона керувала тоді музично-педагогічним відділом, диригентку, знану композиторку. Вона вже мала чималий авторитет серед музикантів міста. Звернулися до неї. Спершу — відмовила. Завалена роботою, сесія, звітність… Але щось не відпускало. Уже дорогою додому, у трамваї, Шевченко раптом почула її — цю мелодію. Вона не складала її свідомо, вона просто звучала всередині — ясна, прозора, немов народна. І поки трамвай гуркотів через місто, вальс уже був готовий. Нотний запис вона зробила тієї ж ночі.

«Це була не просто музика. Це було щось більше — на межі жанрів, якби класифікувати. Вальс, звичайно. Але й гімн. Але й визнання. Ніби молитва місту, але не пафосна — людяна». — згадувала Ірина Шевченко пізніше.

У приспіві був рядок: «Хай летить вона в небо безмежне твоє...» Ірина запропонувала змінити "безмежне" на "високе". І слово стало ключем. Бо місто справді тягнеться вгору — своїми відвалами,копрами і амбіціями.

У 2000 році Кривий Ріг готувався до святкування 225-річчя на стадіоні Металург - фото з відкритих джерел

Криворізький вальс: музика, в якій б’ється серце міста

17 травня 2000 року. Стадіон «Металург». Уперше «Криворізький вальс» пролунав перед десятками тисяч людей. Симфонічний оркестр криворізького міського театру, зведений хор педагогічного університету, солісти Тетяна Піскарьова та Олександр Скоцеляс — це було не просто виконання, це була посвята місту, так би мовити, хрещення пісні. Удар великого дзвону, з якого почалась її нова історія. Глядачі плакали. Пісня зачепила в кожному щось інтимне. Бо вона була про місто, яким воно є — важке, гарне, складне, улюблене.

Уже через два роки, у 2002-му, «Криворізький вальс» було офіційно затверджено гімном міста. Віктор Удовенко та Ірина Шевченко отримали знаки «За заслуги перед містом». Пісня увійшла до навчальних програм, її почали вивчати у школах. Виконували під час урочистих подій, у День міста, на концертах, у військових частинах. Її співали хором на сесії міськради, а потім — у дворах.  У 2020 році, до 20-річчя гімну, молодий бандурист Арсеній Янович створив інструментальну обробку «Криворізького вальсу» для бандури — ніби повернувши пісню до її народного коріння. Мелодія зазвучала по-новому: глибше, ніжніше, наче спогад про дитинство, про перші почуття, про дім.

В 2009 році місто втратило Ірину Шевченко. 31 серпня її серце зупинилося. Їй було лише 49. Але вона встигла залишити Кривому Рогу свою музику — на всі покоління. У 2021 році Віктор Удовенко офіційно передав авторські права на текст міськвиконкому. Це був юридичний, але глибоко символічний жест: Таким чином, “Криворізький вальс” став юридичною власністю Кривого Рогу.

Формально — це не гімн у канонічному сенсі, але фактично саме так її сприймають. Пісня не звучить патетично, як має звучати гімн, в ній немає типових урочистих штампів. Вона проста, мелодійна і душевна — саме такою, як сприймають себе криворіжці. "Криворізький вальс" не писали на конкурс, не створювали в офіційному кабінеті. Вона з’явилася — і залишилась. Як тепла, лірична розповідь про місто, в якому живуть і яке люблять. Це — емоційний ландшафт міста. Це його ритм — неспішний, глибокий, гідний. Це музика, яка лунає над проспектами й шахтами, яка пам’ятає своїх авторів і надихає нових. Вона звучить не лише з гучномовців — вона звучить у серцях. І доки живе ця музика — місто має голос. Має душу. Має свій вальс, який попри канони став гімном.

Раніше ми писали не просто робітничий квартал Кривого Рогу, а «місто майбутнього», як планувалося з академмістечком, театрами, готелями, лікарнями, університетами та просторими житловими комплексами і навіть аеропортом.

Дніпровські