На щиті нацгвардієць Ян Бабіцький — загинув, захищаючи Україну

04 червня 2025 р. 18:31

04 червня 2025 р. 18:31

Крається серце щоразу, коли чуєш звістку: «На щиті»! Думки не дають спокою: «Ще не пожив»… Війна забирає все: мрії, майбутнє, надії.

Брагинівська та Петропавлівська громади 4 червня зустрічає вдома свого юного земляка Яна Бабіцького.

У телефонній розмові питаю маму Тетяну Сергіївну про сина, вона одразу з теплом у голосі говорить: «Про Яника?» І починає розповідь.

Ян Бабіцький народився 10 грудня 2000 року в селі Олександропіль. Зростав зі старшим братом Сергієм. Хлопців виховували мама та вітчим Юрій Вікторович.

Закінчив школу в селі Олександропіль. Профільну освіту вивчав у Першотравенському професійно-гірничому училищі, освоював шахтарську професію — машиніста підземного електровоза.

Після завершення навчання Ян працював на шахті "Степова". А потім — строкова служба в Одесі. У жовтні 2020 року його призвали до лав Національної гвардії України. Повернутися додому завадила велика війна.

- Яну вже мали давати дембель, а тут повномасштабна війна. Сказав лише: «Мамо, піду захищати країну». Зізнався, що підписав контракт, — згадує мама.

Ян залишився служити в Національній гвардії в Одесі. Був солдатом-кулеметником. Мама каже:

- Син нічого не розповідав про війну. Ми просто листувалися, питав: як справи, як вдома. На мої питання завжди писав: “Все добре” — аби я не хвилювалась.

Останній раз мама з сином говорила 21 травня 2025 року.

- То була звичайна розмова говорили по меседжу, як зазвичай, про дім, про справи. Більше нічого не говорив. Потім були короткі повідомлення від нього, що все добре», — каже мама.

25 травня 2025 року Ян Бабіцький загинув. Повідомлення про загибель сина родина отримала 28 травня. У короткому сповіщенні писали: «Загинув під час виконання бойового завдання». Солдат загинув у Куп’янському районі на Харківщині.

- Командир у сина хороший. Ми з ним говорили, коли їздили на опізнання. Сказав, що Ян був скромний, все в собі тримав, не хизувався, зайвого не говорив», — говорить мати.

Про особисте життя сина жінка говорить коротко:

- Не знаю, чи встиг він закохатися. Чи обрав собі пару. Він мало що розповідав. А з друзями — так, друзів у нього було багато.

Хоч Ян не озвучував свої мрії, але мама пам’ятає, чого хотів син:

- Тільки не сидіти в Петропавлівці — хотів десь виїхати. Аби життя було іншим.

Із селища Ян поїхав, але для того, аби захищати свою країну. Аби світле майбутнє було у мами з татком, брата, друзів...

4 червня у Петропавлівці провели в останню путь Героя Яна Бабіцького. Жителі Петропавлівщини живим коридором зустрічали воїна, схиливши голови в скорботі.

Прощання відбулося на рідному подвір’ї. Молебень за упокій Героя відслужили отець Олег Тимофієв настоятель храму Святого мученика Іоанна Воїна з селі Слов’янка та військовий капелан В’ячеслав, панотець храму Святого Великомученика Георгія.

Після молитви рідні, близькі, друзі, односельці та побратими вирушила живою ходою до місця поховання.

Останній шлях Героя супроводжував оркестр Національної гвардії України.

На честь полеглого пролунали три прощальні постріли від побратимів.

Вічна та світла пам’ять Герою!

Дніпровські