ЕКСКЛЮЗИВ З Кремінної до Дніпра: історія Яни Величко – редакторки 80-річної газети “Кремінщина”

06 червня 2025 р. 12:01

06 червня 2025 р. 12:01

В умовах війни журналістика стала не просто професією — вона перетворилася на зброю інформаційного спротиву, на міст між роз’єднаними громадами, на голос тих, хто змушений був залишити свій дім. 6 червня ми вшановуємо журналістів, які, попри небезпеку, страх, втому і втрати, залишаються зі своїми читачами, слухачами, глядачами.

Окреме місце в цій історії займають журналісти-переселенці. Дніпропетровщина стала одним із таких центрів стійкості — тут знайшли прихисток десятки медійників із постраждалих регіонів, зокрема Донеччини та Луганщини. Серед них — головна редакторка газети “Кремінщина” Яна Величко.

15 років Яна Величко працює у газеті “Кремінщина” — з практикантки до головної редакторки. Свою професію жінка обрала ще у школі. Після закінчення університету в Луганську повернулася до рідного міста Кремінна та одразу почала працювати в редакції. Газеті “Кремінщина” понад 80 років. Але у 2022 році вона вперше не вийшла у друк.

Один з останніх випусків газети “Кремінщина”, який вийшов 29 січня 2022 року (фото з архіву Яни Величко)

“Номер, який підготувала наша редакція повинен був вийти наприкінці лютого 2022 року. На той момент ми вже співпрацювали з типографією, яка знаходилася у Харкові. Як все це почалося  Харків був під сильними обстрілами. На жаль, цей випуск так і залишився у них в типографії. З того моменту в мене з’явилася мрія — забрати той номер газети, який так і не побачили читачі” , — розповідає Яна.

Редакція “Кремінщини” з п’яти людей трималася до останнього, допоки по місту не почали прилітати ракети. Яна разом з чоловіком та маленькою донькою виїхала до Львова, але вирішили не залишати Україну, і згодом переїхали до Дніпра, де вже було багато земляків та ближче до рідного дому.

“Ми не мали фінансування. Але мали читачів, громаду. Ми не могли мовчати. Почали працювати в онлайні, шукали донорську підтримку, писали про ВПО, про допомогу, про прихисток” , — згадує вона.

У межах проєктів, у 2024 році, у редакції газети проходить захід для ВПО (фото з архіву Яни Величко)

Зараз Яна, разом зі своєю колегою-журналісткою, підтримує роботу видання “Кремінщина”, але вже тільки як онлайн-медіа. Також вона реалізує медіапроєкти з Українською асоціацією медіабізнесу, збирає історії переселенців, волонтерів, паралельно працює у Кремінській адміністрації в інформаційному відділі.

“Журналістика сьогодні — це більше, ніж тексти. Це інструмент дії. Наша робота  повинна давати людям поштовх до дій, щоб вони розуміли, якщо людина сидить, наприклад, і не знає, де отримати ту ж допомогу, це стосується наших потенційних читачів, куди звертатися по фінансову підтримку, то наші матеріали повинні не тільки розповісти це, а також спонукати щось зробити: знайти роботу, наприклад. Бо війна, вона є, вона продовжується, і ми не знаємо, скільки вона ще буде тривати. Людина має не чекати, коли щось зробиться саме, а навчитися виживати в цьому середовищі та щось робити для себе, для своєї країни, для своєї сім’ї. Тому тут і наша робота журналістів у цьому є” — додає Яна.

(фото з архіву Яни Величко)

До Дня журналіста України ми дякуємо тим, хто не мовчить. Хто інформує, надихає, пояснює, бореться з панікою і зневірою. Дякуємо журналістам, які тримають свою справу — попри війну, втрати, відстані. Історія Яни Величко — це історія тисяч українських медійників, які, навіть залишивши редакції, залишилися зі своїми людьми.

Дніпровські