ЕКСКЛЮЗИВ Щасливе літо без тривог: які дитячі табори обирають дніпряни

12 червня 2025 р. 12:09

12 червня 2025 р. 12:09

Літо — час, коли батьки мріють про повноцінний відпочинок та оздоровлення своєї дитини після напруженого навчального року. Але чи є сучасні дитячі табори безпечним та корисним варіантом? Чи не буде це марно витрачений час і гроші? Команда “Наше місто” вирішила розібратися в цьому питанні.

Ми поспілкувалися з дніпрянами, чиї діти вже мали досвід табірного відпочинку, а також ретельно вивчили численні відгуки на сайтах різних дитячих таборів. І тепер  можемо впевнено заявити: поїздка в табір може стати найяскравішим спогадом дитинства, якщо обрати заклад, що відповідає інтересам вашої дитини.

Вова  був готовий залишитись там ще на два тижні

Тамара Морозова, мама 11-річного Володимира, ділиться своїми враженнями про літній спортивний табір СК «Патріот» у Драгобраті, організований клубом СК «Патріот».

– Це спортивний табір, організований для дітей, які займаються в клубах, – розповідає вона. – Кожен спортивний клуб формує свою групу і везе дітей на відпочинок, поєднаний із тренуваннями. Це не просто дозвілля — це частина підготовки до змагань, тренувальний збір у горах. Мій син Вова займається спортом уже кілька років. Коли він поїхав у табір, йому було 10. Це була його перша поїздка без батьків на такий тривалий час. Зараз йому вже 11, і він досі згадує цю подорож з захватом.

Табір розташований у готелі на вершині Драгобрата. Це високогір’я, свіже повітря, природа навколо — наче з картинки.

– Діти жили у комфортних двомісних номерах, харчування — чотириразове, збалансоване, відповідало потребам спортсменів, продовжує Тамара. –  До того ж кожна дитина мала страховку — це організував наш тренер. Батьки не хвилювались ні за умови проживання, ні за безпеку — все було на найвищому рівні. Щоранку нам надсилали відео й фото: як діти прокидаються, снідають, як проходять заняття. Це дуже підтримувало зв’язок. Ми бачили, як наші діти не просто тренуються, а ще й насолоджуються кожною хвилиною. У них були ранні підйоми, сніданок, а далі — тренування просто в горах. Це було справжнє випробування і водночас пригода.

Я, чесно, не знаю інших таборів, окрім спортивних. Але можу сказати одне: коли дитина займається спортом, вона отримує не лише фізичну підготовку, а й безліч можливостей — поїздки, збори, участь у чемпіонатах. І такі табори — це чудовий бонус до цього шляху.

За два тижні Вова жодного разу не зателефонував зі словами «хочу додому». Не було сліз, капризів чи суму.

– Навпаки — він був спокійний, задоволений, щасливий, – ділиться мама. – Повернувся з новими друзями, враженнями і сказав, що залишився би там ще мінімум на два тижні.

Йому особливо запам’ятався похід у гори. Вони каталися на підйомниках, підіймались настільки високо, наскільки дозволяв їхній вік. До найвищої точки Карпат не дійшли — ще зарано. Але вони бачили неймовірні краєвиди, гладили коней, яких зустрічали дорогою, годували їх. Він казав, що це була найкрутіша подорож у його житті.

Також діти багато спілкувались між собою, грали, дізнавались щось нове одне про одного. Це не лише спорт, а й соціалізація, формування характеру. Табір навчив Вову бути самостійним, відповідальним.

У серпні група знову має їхати на Драгобрат.

– Якщо все буде добре — обов’язково поїдемо, – стверджує Тамара. – Бо після такого досвіду ні дитина, ні батьки не вагаються — ми знаємо, що це дійсно того варте.

Марина думала, що поїде сама поїздом: досвід першої поїздки в табір

Дніпрянка Надія Дмитрієва радить усім мамам підготувати дитину до життя без батьків, хай і тимчасового.

– Коли Марині виповнилося сім, я запропонувала їй поїхати в табір, – розповідає Надія. – Вона одразу — ні. Почала пояснювати: мовляв, поїдеш сама на море, без батьків, отримаєш телефон. Але чим більше я переконувала, тим більше вона злякалась.

Виявилось, що вона подумала — її просто посадять у поїзд, і вона поїде сама з пересадками, без жодного дорослого поруч. Звісно, їй стало страшно. А я ж не пояснила, що все організовано — з супроводом, відповідальними дорослими. Лише коли розповіла, що колежанка теж відправила своїх дітей і вони залишились задоволені, Марина погодилась.

Порада батькам від Надії Дмитрієвої: не шкодуйте часу на пояснення. Розкажіть усе, крок за кроком — тоді дитина почуватиметься спокійніше.

– З того часу Марина бувала в різних таборах, продовжує мама. – Спочатку в Залізному Порту — за путівками від нашої з чоловіком роботи. Пізніше їздила до Трускавця. Там була двічі — взимку і влітку. Їй дуже подобається: відкрилась, стала більш товариською. Щоразу повертається з бажанням поїхати знову. Зараз їй 14, вона навчається у третьому ліцеї Дніпра. І я розумію: наступного літа вона може вже не поїхати. У 15 інші інтереси. Але поки є можливість – варто користуватись. Це чудова нагода відволіктись від буденності.

Відправляючи дитину туди можна хоч трохи видихнути, що дитина побуде в безпеці від тривог та обстрілів.

– Якщо є шанс поїхати за кордон — ще краще, – радить Надія. – Хай їдуть, знайомляться, спілкуються. Потім це переростає в дружбу, листування, знайомства. А хто знає, як це стане в нагоді в майбутньому?

– Останній табір, в якому я була — це “Залізна зміна”, – розповідає Марина. – Він від “Укрзалізниці”, і там можна побувати тільки один раз у житті. Він безкоштовний, і мені дуже пощастило, що я туди потрапила. Це було наприкінці квітня — на початку травня цього року. Табір був у Буковелі. Я там була п’ять або шість днів. Дуже сподобалося!

Я знайшла там багато нових друзів з усієї України, ми досі спілкуємось.

Із занять у нас була жестова мова — приїжджав викладач, і ми вивчили багато базових слів. Мене це дуже захопило, можливо, я далі вчитиму. До нас також приїжджали відомі люди. Наприклад, була Мішель Андраде, давала концерт, фоткалася з нами. Було круто!

У минулому році Мирина була в таборі “Яскрава країна”. Раніше він був у Залізному Порту біля Одеси, але зараз це окупована територія, тому табір переїхав до Трускавця.

–  Я була там двічі, і цього року знову планую поїхати, – розповідає дівчина. – Я навіть подруг туди запросила, ми разом їздили. В “Яскравій країні” були класні екскурсії. Ми їздили в Тустань — це величезні скелі, стародавнє місто-фортеця. Я була в шоці, коли вперше їх побачила. Також були на скелях Довбуша, гуляли Карпатами. Це дуже цікаво. Природа — просто вау. Я дуже люблю табори, бо там можна відволіктись, розвиватись, заводити нових друзів. Кожен табір — це щось нове. І я впевнена, що навіть коли виросту, буду згадувати ці поїздки з усмішкою.

Мінідержава і своя валюта: досвід Єгора Беднюка

Єгор Беднюк, 20-річний студент, який навчається одразу в кількох університетах, пригадує свої найяскравіші враження з дитячих таборів. Серед них — українські, які вражали змістовною програмою, і закордонні, які подарували мовну практику, друзів з усього світу і відчуття справжньої самостійності.

– Мабуть, найяскравішим з українських таборів для мене став “Час Індиго”, – згадує Єгор. –  Це був не просто відпочинок — це була справжня система з чіткою ідеєю, змістом і продуманою структурою. Це був табір для дітей, яких не просто привозили на канікули, а стимулювали розвиватися. Із якісним харчуванням, комфортними номерами, сучасним підходом до організації — він справді виділявся  серед багатьох інших. Я був на зимовій зміні, яка називалась “Зимка”. Її темою була економіка і підприємництво. Кожен з нас мав підготувати бізнес-план, створити умовний продукт, а далі — починалась симуляція економіки. У таборі була внутрішня валюта, були податкові інспектори, банк, навіть умовний уряд. Ми торгували, створювали попит, вигадували рекламу — це була справжня мінідержава з усіма соціально-економічними процесами. І найцікавіше — поведінка дітей. Було видно, як швидко з’являється конкуренція, як хтось намагається обійти систему, знайти шпарину. Виникали навіть ситуації, що нагадували корупційні злочини. Це було схоже на реальне життя. Ми навчались не з книжок — ми проживали досвід, який складно забути. Навіть зараз, озираючись, я бачу, як ті процеси віддзеркалюють дорослий світ.

А ще у Єгора був інший, абсолютно унікальний досвід — участь у міжнародних таборах.

– Я провів місяць в Англії, у таборі WinchesteR і це був дуже насичений період, – розповів він. – Спочатку — два тижні у мовному таборі, куди з’їхались діти з багатьох країн: Франція, Італія, Польща, Німеччина. Ми жили в університетському кампусі — кожен мав окрему кімнату, свій душ і туалет. Це був максимальний комфорт. Уроки англійської проходили щодня, крім днів, коли ми виїжджали на екскурсії.

Вчили не тільки граматику, але й практикували мову постійно, в реальному спілкуванні, в завданнях і іграх. Крім того, були походи, спортивні активності, розваги. Мене дуже надихнула ця атмосфера — вона була і розслабленою, і водночас надзвичайно ефективною для вивчення мови.

Потім Єгор переїхав у другий табір, що знаходився під Лондоном.

– Це був уже не мовний табір, а класичний англійський літній табір для місцевих дітей, – розповідає він. –  Там я був єдиним іноземцем у групі, і це дало можливість зануритися в культуру. Програма була дуже різноманітна: від спорту — скелелазіння, водні види, легка атлетика — до творчих занять, таких як малювання і акторська майстерність. Ми катались на катерах, пробували вейкбординг, грали у футбол, ходили у ліс. Це була справжня пригода і водночас – виклик! Бути в середовищі, де всі навколо — носії мови, і ти мусиш влитися, почати спілкуватися, долати мовний бар’єр.

Весь цей досвід — це не лише відпочинок, це школа життя, – впевнений Єгор Беднюк. “Мені він багато дав: навички комунікації, впевненість у собі, розуміння, що ти можеш адаптуватися в будь-якому середовищі. І саме в таборах я зрозумів, що вчитись — це не завжди сидіти за партою. Це проживати, пробувати, помилятись і знову пробувати”, – каже він.

Уже п’ятий рік — тільки сюди: вибір Валерії Бородіної

Валерія Бородіна щоліта відправляє свою доньку Соню в табір British Camp.

– Для моєї Соні дуже важливо: правила і свобода (демократичний підхід її улюблений, але розумні межі і для неї важливі), їжа (це вона в мене), щоб був хтось зі знайомих (вже який рік поспіль вони домовляються з дівчатами їхати в одну зміну), атмосфера та враження, – розповіла мама. – ⠀Що цікаво «навчання» до її інтересів у кемпі не входить. Але ж воно входить до наших з вами! Тому вже п’ятий рік поспіль моя дитина їде в British Camp, бо вони навчились талановито поєднувати все те, що потрібно моїй дитині і все те, що потрібно мені.⠀А мені важлива — безпека (як фізична, так і емоційна), англійська (хочеться, щоб дитина посилювала навички і тьютори British Camp з цим чудово справляються), мені важливий підхід і стандарти. British Camp працює дев’ятий рік, їм можна довіряти.

“Дивись ширше”: Володимир про поїздку до Австрії

Учасник програми “Дивись ширше” Володимир поділився своїми враженнями від дев’яти днів подорожі до Австрії.

– Табір “Дивись ширше” став для мене справжньою незабутньою пригодою, – каже він. – За ці 9 днів я мав можливість відвідати такі чарівні міста, як Клагенфурт, Лінц і Відень, де поглибив свої знання австрійської культури та історії і насолодився неперевершеною красою цих міст. Атмосфера в групі була неймовірно гармонійною та веселою, де всі ставилися з повагою одне до одного, і я відчував себе частиною цієї дружньої команди.

Літо – час для щастя!

Підсумовуючи, можна впевнено сказати, що дитячі табори – це не просто спосіб провести літо, а комплексний підхід до оздоровлення, розвитку та психологічної підтримки дитини. В умовах війни, коли дітям особливо потрібна стабільність та позитивні емоції, правильно обраний табір може стати тим острівцем безпеки, де вони зможуть перезавантажитись, знайти нові захоплення, зміцнити здоров’я та отримати безцінний досвід соціальної взаємодії. Це інвестиція, яка обов’язково окупиться щасливими посмішками та впевненістю вашої дитини у завтрашньому дні.

“Наше місто” бажає дніпрянам, щоб це літо принесло вашим дітям море щастя і океан приємних вражень!

Дніпровські