Україна – новий центр військової думки і майбутнє європейської безпеки? Безумовно.

15 червня 2025 р. 17:37

15 червня 2025 р. 17:37

За всієї поваги до наших європейських партнерів та їхньої рішучої риторики, стає дедалі очевиднішим: ми живемо в різних системах координат. Україна, вже четвертий рік протистоячи повномасштабній російській агресії, здобула досвід, який виходить далеко за межі уявлень більшості європейських країн. Ми країна, менша за агресора, але ми не просто вистояли. Ми стали лабораторією війни XXI століття.

Чому так.

У нашій системі координат реальність диктує правила – і це народжує нову доктрину війни. Ми були змушені не просто адаптуватися – ми мусили винаходити війну наново. Сотні нових видів озброєнь, переписані військові статути, нова філософія асиметричної відповіді – це не теоретичні розробки, а щоденна практика, перевірена кров’ю та потом на полі бою. Особисто бачив, як ентузіазм і креатив перетворювалися на технології, а технології на зброю, що змінює хід історії. Це еволюція в реальному часі, де ціна помилки це життя.

У системі координат багатьох європейських країн досі домінують класичні уявлення про військову міць: танки, кораблі, літаки, блокова солідарність. НАТО, безперечно, залишається найпотужнішим військовим альянсом. Проте, ці парадигми ризикують застаріти швидше, ніж будуються нові фрегати. Як приклад, нещодавня заява командувача ВМС Латвії Маріса Поленца про необхідність реструктуризації флоту під “великі серйозні системи” – це логіка вчорашнього дня, тоді як війна вже належить майбутньому.

Це відчайдушне хапання за минуле. А треба думати про майбутнє – війна змінилася назавжди.

Майбутнє вже тут, і воно має українське обличчя. Наші морські дрони не просто завдали нищівних втрат Чорноморському флоту РФ, вони творять історію: вперше морський дрон Magura, оснащений зенітними ракетами, збив реактивний винищувач Су-30. Це не епізод, це зміна правил гри.

Поки Естонія святкує отримання шести американських HIMARS, ми розуміємо: для сучасної війни потрібен інший масштаб мислення. Не шість установок, а десятки тисяч дронів різного призначення. Не одиниці дорогої техніки, а тисячі навчених операторів, здатних діяти в мережецентричному середовищі. Наші дрони регулярно знищують не лише танки, а й передові системи ППО ворога – БУКи, Панцирі, С-300.

І це лише верхівка айсберга української інженерної та тактичної думки.

Як би дивно це не звучало, але сьогодні росії може бути стратегічно вигідніше спробувати атакувати будь-яку європейську країну, ніж продовжувати виснажливу війну з Україною.

Чому? Бо в Європі буде легше. Там все ще мислять категоріями бронетанкових кулаків і батальйонних тактичних груп. Там не готові до щогодинних атак сотень дронів, до штурмових груп на мопедах, до тотальної війни сенсорів та інформації. Ані HIMARS, ані танки самі по собі не захистять від такого типу ведення бойових дій. Європа, на жаль, наразі не має імунітету проти тих методів, які росія вже використовує проти нас. А ми маємо. Бо ми пройшли крізь це пекло, адаптувалися і навчилися випереджати ворога.

Коли – не якщо, а коли – росія спробує експортувати свою агресію далі на Захід, європейські столиці неминуче зіткнуться з жорстокою реальністю: єдине справжнє, перевірене в боях знання про те, як протистояти російській воєнній машині XXI століття, існує тільки в Україні.

І в цей момент не ми будемо просити про членство в НАТО, прагнучи захисту під його парасолькою. Настане день, коли саме НАТО буде наполягати, щоб Україна стала його невід’ємною частиною. Не просто як рядовий член, а як ключовий елемент, стратегічне ядро та незамінний гарант нової архітектури безпеки Європи. Україна це не просто щит континенту. Це його новий військовий розум і його майбутня сила.

Дніпровські