ЕКСКЛЮЗИВ Асана проти тривоги: як мешканці Дніпра шукають рівновагу під час війни

21 червня 2025 р. 12:28

21 червня 2025 р. 12:28

21 червня у світі відзначають Міжнародний день йоги – привід ще раз згадати, що йога давно стала частиною буденного життя багатьох людей. Для когось це фізична активність, для когось – спосіб знизити стрес або відновити сили.

«Наше місто» поспілкувалося з дніпрянками, які займаються йогою не перший рік: інструкторками, практиками, жінками, для яких ці заняття стали звичним ритуалом.

Катерина Сотова: йога – це стиль життя

Катерина Сотова почала займатися йогою ще у 2011 році. Вона з теплотою згадує свої перші кроки на цьому шляху: тоді йога ще не була такою популярною, і знайти школу було складніше, ніж сьогодні. Однак їй пощастило – вона натрапила на Українську Федерацію Йоги. Зараз вона не просто учениця, а сертифікований інструктор із багаторічним досвідом.

– Вести заняття я почала у 2016 році, – ділиться вона. – Спершу шукала відповіді на свої питання: як змінити роботу, що мені справді подобається. Так і знайшла йогу. Це була внутрішня потреба – зрозуміти себе, своє місце, свої бажання.

Поштовхом стала випадкова покупка на книжковому ринку: невеличка брошюра з асанами.

– Асани – це не просто вправи, – ділиться Катерина. –  У книжці було написано, що потрібен наставник. І я почала шукати школу. Спочатку була одна, потім інша. Але коли я потрапила в Федерацію, зрозуміла: це моє.

Йога, як каже Катерина, – це значно більше, ніж просто фізичні вправи:

– Всі знають про хатха-йогу: тіло, асани, дихання, – каже вона. – Але йога – це духовна традиція. Вона про емоції, стани, про пізнання себе. Це не про “позаймався і пішов”. Це стиль життя, який передбачає постійний розвиток.

Зараз Катерина викладає у Дніпрі. Вона набирає групи через соціальні мережі, зокрема Instagram, а також за допомогою реклами:

– Зазвичай я відкриваю набір, формую групу і потім її закриваю, – розповідає інструкторка. –  До вже сформованої групи нових людей не беру. Інакше новачки уповільнюють динаміку, а кожен наступний етап занять базується на попередньому.

Коли у 2022 році в Україні розпочалась повномасштабна війна, життя кожного з нас змінилось. Багато людей втратили звичний ритм, можливість зустрічатися, займатися улюбленими справами. Саме в цей момент йога для багатьох стала опорою.

З початком бойових дій Катерина разом із колегами оперативно створили безкоштовний онлайн-курс для всіх охочих.

– Ми проводили заняття щодня, – згадує вона. – У чаті було понад тисячу учасників. Люди підключалися з різних міст і країн. Це був наш спосіб підтримати одне одного в момент невизначеності.

Онлайн-формат зберігся і досі. Багато її учнів займаються дистанційно з-за кордону. Водночас Катерина наголошує, що живі заняття набагато ефективніші:

– В офлайні я бачу, як людина виконує вправу, можу підійти, поправити, – каже інструкторка. – В онлайні цього бракує. Часто людині здається, що вона робить все правильно, але насправді це не так.

Про користь йоги Катерина розповідає з упевненістю:

– Асани добре впливають на хребет, – розповідає вона. – Часто до мене приходять з болями в спині, сколіозами. Також дихальні техніки мають глибокий вплив на емоції. Наприклад, бхастрика допомагає зібратись, а повне йогівське дихання – заспокоїтись.

– Йога допомагає знизити емоційний градус, – впевнена Катерина. –  Це особливо важливо зараз. Часто люди приходять на йогу за порадою лікаря, і це правильне рішення.

Катерина спеціалізується на вріддхі-йозі – напрямку для дорослих (від 30 років.) Вона пояснює, що різний вік потребує різного підходу.

– У 20 і 35 – різні запити, – каже вона. – Після 30 з’являється потреба в переосмисленні, глибших практиках.

Українська Федерація Йоги – частина Європейської асоціації йоги. Її інструктори мають європейські сертифікати:

– У нас серйозний підхід, є навіть школа санскриту, – ділиться інструкторка. – Наш засновник Андрій Григорович Сафронов знає і перекладає тексти з санскриту.

Катерина вірить: йога – для всіх. Головне – знайти свою форму практики.

– Приходьте, – запрошує жінка. – Навіть якщо вам здається, що це не ваше – можливо, ви просто ще не спробували.

Йога на воді: досвід Дар’ї Критіної

Дар’я Критіна – керівниця напрямку сап-йоги у просторі SUP Station у Дніпрі.

Вона фітнес-тренерка та ініціаторка руху сап-йоги в місті. Хоч зараз вона більше займається організаційною частиною, її проєкт кожного літа збирає десятки охочих спробувати йогу на воді:

– Я розпочинала з пілатесу на сапах, але згодом напрямок розвинувся, – розповіла Дар’я. – Зараз у нас є тренерка Оля Піляєва, яка вже п’ятий рік поспіль проводить заняття, має свою аудиторію і прихильників.

Йога на сапах – це унікальний формат практики, де учасники виконують асани на нестабільній поверхні – дошці для SUP.

– Щоб утримати рівновагу, включаються м’язи-стабілізатори, – ділиться жінка. –  Вони у звичайному житті майже не працюють. Плюс – тренується баланс, активізується вестибулярний апарат.

Дар’я пояснює: сап-йога – це не окремий стиль, а формат, який інструктор наповнює своїм змістом.

– У кожного тренера – свій підхід, – впевнена вона. –  Хтось акцентує на м’язах, хтось – на диханні чи філософії. Але сап додає свою родзинку: вода, сонце, повітря, пташки. Це особливий вайб.

Заняття проходять влітку, коли вода вже тепла, а атмосфера – невимушена. І навіть якщо хтось випадково опиняється у воді, це не проблема, а частина досвіду.

– Так, іноді буває, що люди падають, – розповіла Дар’я. – Але максимум, що станеться – ви намокнете. Зате це весело! Всі сміються, ніхто не засмучується, навпаки – заряджаються позитивом.

Організатори подбали і про безпеку:

– Якщо людина не вміє плавати, ми завжди запропонуємо рятувальний жилет. Усе продумано до дрібниць, аби кожен почувався впевнено й комфортно.

Дар’я вважає, що сап-йога – це ідеальний спосіб знайти баланс:

– Це комбінація фізики, природи і внутрішнього спокою. Тіло працює, розум відпочиває, – ділиться інструкторка.

Оксана Крайняк: йога стала моєю опорою

Оксана займається йогою з 2006 року, хоча перші знайомства з практикою відбулися ще під час навчання в університеті. Вона згадує, що один із викладачів фізкультури, який сам був практикуючим йогом, вводив елементи йоги у звичайні розминки. Тоді студенти й гадки не мали, що це – елементи древньої практики, просто сприймали це як частину зарядки.

– Свідомо я почала займатись після університету. Спершу це був пошук. Багато вчителів давали складні асани без пояснень, а іноді – нав’язували філософію. А мені хотілось зрозуміти! – розповідає Оксана.

Нарешті, Оксана знайшла вчителя, який пояснював, чому певні вправи виконуються саме так, як вони впливають на м’язи, органи, психіку. Саме цей підхід – уважний до тіла і до свідомості – став для неї переломним моментом. Почалося нове захоплення, більш усвідомлене.

– Ми з подругою почали проводити заняття для друзів, відверто кажучи, що ми самі тільки навчаємось, – розповідає Оксана. –  Людям подобалося, до нас почали приходити нові люди – з болем у спині, колінах, з панічними атаками. Так я зрозуміла, що не можна далі без глибших знань.

Оксана вирішила ґрунтовно вивчити йогу. Вона пройшла teacher’s курс у Валентини Маліновської, згодом – опанувала йогатерапію. Потім здобула й фахову освіту з фізичної терапії в Україні, аби мати глибше розуміння тіла і працювати без шкоди для людей.

– Я викладаю Balance Yoga з 2012 року, – каже вона. –  Використовую йогу як інструмент роботи з тілом. Але тіло – це тільки початок. Через тіло людина починає працювати з психікою, з концентрацією уваги. Це не просто гімнастика. Це спосіб пізнати себе.

До 2022 року Оксана жила і працювала в Дніпрі. Вона була співзасновницею студії Self Center, де не лише викладала, а й організовувала курси для нових викладачів, створюючи ком’юніті однодумців. Але війна змусила шукати безпечне місце для доньки. Вибір припав на Румунію, де волонтери організували українську школу.

– Перший рік я волонтерила – проводила заняття безплатно, – згадує жінка. –  Йога знову стала опорою – і для мене, і для багатьох українців, які теж шукали рівновагу. Люди приходили, займалися, почувалися краще. Це давало сили.

У Румунії вона почала все з нуля: знайомилася з людьми, шукала зв’язки, створювала спільноту. Взяла участь у грантових програмах, закупила необхідне обладнання для занять та попри всі виклики, продовжила допомагати іншим через йогу.

Пошук внутрішнього спокою та підтримка жіночого здоров’я: історія викладачки йоги Юлії Павлової

У межах нашого дослідження йоги в Дніпрі ми поспілкувалися з пані Юлією Павловою – викладачкою, чия діяльність охоплює і регулярні практики у студіях міста, і благодійні ініціативи на підтримку військових та громадян, які опинилися у складних життєвих обставинах. Вона також має міжнародний досвід викладання – зокрема, в Румунії, де працювала з жінками-волонтерками.

– Працюю з різними аудиторіями, найчастіше – з жінками, – розповіла вона. – Веду заняття в студіях, іноді – на відкритих просторах або як частину благодійних заходів. З кимось співпрацюю напряму, десь орендую залу. Є практика роботи і з корпоративними клієнтами – наприклад, співробітницями банку.

Своє знайомство з йогою пані Юлія почала ще у студентські роки.

– Мені було 17–18, пішла з подружкою, – згадує вона. – Кілька разів сходила. Було нудно, неактивно, дивні дихальні вправи. Я була впевнена: йога – не моє. Відклала цей досвід надовго.

Згодом все змінилося.

– Під час вагітності в мене з’явився внутрішній поклик – знайти спокій, щастя, баланс, – ділиться жінка. – Я повернулась до йоги й зрозуміла, що це мій шлях. Це стало інструментом самопізнання, емоційного зцілення.

З початком повномасштабного вторгнення йога стала точкою опори.

– Під час війни йога стала для мене порятунком, – впевнена Юлія. – Якщо раніше я займалась 2–3 рази на тиждень, то зараз – набагато частіше. Я зрозуміла, що хочу ділитися цим з іншими – передавати жінкам цей інструмент підтримки, який не лише покращує фізичне здоров’я, а й допомагає емоційно.

Йога дійсно може допомогти:

– Вона допомагає підтримувати тіло, вирішує проблеми зі спиною, головними болями. У мене були жахливі мігрені – тепер їх майже немає. Також вона продовжує молодість, зберігає гнучкість.

За словами пані Юлії, дедалі більше людей звертаються до йоги саме через стрес:

– Ми живемо у стані постійного стресу. Якщо не працювати з ним – це призводить до серйозних наслідків. Йога – чудова профілактика. Особливо для жінок. Багато з них зараз тягнуть на собі сім’ї, дітей, адаптацію до нових умов. І йога стає певним перезавантаженням.

Свої заняття Юлія проводить у напрямку адхо-йоги – української школи:

– Це українська методика, яку створив майстер з понад 25-річним досвідом. Вона міжнародно визнана, сертифікована міжнародною організацією “Йога Альянс”. Я також маю сертифікати, викладала її за кордоном, у Румунії, для жінок-волонтерок. Там я побачила, як навіть у зовсім новому середовищі йога допомагає відновитися.

Адхо-йога складається з п’яти блоків:

– Спочатку – дихання, потім суглобова розминка, далі – силова частина, робота з балансом і гнучкістю. Завершенням є шавасана з медитаціями для відновлення й тиші всередині. Я викладаю трохи більше двох років. Але цей досвід дуже насичений.

Юлія вважає, що заняття з йоги дають жінкам не лише користь для тіла й емоційного стану, а й формують середовище підтримки. Тут народжується справжнє жіноче ком’юніті, де можна не почуватися самотньою, поділитися переживаннями й отримати натхнення.

Окрім занять, Юлія активно долучається до волонтерства разом із ученицями:

– Нещодавно ми прибирали одну з локацій після людей, які залишили багато сміття. Також організовуємо благодійні йога-заходи, де збираємо кошти – або для військових, або для когось із наших, хто потребує підтримки. Наприклад, у моєї учениці захворів чоловік – ми провели захід і змогли їй допомогти.

Йога, за словами Юлії, – це простір єднання:

– Це про єдність, підтримку, про внутрішню опору. Часто чую, що жінкам не вистачає часу на себе. Але саме тому вони мають шукати можливість цей час створити. Бо поки ти не наповниш себе – не зможеш нічого віддати іншим.

– Війна забирає дуже багато сил. А заняття тілом, спілкування з однодумцями, йога – дає неймовірну енергію, щоб далі жити, допомагати, волонтерити. Це важливо – зберегти себе в складні часи.

Пані Юлія закликає жінок не відмовляти собі в турботі:

– Я дуже хочу, щоб якомога більше жінок обирали себе: висипались, правильно харчувалися, займалися спортом, підтримували себе й були в ресурсі. І тоді буде внутрішній резерв – і для дітей, і для близьких, і для нашої перемоги.

Пошук внутрішнього спокою через практику: історія пані Ніни

Однією з тих, хто практикує йогу в Дніпрі вже багато років, – пані Ніна Капшученко, лікарка з багаторічним досвідом. Її шлях до йоги був продиктований необхідністю зберегти здоров’я та витривалість у професії.

– Перше – це моє здоров’я, – розповіла вона. – З віком почала боліти спина. Тому я почала займатись йогою – і вже понад 15 років не припиняю.

Для пані Ніни йога – передусім про фізичне самопочуття:

– Я не вивчала філософію йоги, для мене це фізичне навантаження. Але після занять я завжди відчуваю покращення настрою.

Особливе місце займає атмосфера, яка склалась у групі:

– У нас чудовий колектив. І чоловіки, і жінки займаються разом. Ми не соромимось один одного, підтримуємо. У когось виходить, у когось ні – і це нормально. Атмосфера дуже приємна.

Йога дає помітний результат у повсякденному житті – навіть на роботі:

– Я помічаю, що фізична форма стала набагато кращою. Навіть коли треба швидко піднятись із першого поверху на шостий – я не задихаюсь, хоча багато хто з моїх молодших колег – так.

Щодо напрямку практики, пані Ніна зізнається:

– Точно не скажу, я не дуже заморочуюсь. Інструкторка каже, що в основному це напрям хатха-йоги.

Її приклад – свідчення того, що регулярна практика йоги може стати надійною опорою для тіла, настрою й енергії навіть у найвідповідальніших професіях.

Кожна з героїнь цієї статті — з різним досвідом, віком, підходами. Але всіх їх об’єднує йога як спосіб зберігати себе в непростий час, триматися за щось постійне, працювати з тілом і думками. І якщо комусь йога допомагає підтримати спину, комусь — заспокоїтись після тривожного дня, а комусь — знайти нове коло однодумців, це означає тільки одне: практика жива і потрібна.Редакція «Наше місто» дякує всім, хто поділився своїм досвідом, і бажає читачам знайти власний спосіб відновлювати сили — з йогою чи без. Головне — не втрачати зв’язок із собою.

Дніпровські