ЕКСКЛЮЗИВ Пасіка як справа життя: ветеран і його родина будують медовий бізнес у Дніпрі

27 червня 2025 р. 15:18

27 червня 2025 р. 15:18

Після початку повномасштабного вторгнення родина Рясних змушена була залишити рідний Лисичанськ. У Луганській області залишилась не лише домівка, а й улюблена справа — велика родинна пасіка “Династія Рясних”, яку Дмитро Рясний розвивав протягом багатьох років. Втім, навіть втративши все, він не втратив головного — бажання почати знову, пише “Наше місто”.

“У нас там було близько 100 сімей на зиму з 2021 на 2022 рік, ми самі будували цех, вже стояло обладнання для фасування. Продавали крем-мед, був ринок збуту, клієнтська база. Планували масштабуватись. Але все сталось так, як сталось” , — пригадує Дмитро.

Дмитро — ветеран, служив у полку “Азов” з 2015 по 2017 рік, а потім повернувся на фронт у 2022-му. Після демобілізації у 2023 році він вирішив знову відродити справу, до якої мав особливу любов з дитинства — бджільництво. І в 2024 році родина почала нове життя з новою пасікою — вже у Дніпрі.

“Ми десь три-чотири місяці шукали місце. Нам було важливо, щоб це було поруч із містом, з полями, садом і навіть невеличкою річкою — щоби можна було стати стаціонарно й працювати” , — розповідає пасічник.

Починали з 30 бджолородин — зараз уже мають 80. Бджоли повернули у життя ритм і надію. Дмитро розповідає про них з повагою — як про живих колег.

“Матка за добу відкладає яєць більше, ніж сама важить. А ще в них є танок — спосіб комунікації, який показує, де є нектар. Коли народжуються — одразу працюють: спочатку всередині вулика, згодом — на виліт. Це як їхня кар’єрна драбина” , — посміхається він.

Родина не лише виготовляє мед і пилок, а й запустила виробництво власних вуликів з пінополіуретану. Це сучасна альтернатива дерев’яним конструкціям: щільні, надійні, бджоли не гризуть.

Відновити справу допомогли благодійні програми. Родина пройшла навчання в межах ініціативи “Жити на зустріч” від ПУМБ, а також отримала фінансову підтримку від Українського ветеранського фонду. Та найголовнішою підтримкою, зізнається Дмитро, завжди була його дружина Ганна.

“Я взагалі не їм мед і маю алергію на укуси бджіл. Але кохання робить своє. Познайомилися з Дмитром у педагогічному коледжі в бібліотеці. І так сталося, що тепер разом качаємо мед і розвиваємо пасіку” ,  — згадує Ганна.

Після переїзду до Дніпра Ганна не лише підтримала чоловіка у відновленні бізнесу, а й започаткувала Шелтер для переселенців.

“Ідея шелтеру виникла ще в Сєвєродонецьку, коли я була директоркою обласного центру підтримки молоді. Тоді ми мріяли про простір, де молодь могла б залишитись і знайти підтримку. І ця мрія здійснилась у Дніпрі” , — розповідає вона.

Шелтер, який заснувала Ганна в квітні 2022 року, став прихистком для сотень переселенців з Луганщини та інших регіонів. Тут не лише живуть, а й розвиваються, знаходять себе, отримують підтримку та можливість почати спочатку.

Сьогодні Дмитро і Ганна не лише розвивають власний бізнес, а й надихають інших. Вони приклад того, як можна збудувати нове життя навіть після втрати. Їхні бджоли, мов символ стійкості й відданості справі, нагадують: працюючи разом, можна подолати будь-яку негоду.

Раніше ми писали, від мрії — до власної справи: як у Дніпрі допомагають розпочати бізнес тим, хто прагне  успіху .

Також ми писали, жіноча справа: у 25-й бригаді дрони ремонтують дівчата.

Дніпровські