На щиті додому повернувся захисник України – Олександр Лісок (ВІДЕО)

15 липня 2025 р. 15:42

15 липня 2025 р. 15:42

15 липня 2025 року Петропавлівка провела в останню путь сина, брата, однокласника, захисника України — Олександра Валерійовича Ліска. Йому було 48 років. Майже рік його вважали зниклим безвісти. І лише 10 липня цього року рідні отримали офіційне повідомлення: солдат загинув під час виконання бойового завдання.

Автор: Ірина СИТНІК

Олександр Лісок народився 4 квітня 1976 року. Закінчив середню школу в рідній Петропавлівці. Не мав власної сім’ї. Працював у службі охорони на шахті, мав проблеми зі здоров’ям, але це не завадило йому добровільно піти захищати країну.

Автор: Ірина СИТНІК

30 листопада 2023 року був мобілізований Синельниківським РТЦК. Пройшов навчання в Німеччині, а згодом став частиною евакуаційної бригади на передовій.

16 липня 2024 року Олександр отримав бойове завдання – виїхати на евакуацію. Під час евакуації пораненого побратима біля населеного пункту Воздвиженка Покровського району, ворог відкрив щільний вогонь. Солдат Олександр Лісок, стрілець-помічник гранатометника, загинув від вибухової травми.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Його тіло знайшли 19 липня того ж року, але через неможливість ідентифікації тривалий час перебувало в морзі міста Кам’янське. Лише аналіз ДНК, який дав збіг у 99%, дозволив підтвердити, що загиблий – наш Олександр.

Автор: Ірина СИТНІК

Увесь цей час його чекали вдома — мама Людмила та старша сестра Наталя. Усі ці місяці для родини були нестерпними. Невідомість і тривога супроводжували кожен день.

Автор: Ірина СИТНІК

Сьогодні, 15 липня 2025, наш захисник повернувся додому. На щиті!

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Провести Героя в останній шлях зібралася вся громада. Живий коридор по всьому шляху: місцеві жителі з квітами та синьо-жовтими прапорами зустрічали воїна на колінах.

Автор: Дар'я ЮДІНА

Автор: Ірина СИТНІК

Похоронна процесія зупинилася біля рідної оселі, де чекали мама, сестра, рідні, друзі. До домовини несли квіти, а біля світлини Олександра майорів синьо жовтий прапор.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

До будинку Олександра прийшли й однокласники, згадують його, як чудову людину:

- Саша був гарним другом, чуйним, чесним, товариським, справедливим, завжди приходив на виручку. Гарно навчався, ніколи нікого не образив. Працював в Укртелекомі та на шахті. Дуже добра людина. 1993 року ми закінчили школу, а минулого року мали зустріч однокласників, де дізналися, що Саша – зниклий без вісти. Дуже сумуємо, шкода Сашу. У душі болить. Вічна пам'ять нашому Саші.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Спільну молитву за упокій душі воїна відслужив отець Андрій із храму Святого Петра і Павла. від дому батьків траурна процесія вирушила до останнього місця спочину.

- Олександр загинув від отриманих травм під час бойового завдання. Його серце перестало битися, але пам'ять про нього житиме вічно. Ми прощаємося з мужнім воїном. Вічна пам'ять Олександру і всім, хто віддав своє життя за незалежність нашої держави, - звернувся до присутніх представник військового комісаріату Роман Шугайло.

Автор: Дар'я ЮДІНА

На знак шани та вічну пам'ять матері полеглого захисника вручили синьо-жовтий прапор. Пролунали три салютні постріли — знак того, що ще один захисник приєднався до небесної варти.

Автор: Ірина СИТНІК

Вічна пам'ять захиснику України.

Світла пам’ять про Олександра залишиться в серцях земляків, учителів, побратимів та всіх, хто його знав. Його ім’я, що в перекладі з давньогрецької означає «захисник людей», стало пророчим. Він відвернув ворога, заплативши за це найвищу ціну — власне життя.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Прощання з Героєм Олександром:

Дніпровські