ЕКСКЛЮЗИВ Феномен Яворницького: як науковець перетворив пам’ять Дніпра на культурну зброю

25 жовтня 2025 р. 10:08

25 жовтня 2025 р. 10:08

Там, де сьогодні тиха вода, колись гули пороги. Яворницький не зміг їх врятувати, але зберіг пам’ять про наш край – про ревучий Дніпро, козаків і лоцманів. До 170-річчя від дня народження Дмитра Івановича Яворницького ми подивимося на нього як на людину, що перетворила історію на потужну силу. Про це розповідає “Наше місто”.

Наука чи романтика: де правда про козаків

Максим Кавун, в.о. завідувача меморіального будинку- музею Яворницького, каже: Яворницький – це константа Дніпра, який зумів поєднати музей, науку та міський простір в єдину систему.

Головне запитання: чи не перемалював Яворницький історію козацтва в героїчні тони? Яна Тимошенко, яка довгий час очолювала меморіальний будинок Яворницького, впевнена: ні.

“Він працював з актами, листами, реєстрами, археологічними звітами, фольклорними записами та усними свідченнями. Так побудовані “Історія запорізьких козаків” і “Запорожжя в остатках старовини і преданнях народу”. У книжках про Сірка, Сагайдачного й Калнишевського він відтворював події рівно в тій мірі, яку дозволяла джерельна база часу”, – пояснює Тимошенко.

Катерина Попович, наукова співробітниця Музею історії Дніпра, додає: “Якщо в нього і є художність, то це спосіб розповіді, а не вигадування фактів! У наукових публікаціях Яворницький педантичний щодо опису, датування, зіставлення версій, а легенди – чітко марковані як легенди”.

Героїчний тон був відповіддю на російську пропаганду, яка зображала козаків маргіналами. Це була поправка на політичний перекіс, а не декоративний пафос.

А чи треба “очищати” козацькі історії від романтики? Жодна нація не демонтує власних героїв, впевнена Тимошенко: “Франція не редагує мушкетерів, Японія – самураїв. Український козацький наратив – це не надлишковий пафос, а мова цінностей і пам’яті, яка тримає спільноту разом, особливо під час війни”.

Вона захоплюється Яворницьким як майстром комунікації свого часу. Він вибудовував тривалу присутність у публічному просторі: писав у газетах про експедиції, повідомляв про знахідки, анонсував лекції. Так поступово формувався його особистий і тематичний бренд: скажеш козацтво – згадаєш Яворницького, і навпаки.

Перший український інформаційний стратег

Яворницький не писав маніфестів, але за його діями видно чітку стратегію. Він писав у газетах про експедиції та знахідки, анонсував публічні лекції, будував зв’язки з владою та меценатами. За десять років створив один із найбільших музеїв України – з акцентом на козацьку історію.

Окремий вимір – це міські події. Як підкреслює Ольга Обласова, український бал в Англійському клубі – престижна різдвяна імпреза дореволюційного Катеринослава – став демонстративним жестом самоідентифікації.  (Йдеться про бал-концерт у Катеринославському Англійському клубі 11 листопада 1911 року: виступи кобзарів і лекція Дмитра Яворницького про кобзарів та лірників, та танці під кінець. – Авт.).

– За ініціативи місцевої громади й за активної участі Яворницького на бал прийшли поважні родини у вишуканих українських строях, лунала жива музика, звучали промови про історію краю. Суть була не у фольклорі для розваги, а в легалізації української мови, символів і тем у найпрестижнішому міському майданчику – тобто в перенесенні українського з приватної сфери в офіційний міський простір, наголошує  Ольга Обласова.

Другий показовий кейс – екскурсії пам’яті з родиною Драгоманових. Йдеться про Олену Пчілку (Ольгу Косач, сестру Михайла Драгоманова) та її дочок Лесю та Ольгу. Як каже Обласова, саме Яворницький водив їх на Дніпрові пороги, показував лоцманські стежки, пояснював топоніми й місцеві легенди. А друга донька Ольга Косач‑Кривинюк після переїзду до Лоцманської Кам’янки у 1910 року, де вона працювала земською лікаркою, популяризувала мистецтво вишивання й збирала зразки, частина яких увійшла до музейних фондів.

Дмитро Яворницький та Леся Українка

Леся Українка після цієї подорожі писала, що без порогів не відчула б вольності українського духа.

Між імперією та радянською владою

У Петербурзі Яворницького вважали “неблагонадійним”, обмежували викладання. Але імперська система вміла бути ввічливо-лояльною: він став приват-доцентом Московського університету, читав лекції. І в ці щілини помірної лояльності він вводив українську тему.

Показова сцена – приїзд імператора Миколи II до Катеринослава під час Першої світової. Яворницький провів екскурсію українською мовою. Супровід нервувався, але імператор вислухав і сказав, що йому “приємно було почути українську”.

У 1920-х Яворницький очолив музей, архів і став, за словами Максима Кавуна, “королем місцевої історичної науки”. Але будівництво Дніпрогесу стало рубіконом. Він різко виступив проти затоплення порогів, організував рятувальну експедицію, за п’ять сезонів зібрав десятки тисяч предметів. У 1929-му отримав звання академіка, але вже 1933-го його звільнили після обшуків і доносів.

Попри все, він залишався публічним: щодня гуляв парком Шевченка в елегантному костюмі, розмовляв зі школярами про історію. Навіть під тиском він “зберігав голос”.

Від наративів до сьогодення

Для Дніпра постать Яворницького – не про минуле за склом. Його підхід до пам’яті дає три відчутні результати:

формує ідентичність,

підсилює довіру,

робить місто видимим.

Завдяки цьому затоплені пороги не щезли – вони перетворилися на культурний символ. На цій основі вибудовуються навчальні маршрути, музейні оповіді, топоніміка – усе, що щодня промовляє до мешканців без зайвого пафосу.

Другий вимір – публічна комунікація. Варто розповідати історичну правду простою мовою і сучасними форматами: подкасти, цифрові архіви, виставки просто неба. Це формує виразний культурний профіль міста і перетворює пам’ять на м’яку силу.

І ще – інституції. Музей має бути не сховищем, а інструментом. Потрібні експозиції «з джерелами на видноті», маршрути пам’яті вздовж Дніпра, дослідницькі програми для школярів і студентів, повернення в публічний простір імен, меморіальних табличок і історій людей – від лоцманів до науковців.

Така інфраструктура робить пам’ять звичною і дієвою. Хоча, звісно, під час постійних обстрілів виставляти в музеях цінні експозиції це дуже небезпечно.

Висновок простий: місто отримує не лише «бренд козаків», а стійку систему культурної оборони. Вона тримається на поєднанні джерела й розповіді, музею й вулиці, науки й героїчного наративу. Саме так Дніпро щодня розкриває себе собі й світу.

Дніпровські