Миколаївка після ворожої атаки: загинула людина, зруйновані будинки та життя

05 листопада 2025 р. 16:30

05 листопада 2025 р. 16:30

3 листопада 2025 року. Увечері Миколаївську громаду накрили ракетами та безпілотниками. Російська армія знову вдарила по цивільних. У результаті атаки загинула 65-річна жінка. Ще вісім людей постраждали, серед них — двоє дітей.

15-річний хлопець лікуватиметься амбулаторно, а п’ятирічну дівчинку у важкому стані доставили до лікарні. Разом із нею — ще двоє дорослих у тяжкому стані.

Вибухи пролунали майже одночасно — спершу біля місцевого магазину, потім поруч із припаркованими вантажівками. Пожежа охопила кафе-магазин, приватний будинок і кілька автомобілів. Пошкоджені десятки осель. Рятувальники гасили вогонь усю ніч.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Найкращої мами у світі не стало

Миколаївка, вечір 3 листопада. На вулиці ще тільки звечоріло, як раптом вечірнє небо розірвали вибухи. Перший удар — біля місцевого магазину, куди жінка з маленькою онукою пішли за смаколиком. Магазин став ціллю російської ракети.

Автор: Ірина СИТНІК

Тамара Іванівна Карячка, 65 років, мешканка Миколаївської громади, загинула на місці. Поруч із нею була п’ятирічна внучка Марійка — дівчинка дивом вижила, але отримала тяжкі поранення. Медики борються за її життя у лікарні Дніпра.

Тамару Іванівну знали в селі як добру, щиру жінку, яка завжди поспішала допомогти.

— Вона була люблячою матір’ю, турботливою бабусею і, — каже невістка Валерія, — найкращою свекрухою у світі.

Загибель жінки — це трагедія для всієї громади. Перша цивільна жертва великої війни в Миколаївській громаді.

— Вони просто пішли до магазину по смаколики… Хто ж міг подумати, що це буде для неї востаннє, — говорить крізь сльози невістка загиблої. — Моя дитина тепер у тяжкому стані, їй відрізали пів ніжки. Ми у Дніпрі, і я тримаюся тільки заради неї.

Люди не можуть отямитися — кожен тут знав Тамару Іванівну.

— Вона завжди усміхнена, добра, — кажуть сусіди. — Не заслужила такої долі.

Миколаївська громада оплакує загиблу. Зруйноване життя, біль, який не вщухає.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Родина втратила дім, бізнес і спокій

На місці, де колись стояв невеликий «Наш магазин», тепер — лише чорне згарище. У повітрі ще стоїть запах диму. Під ногами — уламки скла, закіптюжене залізо, шматки даху й попіл. Біля спаленого подвір’я мене зустрічає літній чоловік — батько власниці магазину — Ганни. Чоловік тієї ночі бачив, як у мить зруйнувалося життя його доньки і її родини.

— Я живу на сусідній вулиці, а донька — тут з родиною мешкала і магазин поруч з хатою.

Автор: Ірина СИТНІК

Тієї ночі чоловік був удома, дивився футбол.

— Було близько шостої, — пригадує він. — І тут залп — такий сильний… Усе затремтіло. Подзвонив рідним — кажуть: «Не виходьте, не їдьте сюди, небезпечно». А потім телефон замовк — ніхто не відповідав. Ми все одно поїхали. Приїхали десь о пів на сьому — поранених людей уже відвезли до лікарні. Навколо стріляли, усе горіло. Отут, де зараз згарище, був магазин — його розірвало вщент. Уламки аж сюди долетіли. Машина згоріла в гаражі. Усе палало довкола, сусідній будинок теж горів — навпроти.

Автор: Ірина СИТНІК

Тієї ночі Ганна була в магазині.

— Там були і продавці, і люди, коли прилетіло просто в будівлю. Усі опинилися під завалами. Донька вижила, але постраждала з присутніх найбільше, — говорить він тихо, зупиняючись біля вирви, де колись стояв магазин.

Автор: Ірина СИТНІК

Біля магазину тепер велика вирва, а навколо все зруйноване… Ганну відвезли до лікарні в Дніпро.

Від вибуху спалахнув будинок, згоріло все — машини, кладова, баня, усе, що родина наживала десятиліттями.

— Пішли, покажу, що лишилося від дому, — каже чоловік, запрошуючи пройти на подвір’я. — Хоча що там показувати — нічого не залишилося. Все вигоріло повністю. Я тут живу з 1978 року, цей будинок ми колись купили. Нещодавно ще трубу міняли, вона єдина й уціліла. Решта — все вогонь знищив.

Автор: Ірина СИТНІК

Серед згарища він показує місце, де стояли холодильники, приладдя, зберігалися продукти. Тут готували шаурму й чебуреки, торгували медом, продавали напої. Люди з усього села заходили сюди по каву, хліб, дрібниці — і просто поговорити.

— Тепер лише чорне згарище, — каже чоловік. — Собаку щойно поховав, під уламками загинула. Далі кухня була, але туди вже небезпечно йти — стеля впала, над погребом усе завалилося. Тушили, але не дотушили, ще тліє будинок. Рятувати вже нічого. Тепер від усього того — тільки попіл і спогади, — зітхає.

Автор: Ірина СИТНІК

Тепер тут — лише згорілі балки й запах гару. Місцеві мешканці, які вижили тієї ночі, приходять до магазину як до місця трагедії.

Автор: Ірина СИТНІК

Батько власниці каже, що донька ще у лікарні, їй ампутували руку. Але вона жива — і це, каже, найважливіше.

— Доведеться все почнемо спочатку, — говорить він, стоячи біля вирви. — Люди допомагають, сусіди не залишили. Але вже ніколи не буде, як раніше.

Автор: Ірина СИТНІК

«Ми витягали тих, хто кричав»: після ракетного удару

Навпроти зруйнованого магазину — ще один пошматований вибухом будинок. У вікнах немає скла, у дворі валяються обгорілі балки, шматки шиферу. Тут живе Іван, сусід родини, яка втратила дім і бізнес. Його оселя — просто навпроти епіцентру вибуху.

— Ми якраз увечері спали, — починає Іван. — І саме тоді ракета прилетіла — просто в цей дім. Я вискочив надвір, сів біля вуглярки. І з того боку, зі сторони Запоріжжя, летів «шахед» — прямо наді мною, а потім ударив сюди, у машину. Як тільки вибухнуло, ми з хлопцями, побігли витягати поранених. Трьох дістали живими. Машин уже не було — все згоріло.

Автор: Ірина СИТНІК

Він показує рукою на місце, де колись стояли автівки — від них залишились лише обгоріле залізо.

— Ракета прилетіла й рознесла все довкола. Ми витягали тих, хто кричав, намагалися рятувати. Пожежні тоді не могли працювати, бо дрони літали. Передавали по зв’язку, що дрони летять на Миколаївку, тому повимикали світло й електрику. А потім уже й тушити було нічого — все вигоріло, — каже чоловік і довго дивиться на чорну стіну, що вціліла від згорілої хати.

Автор: Ірина СИТНІК

Будинок Івана теж понівечений.

— Будинок розбомбило: шість чи сім вікон, шість дверей, дах, шифер — усе побите. Наче стоїть, але все зсунулося, потріскалося, відірвалося від розчину. Треба все робити заново. Думаю, може, на мій вік і вистачить, але все одно боляче дивитися, — говорить він, не відводячи очей від руїн. — Погано дуже.

Автор: Ірина СИТНІК

Чоловік згадує найбільшу трагедію, загибель сусідки.

— Тамара, бідолаха, пішла з онукою по чебуреки — і саме туди ракета влучила, у магазин. Вона загинула, а дівчинці ампутували ніжку.

Він замовкає, відвертається. У повітрі знову чути запах гару, а вдалині — глухий гуркіт техніки: розчищають завали.

Автор: Ірина СИТНІК

Село оговтується повільно. Люди збираються гуртом — допомагають одне одному, лагодять вікна, виносять обгоріле майно. Проте в очах усіх — однаковий погляд: спустошення й невіра, що це не повториться знову.

«Дітей витягали з-під уламків»: пекельна ніч для родини

У дворі, де ще вчора стояв світлий будинок, тепер — суцільні бите скло, побиті двері, та меблі, розкидані речі, уламки меблів, уламки шибок. На столику так і залишилася чашка з напоєм, який не допила донька, чашку навіть не зачепило.

Автор: Ірина СИТНІК

Аня стоїть поруч із чоловіком. Обоє змучені, але говорять спокійно, наче сили вже не залишилось на емоції.

— Я невістка, — каже Аня. — Тут батьки живуть. Ми почули перший вибух, одразу подзвонили — почули, що в завалило коридор. Миттю сіли в машину й поїхали сюди. Забрали дітей, а потім вивезли матір з батьком.

Автор: Ірина СИТНІК

Вона замовкає на мить, ніби знову бачить ту ніч.

— Мама має інвалідність. У будинку все розбито — ні вікон, ні дверей. Живого місця нема: батареї, стіни — усе пошкоджене, побите уламками. Донька отримала контузію, у неї дзвенить у вухах. Зараз вона у знайомих, але будемо везти до лікарні, — розповідає Аня. — Син сидів ось тут, на кріслі, а донька — у кутку, на стільчику, каву пила. Обоє вижили дивом. З того боку весь дім засипало, усе в уламках і бруді.

Автор: Ірина СИТНІК

Аня з чоловіком працюють на шахті «Степова» — зміна зранку, тому дітей лишили на ніч у батьків. Аби не самі вдома.

— Ми щойно привели дітей на ніч — хотіли, аби побули трохи з бабусею та дідусем. Самі зранку о п’ятій мали йти на роботу, а залишати їх одних не хотіли. І саме в цей вечір прилетіло.

— Син устиг прикритися руками, а доньку вибух відкинув — каже, не розуміє, як вижила, — додає Аня.

Автор: Ірина СИТНІК

Аня згадує, як уночі над селом знову літали дрони.

— Ми не спали, усе гуло. Після ракети ще щось детонувало. Кажуть, у кафе було багато газових балонів, тому все вибухало ще довго. Диво, що всі живі.

Автор: Ірина СИТНІК

Поруч стоїть її чоловік.

— Переживаю за дітей страшенно, — каже чоловік. — Думаю, я хоч трохи пожив, а вони ж діти… Психологічно їм важко. Донька тільки почує «шахед» — одразу ховається, починає тремтіти. Від кожного звуку здригається. Син наче тримається, але в нього рука розсічена, теж пережив страшне.

Автор: Ірина СИТНІК

У власному дворі біля будинку з побитими вікнами, сидить свекор Ані — сивий чоловік у темній куртці.

— Ну, ми з дружиною, старенькі, тут жили, — каже він. — Вона має інвалідність — нога зламана. Ми прожили тут сорок років. Тут вирішили доживати. Дружина не захотіла залишати дім, бо тут і кури, і собаки, і коти. І от ми сюди…

Автор: Ірина СИТНІК

Він не договорює, лише махає рукою у бік понівеченої хати: вікна та двері розбиті, дах провалився.

— Як тепер жити, не знаю. Але Бог дав, що діти живі — от за це вдячний, — каже він і тихо додає: — Головне, що живі.

Автор: Ірина СИТНІК

Село мовчить. Уранці на подвір’ях ще видно дим, а на подвір’ях — люди з лопатами, які прибирають уламки. Кожен тут має свою історію втрати. Але в кожному слові — вдячність за життя.

Автор: Ірина СИТНІК

«Ми не залишимо нікого наодинці з цим горем»

Сільська рада Миколаївської громади працювала від самої ночі. Людмила Гарнатко, керівниця комунального відділу Миколаївської сільської ради, розповідає:

— 3 листопада в селі Миколаївка сталася надзвичайна ситуація — прилетіла й вибухнула ракета. Унаслідок вибуху повністю зруйновано кафе та розташований поруч житловий будинок. За офіційними даними ДСНС, загинула одна цивільна людина, ще троє отримали поранення і перебувають у лікарні. Іншої інформації сільська рада наразі не має. Комісія сільської ради проводить обстеження пошкоджених домогосподарств, визначає рівень руйнувань, після чого всім постраждалим буде надано необхідну матеріальну та грошову допомогу.

Автор: Ірина СИТНІК

Людмила каже, що в Миколаївці така трагедія — уперше.

— Раніше на території громади, на щастя, не було випадків із загибеллю чи тяжкими пораненнями людей, — додає вона.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Ще до світанку, на місці події був голова громади Віктор Одоєвцев. Він хвилюється за кожну людину, організував роботу працівниць сільради, аби допомогти усім, хто постраждав.

— Це був найтяжчий вечір для нашої Миколаївської громади. Вечір, який назавжди залишиться болем у наших серцях, — каже він. — Люди поверталися додому. Хтось чекав дитину, яка пішла з бабусею до магазину. Хтось готував вечерю, хтось планував наступний день. І за одну мить життя змінилося. Ворожа атака забрала життя наших людей. Є поранені, серед них — діти. Зруйновані домівки, понівечені долі, біль, який важко передати словами.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Працівники сільської ради вже обстежили всі будинки, зафіксоване кожне пошкодження: одна будівля зруйнована вщент, 39 будинків пошкоджені, 120 вікон та 17 дверей розбиті, близько 700 листів шиферу потрібно аби полагодити дахи на будинках. Постраждалим надається вся необхідна допомога.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

На поміч прийшли компанія «ДТЕК Павлоградвугілля» та благодійний фонд «Гуманітарна місія Проліска».

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Село оговтується після вибухів. У подвір’ях ще чути стукіт — люди забивають розбиті вікна, хтось прибирає уламки цегли. Ніч, яка почалася звичним осіннім вечором, залишиться в пам’яті кожного. У пам’яті тих, хто рятував дітей, хто витягував сусідів із-під завалів, хто цілу ніч не спав — і просто був поруч. Миколаївська громада тримається. Попри біль, страх і втрати.

Автор: Ірина СИТНІК

Автор: Ірина СИТНІК

Наслідки ворожої атаки:

Дніпровські