ЕКСКЛЮЗИВ На Дніпропетровщині відкрили новий транзитний центр: евакуація посилюється, а людей стає все більше

10 листопада 2025 р. 10:15

10 листопада 2025 р. 10:15

Фронт наближається, і з прифронтових районів Дніпропетровщини дедалі частіше лунають звуки вибухів. Під загрозою опинилися громади, які ще донедавна вважалися відносно безпечними. Щодня з цих територій евакуюють людей — здебільшого сім’ї з дітьми, людей похилого віку та маломобільних мешканців. Про це розповідає “Наше місто”.

Щоб надати тимчасовий притулок тим, хто тікає від війни, у селі Волоське відкрили новий транзитний центр, який став справжнім островом безпеки. Тут люди можуть не лише перепочити, а й отримати всебічну допомогу — від медичної і психологічної до юридичної та грошової.

Прийняли майже п’ять тисяч людей

Комендантка центру Аліна Онищенко розповідає, що транзитний центр почав роботу 23 серпня. Відтоді сюди прибуло понад 4 900 осіб, які тікали з прифронтових громад.

“На сьогодні через наш центр пройшло 4 962 людини. Приблизно 25% з них — діти, стільки ж — люди похилого віку. Близько 10% потребували розселення і залишалися у нас на ночівлю. Загалом, якщо говорити про тип евакуації, то 30% людей прибувають централізовано партнерами, а решта 70% — це самоевакуація, коли люди добираються власними силами,” — каже Аліна Онищенко.

Центр може прийняти до 100 осіб одночасно, ще 46 місць підготовлено на випадок масового прибуття. Для тих, кому нікуди подітися, транзитний притулок стає тимчасовим домом.

“За правилами, людина може залишатися до трьох днів. Але якщо потрібно більше часу для розв’язання житлових чи документальних питань — ніхто не виганяє. Ми залишаємо людей доти, поки все не вирішено,” — додає комендантка.

Ті, хто прибуває, насамперед проходять реєстрацію та первинне опитування. Далі — отримують необхідну допомогу. У центрі працюють представники гуманітарних організацій — Гуманітарна місія «Проліска», «Право на захист», «Янголи спасіння», «Схід SOS», «Посмішка», а також лікарі та волонтери з місцевої громади.

“Ми разом з партнерами надаємо юридичну, психологічну, медичну допомогу. Є програма грошових виплат — це одноразова допомога у розмірі 10 800 гривень через Cash Working Group. Люди також отримують одяг, гігієнічні набори, продукти, а за потреби — допомогу з пошуком житла,” — розповідає Аліна Онищенко.

Евакуюють навіть із найгарячіших точок

Серед партнерів центру — гуманітарна місія “Проліска”, що займається евакуацією людей із прифронтових громад.

“Ми займаємося евакуацією мирного населення з прифронтових територій — це здебільшого Синельниківський район, Покровська громада, частково Запорізька і Харківська області. Також допомагаємо людям із соціальним супроводом, консультуємо у сфері захисту, надаємо психологічну підтримку та базову гуманітарну допомогу,” — говорить Данило Курта, консультант у сфері захисту місії “Проліска”.

Команда «Проліски» у центрі невелика — п’ятеро людей. Проте їхня робота — ключова. Саме вони першими зустрічають евакуйованих, організовують поселення, допомагають пережити шок і стрес після дороги.

У транзитному центрі подбали про кожного. Для маломобільних людей обладнані спеціальні кімнати, поруч — пандуси, ліфт і зручні санвузли. Є дитячий простір, де з малечею працюють психологи організації «Посмішка» — проводять ігри, малювання, арттерапію. На території розташовані вольєри для тварин, які евакуювалися разом зі своїми господарями. Їм надають корм, переноски, навіть допомагають із вакцинацією.

У центрі облаштована кухня, де двічі на день видають гарячі обіди. За це відповідає Наталя, кухарка і переселенка, яка сама пережила евакуацію двічі — спочатку з Донбасу, потім із Харківщини.

“Я пройшла цей шлях — у 2014 році виїхала з Донбасу, у 2022-му вже з Харківської області. А тепер допомагаю іншим, які проходять через те саме. Це важко, але коли бачиш, що люди приходять з дороги виснажені, і ти можеш дати їм тепло, їжу, підтримку — це дає сенс,” — ділиться Наталя.

Крім житла, їжі та допомоги, у центрі є медичний кабінет, укриття, а також генератор, який забезпечує безперебійне живлення у разі відключень електроенергії.

“Це місце — перший крок до спокою. Люди, які прибувають після обстрілів, часто просто хочуть помитися, поспати, випити гарячого чаю. Тут вони можуть це зробити. Ми не просто надаємо допомогу — ми повертаємо людям віру, що вони не самі,” — каже Аліна Онищенко.

Рахували вибухи, щоб зрозуміти — чи ще живі

75-річна Марія разом із чоловіком до останнього не хотіла залишати рідну Покровку, що на Дніпропетровщині. Але війна не залишила вибору — їхні хати тряслися від вибухів, а вікна вилітали від ударних хвиль. Евакуювали їх волонтери.

“Я не хотіла їхати, але дід інвалід. Ми дуже хвилювалися, плакали. Лягаємо спати і думаємо, чи встанемо. Коли летить одна — дід каже: «Летить». А я рахую: раз, два, три. І знову летить. А потім як дасть — вікна вилітають, глина сиплеться. Дах в нас зацинкований — то не пробило. А по вулиці хати розвернуло та побило,” — розповідає жінка.

Марія пригадує, як згорів готель неподалік від їхнього будинку — удар був таким сильним, що їхній двір засипало уламками. Після цього, військові, які перебували в їхньому селищі вмовляли виїжджати.

“Приїхали волонтери й кажуть: «Їдьте, нема надії». Ми не вірили, але поїхали. І тут нас прийняли — класно, доглядають, допомагають. Ми навіть не думали, що так буде добре,” — каже жінка зі сльозами вдячності.

Зараз Марія з чоловіком чекають на розселення до будинку для літніх людей. Її діти за кордоном, але зв’язок тримають щодня. Марія зізналася, що хата, яка залишилася в Покровці зараз в надійних руках — тепер там живуть наші військові.

Лілія: головне, щоб був мир і дім для наших дітей

Лілія приїхала до транзитного центру з Олександрівки, Покровського району, кілька днів тому. Разом із донькою вони тікали від обстрілів, а попереду — дорога до Черкаської області, де їх погодилися прийняти небайдужі люди.

“Ми сьогодні приїхали й надіємося, що зможемо далі поїхати. Там, у Черкаській області, нам дали будинок безкоштовно, тільки платити за комуналку. Є сад, город, природа — наче рай після всього,” — каже Лілія.

Жінка говорить із болем про те, як війна змусила тисячі родин починати життя з нуля. Її чоловік служить у ЗСУ вже четвертий рік. Разом з донькою вони пишаються своїм захисником. Лілія каже, що їхня родина тримається завдяки вірі у перемогу.

“Їм байдуже, що гинуть діти, батьки, що родини залишаються без дому. Люди просто з порожніми руками і з опустошеною душею. Слава Богу, що є фонди й організації, які допомагають, бо без цього не вижити. Але найбільше хочеться миру. Просто миру,” — каже переселенка.

Людмила: мої коти — це моя родина

Людмила з Братського приїхала до транзитного центру не сама, а з цілою кошачою родиною! Двоє дорослих котів — Рижик і Бусінка — та ще троє маленьких кошенят.

“Я не могла їх залишити. Це моя сім’я. Вони зі мною з самого початку війни. Ми все втратили, але я не могла втратити їх,” — розповідає Людмила.

Зараз її улюбленці живуть у вольєрах на території транзитного центру. Волонтери подбали про корм, воду, навіть допомогли з ветеринарним оглядом.

“Я дуже вдячна, що тут можна бути з тваринами. Це важливо. Бо я знаю багатьох, кого не приймали з котами чи собаками. А для мене без них — це як без душі,” — каже жінка, лагідно дивлячись у бік вольєрів.

Поки Людмила чекає на розселення, вона мріє лише про одне, щоб у майбутньому її родина, навіть така пухнаста, мала спокійний дім.

Через Павлоград пройшло вже понад 36 тисяч людей

Поки на Дніпропетровщині щойно відкритий транзитний центр у селі Волоське приймає перших евакуйованих із прифронтових громад, Павлоград — уже давно став головною гуманітарною опорою області. Тут, на стику евакуаційних маршрутів, працює один із найпотужніших транзитних пунктів, який щодня приймає людей, що покидають свої домівки через постійні обстріли. Цей центр є першою точкою, де люди нарешті можуть видихнути, попити гарячого чаю і вперше за довгий час відчути, що про них подбали.

За словами Богдана Яхна, операційного директора Координаційного гуманітарного центру, павлоградський транзитний центр почав роботу ще в серпні минулого року — саме тоді, коли на Покровському напрямку почалися активні бойові дії.

“Ми розуміли, що буде збільшення евакуації, і разом із представниками влади, благодійними організаціями та структурами ООН домовилися про відкриття цієї локації. З того часу через наші транзитні центри пройшли понад 36 тисяч людей,” — розповідає Яхно.

З них понад 6 тисяч — діти, 13 тисяч — люди літнього віку, майже 3 тисячі — маломобільні особи, а 2 тисячі — ті, хто евакуювався разом із домашніми тваринами.

“Ми працюємо за принципом end-to-end process — від прийому заявки до моменту, коли людина опиняється у безпечному місці. Є гарячі лінії, CRM-система, спільна логістика з іншими організаціями. Це дозволяє мінімізувати ризики для екіпажів і економити час,” — додає він.

Богдан — переселенець із Донецької області. Свій дім він покинув ще у 2014-му, коли почалася війна. Саме тому, каже, він добре розуміє кожного, хто переступає поріг транзитного центру.

“Коли дивишся в очі людям, які щойно вийшли з підвалів, із зони, де лунають вибухи, ти бачиш себе десять років тому. Їм страшно, вони не знають, куди їх везуть, і що буде далі. Але вже на першій точці — тут, у Павлограді — ми маємо зробити все, щоб вони відчули: вони не самі”, — каже він.

Як відбувається евакуація: три ешелони безпеки

За словами Богдана Яхна, сьогодні евакуація відбувається за чітко вибудуваною системою:

• перший ешелон — це досвідчені екіпажі, які працюють на відстані до 20 км від лінії фронту;
  
• другий ешелон — транспорт, який приймає людей на більш безпечній території;
  
• третій ешелон — великі автобуси, що перевозять людей безпосередньо до транзитних центрів.
  

“У кожній евакуації — величезний ризик. Ми не можемо дозволити собі втратити екіпаж чи людину. Тому система побудована так, щоб кожен етап був контрольований і максимально безпечний,” — пояснює Яхно.

Після прибуття до Павлограда людей реєструють, перевіряють документи, надають грошову, медичну та гуманітарну допомогу. Для тих, хто не має куди їхати, організовується подальше розселення — держава або партнери знаходять місця тимчасового проживання в інших областях.

Інформаційна війна: коли люди не знають правди

Одним із найбільших викликів для команди транзитних центрів стала інформаційна війна, яку ворог веде проти українців. За словами Яхна, дуже часто люди з окупованих або прифронтових населених пунктів просто не розуміють, що відбувається за межами їхніх громад.

“До нас приїжджають люди, які щиро вірять, що вся Україна — у темряві, без води, без газу, що міста здали і ніхто їх не чекає. Одного разу ми евакуювали дідуся з Донеччини. У нього було кілька величезних сумок. Коли ми допомагали переносити речі, одна впала — і звідти висипалися пляшки з водою. Він сказав: “Нам по телевізору казали, що в Харкові немає питної води. Ми не знали, чи виживемо без неї”. Уявіть, наскільки глибоко вкорінена дезінформація, якщо людина тижнями збирає воду замість теплого одягу чи ліків”, — ділиться Богдан.

Через це волонтерам і психологам доводиться не лише допомагати фізично, а й пояснювати людям, що їх не покинули, що Україна жива, працює і бореться.

“Це частина нашої роботи — говорити, переконувати, пояснювати. Бо коли фронт наближається, у людей не залишається часу розбиратися, де правда, а де ні. Ми маємо повернути їм віру — у себе, в державу, у людей довкола,” — каже Яхно.

Нова локація — більше місця і кращі умови

Наприкінці серпня цього року транзитний центр у Павлограді переїхав на нову локацію, що дозволило створити комфортніші умови для людей, розширити можливості проживання та зробити територію безпечнішою.

“Раніше ми працювали в іншій будівлі, але зараз маємо більш зручну і закриту територію. Це дає змогу приймати більше людей, облаштувати окремі кімнати для маломобільних, літніх і родин із дітьми,” — каже Катерина Макарова, менеджерка з роботи транзитних центрів БО «Координаційний гуманітарний центр».

У центрі 116 ліжко-місць, а за потреби їх кількість можна збільшити до 150. У середньому тут ночують 10-20 людей, хоча в пікові періоди показник сягав 37 осіб.

“Люди можуть залишатися до трьох діб — цього часу достатньо, щоб пройти реєстрацію, отримати допомогу, вирішити логістичні питання або дочекатися евакуаційного потяга,” — пояснює Макарова.

Усі, хто прибуває до центру, мають доступ до повного спектру послуг — від гарячої їжі до психологічної підтримки.

“Люди отримують грошову допомогу — 10 800 гривень на особу. Також продуктові набори, гігієнічні засоби, теплі речі, консультації юристів, медиків і психологів. Є кухня, де забезпечено триразове харчування. Для дітей працює ігрова кімната та дитячий психолог,” — каже Катерина Макарова.

Серед постійних партнерів центру — Caritas Mariupol, World Food Kitchen, “Янголи спасіння”, “Право на захист”, Гуманітарна місія “Проліска”, “Червоний Хрест”, “Польська гуманітарна місія” та інші. На території чергують ДСНС і поліція, є генератор, укриття, медичний кабінет і кімнати для маломобільних людей.

“У нас бувають родини, які приїжджають із кількома дітьми, з тваринами або зовсім без речей. Наше завдання — щоб уже в перші години після евакуації вони відчули, що тут про них подбають,” — каже Макарова.

Два центри — одна мета: рятувати

Попри регулярні обстріли Павлограда, центр продовжує працювати. Працівники залишаються на місцях, готові приймати людей щодня.

“Більшість нашої команди — це місцеві мешканці, які самі живуть під обстрілами. Ми тримаємо зв’язок із кожним, постійно моніторимо безпекову ситуацію. Робота важка, але ми розуміємо: якщо не ми, то хто?” — каже Богдан Яхно.

Транзитні центри в Павлограді та Волоському працюють у тісній координації. Один — як регіональний вузол, який приймає великі потоки людей, інший — як новий сучасний пункт для допомоги мешканцям Дніпропетровщини. Разом вони створюють мережу безпеки, яка дозволяє рятувати життя, давати людям підтримку та шанс почати спочатку.

Дніпровські