ЕКСКЛЮЗИВ 5 фактів про Голодомор: як радянська влада використовувала голод для знищення української нації

22 листопада 2025 р. 15:18

22 листопада 2025 р. 15:18

Голодомор 1932–1933 років – це штучно створений радянською владою масовий голод в Україні, який став однією з найстрашніших сторінок в історії країни. Він виник через насильницькі хлібозаготівлі, повне вилучення продуктів, репресії проти селян та блокаду сіл, занесених на “Чорні дошки” за неспроможність виконати план. 28 країн визнають Голодомор геноцидом, адже радянська влада свідомо використовувала голод як інструмент знищення та покарання українців, які не підтримували більшовицький режим, пише “Наше місто”.

Перші прояви голоду з’явилися ще в 1931 р. через примусові хлібозаготівлі. Восени та взимку 1932–1933 років ситуація переросла в справжню катастрофу. Основними причинами трагедії були примусова колективізація, розкуркулення та нереальні плани хлібозаготівель, що повністю виснажили ресурси селян.

Як зазначає Ірина Рева, представниця Українського інституту національної пам’яті в Дніпрі:

“Люди намагалися жити так, як їм зручно, але більшовицька влада не схвалювала одноосібні господарства. У листопаді 1929 року було прийнято курс на суцільну колективізацію. На кінець літа 1931 року було колективізовано 68% селянських господарств.”

Селяни, яких оголошували куркулями, поділяли на три групи: одних розстрілювали за участь у виступах, інших виселяли на північ і конфісковували майно, а третіх, найменш небезпечних, з погляду радянської влади, просто виганяли з хат і переселяли на непридатні для життя землі.

Для виконання планів хлібозаготівель створювали спеціальні бригади, до яких в примусовому порядку долучалися робітники та студенти. Історія Григорія Омельченка з Лоцкам’янки показує жорстокість цієї системи:

“Він прийшов до вдови, яка мешкала з чотирма дітьми. В неї було чотири мішки жита. Інструкція була – забрати все. Григорій запитав: ‘Як же вона їх прогодує?’ Але інші хлібозаготівельники йому відповіли: ‘Це не наші проблеми, ми виконуємо наказ.”

Багато людей, які приїжджали з міст, не знали селян і сліпо виконували вказівки, іноді навіть усвідомлюючи трагедію, але боялися самі потрапити під репресії.

За підрахунками істориків, внаслідок Голодомору Україна втратила понад 3 мільйони 941 тисяча осіб, а ще 600 тисяч дітей так і не народилися. На Дніпропетровщині в районних відділах ЗАГСу збереглося лише 259 томів із записами про смерть за 1932-1933 рр. (це близько 15%), по них ідентифікували 65 332 імен загиблих. Точну кількість жертв встановити неможливо, бо більшість книг ЗАГСів вилучило ДПУ в 1934 р.

Рівень смертності відрізнявся від села до села залежно від того, наскільки селяни встигали приховати свій хліб і наскільки слухняно виконували вказівки влади місцеві колгоспні керівники та активісти.

Голодомор не був першим голодом в Україні, але саме його визнано геноцидом. Конвенція ООН визначає такі ознаки: створення умов для знищення певної групи населення, виховання дітей-сиріт в дитячих будинках, де приховувалася правда про справжні причини голоду та загибелі їхніх батьків.

“Діти в дитячих будинках дякували Леніну, Сталіну, уряду за їжу. Тобто разом із харчами споживалася й пропаганда,” – розповідає Ірина Рева.

Особливо трагічною є історія піонера Микити Сліпка, який, піддавшись пропаганді, напав на людей, що збирали колоски для виживання, і загинув від поранення серпом.

Головним проблемним наслідком Голодомору для сучасного покоління є забуття. Протягом десятиліть говорити про трагедію було суворо заборонено. За словами істориків, пам’ять про ці події надзвичайно важлива:

“Забуття частково призвело до того, що російська пропаганда здобувала популярність на Донбасі, бо досвід минулого не був врахований,” – зазначає Ірина Рева.

Голодомор був спрямований проти української ідентичності. Пам’ять про трагедію допомагає усвідомити, наскільки важливо зберігати власну культуру, мову та свободу. Визнання та збереження пам’яті про Голодомор – це частина боротьби за правду, права народу та повагу до історії.

Дніпровські