ЕКСКЛЮЗИВ Ми їли все, що могли знайти: історія 98-річного Семена Калниша, який пережив два Голодомори

22 листопада 2025 р. 17:38

22 листопада 2025 р. 17:38

98-річний Семен Калниш показує фотографію свого родича – старшого брата батька, який загинув під час Голодомору. Семен усе життя прожив у селищі Обухівка на Дніпропетровщині, й сьогодні є одним із небагатьох, хто пам’ятає одразу два Голодомори: 1932-1933 та 1946-1947 років. А про перший голод – 1921-1923 – знає зі слів своїх батьків. Тоді, каже, вимирали цілі сім’ї, траплялися випадки канібалізму. Його родині вдалося пережити те лихоліття.

«Батько в мене був чоловіком великого розуму. Зібрав кожухи, валянки, шапки – і поїхали взимку в Полтаву. Там урожай був непоганий. Проміняли речі на зерно й овочі – так і вижили»,  згадує Семен Калниш. За його словами, саме батько врятував родину, а також допоміг старшому синові, давши йому мішок жита, завдяки якому той зміг зберегти свою сім’ю.

У ті роки люди їли все, що могли знайти: раків, горобців, жаб, комах. Велику частину їжі давали місцеві водойми. «Обухівка вся в річках та ставках, риба дуже виручала. Узимку робили ополонки, навіть жуків їли», – каже Семен.

Навесні ситуацію рятували власні господарства. Однак радянська влада забирала весь хліб та жито, тож у 1932–1933 роках люди намагалися ховати зерно. Не всім це вдавалося. Семен розповідає історію свого знайомого, в якого знайшли та забрали закопане просо після того, як сусід видав місце сховку активістам.

«Батько поливав жито й просо, ми з братом – городину, мати – картоплю та буряк. Люди дивувалися, що ми, хлопчаки, щодня працювали, але це була наша норма», – згадує чоловік.

Другий голод – 1946–1947 років – родина пережила завдяки самому Семену. На той час він служив на військово-морському флоті на Тихому океані. Під час відпустки привіз додому їжу. «Закупили масло, ковбасу, пайок – і так підкріпилися. Лободу й траву не їли. Може, половина Обухівки так змогла вижити», – говорить він.

Та втрат уникнути все одно не вдалося. Від голоду загинув рідний брат матері, Нил. Родина дізналася про його смерть від сусідів і власноруч привезла тіло до Обухівки, щоб поховати вдома. Постраждало й господарство – через нестачу кормів гинули коні, а в 1934 році в селян почали мобілізувати корів.

Семен Калниш пройшов Другу світову війну, був поранений, працював на Південмаші й очолював конструкторське бюро. Написав чотири книжки, одну з яких присвятив темі Голодомору. Каже, що його власні спогади й історії людей, яких він зустрів, не залишають сумнівів: це був геноцид українського народу.

«Спершу я не погоджувався з тим, що це геноцид. Але коли вислухав чоловіка, який воював із 21 року і пережив Голодомор у Гленівці, то переконався – це був справжній геноцид», – говорить Семен.

Він переконаний, що головне – не допустити повторення цього. «Все залежить від людей і їхніх взаємин. У 21-му році на Кубані теж був голод – неврожай. Але в Україні голод посилився тим, що врожай вивозили за наказом із Москви. Якби зерно залишили людям – Голодомору не було б».

Дніпровські