ЕКСКЛЮЗИВ У пошуках козацьких коренів: як розплутати свій родовід в дніпровських архівах

24 грудня 2025 р. 10:10

24 грудня 2025 р. 10:10

Дніпряни дедалі частіше стають прискіпливими дослідниками свого родоводу. Перші помічники в цій непростій справі — співробітники та співробітниці архівів, чиє професійне свято відзначається 24 грудня. Своїми сімейними історіями та порадами, як правильно скласти родовід, з журналістом «Наше місто» поділилися дніпряни.

У 1930-ті на куркуля Микиту Ткача донесли його ж працівники

Молодий дніпровський історик Антон Кістол, який є родичем журналіста «Наше місто», досліджував історію нашої сім’ї Ткачів. У 1930-х моя бабуся Поліна Микитівна та прадід Антона Іван Микитович, рятуючись від радянських репресій, виїхали з Перещепиного до Туркменії. Чому саме туди — хто знає. Як згодом згадували мої батьки, «мати з братом просто тікали куди очі дивляться». З місцевими басмачами Іван Ткач, або як його поважно називали, дядько Ваня, ладнав краще, ніж з радянськими чиновниками. Навіть туркменську мову вивчив! У 1932-му в Ашхабаді народився мій батько, а згодом сім’я Ткачів розбіглася по всьому світу: від Кушки до Воркути й від США до Австралії.

Цікава родовідна не могла не зацікавити наукового співробітника Дніпровського національного історичного музею Антона Кістола.

— Моє захоплення власним родоводом почалося з рефлексії над самим собою, — розповідає молодий вчений. — Я дійшов висновку, що людина, як дерево, тримається на коренях — чим вони більші й глибші, тим міцніше стоїть це дерево. Адже кожен із нас не з’явився нізвідки, а має за собою десятки поколінь предків. Це додає нам додаткової впевненості в собі. У дитинстві мені багато показували фотографій родичів і розповідали про них, але це було давно, і я якось не надавав значення цим розповідям. Був упевнений, що завжди знайдуться люди, які запам’ятають це краще за мене. Але час ішов, мої старші родичі відходили, і зараз у живих залишився тільки мій дід, відомий дніпровський вчений у галузі нарисної геометрії Дмитро Ткач . Тут я усвідомив: якщо не дізнаюся від нього максимум інформації про своїх пращурів, то ризикую втратити цілий пласт сімейної історії, що охоплює сотні років.

Разом із дідом Антон розбирав сімейні архіви й знайшов щоденник свого прапрапрадіда, де той розповідав свою історію-долю.

— Справжній прорив стався, коли я виявив у Державному архіві Дніпропетровської област і кримінальну справу свого прапрадіда Микити Лук’яновича Ткача, — продовжує розповідь дослідник. — Микита Лук’янович був цілком самодостатнім селянином. Після демобілізації в 1916 році він викупив у збанкрутілої поміщиці Білецької поблизу Перещепиного сім гектарів землі й заклав там власний хутір. Землю предок узяв під банківський вексель на двадцять років, виплати за яким поглинали майже весь прибуток господарства. Станом на 1931 рік його господарство вже налічувало 45 десятин землі, вісім коней, шість корів і паровий млин. У важкі 1920-ті роки Микита Ткач був здатний давати роботу п’ятьом односельцям. Однак, як з’ясувалося згодом, серед тих, хто написав донос на мого прапрапрадіда до НКВС, були й його колишні працівники. Людську заздрість ніхто не скасував! У 1933-му радянська влада засудила Микиту Ткача до висилки з рідного Перещепиного до Сибіру з позбавленням виборчих прав — усе через те, що він мав власне господарство й найманих працівників. Матеріали справи містили багато цінних відомостей про склад його сім’ї, а також про його батьків — це дозволило поглибити моє генеалогічне дерево до п’ятого покоління. Після Другої світової війни Микита Лук’янович переїхав до США, де помер у 1956 році.

Втім, вивчаючи свою родовідну, Антон Кістол зіткнувся з немалими труднощами.

— На жаль, в наших умовах побудувати генеалогічне дерево глибше ніж на п’ять поколінь досить складно, а часто неможливо, — визнає учений. — На відміну від Галичини та Поділля, де метричні книги при церквах велися принаймні з середини XVI століття, на Придніпров’ї практика їх ведення поширюється лише на кінець XVIII — початок XIX століття. Велика кількість цих книг була втрачена під час Другої світової війни, тому просунутися далі 1850-х років у цьому регіоні вважається великою удачею.

Поет Микола Миколаєнко українізував своє прізвище

Нещодавно в Дніпрі з’явилася вулиця Миколи Миколаєнка — найстарішого поета Придніпров’я, який лише два тижні не дожив до 100-річного ювілею. Але що знають дніпряни про талановитого земляка?

— 5 грудня батькові виповнилося б 106 років, — розповідає його старша донька, викладачка музики Юлія Родіонова. — Але в цей день мені подзвонила лише одна людина з Одеси. Батька він не знав, але в захваті від його творчості. На жаль, людська пам’ять недосконала. Тому й потрібно знати свої корені, свої витоки. Хоча б для того, щоб пам’ять про наших близьких не розсіялася в часі. Власне, родовідну нашої сім’ї почав складати батько, для якого історія сім’ї невіддільна від історії всієї України. Ну а з часом я теж активно долучилася до цього процесу.

Зауважимо, що Микола Антонович суттєво підкоригував сімейну хроніку свого роду. Ще в юності він наполіг, щоб родове прізвище було найукраїнськішим — Миколаєнко.

— Ми народилися саме з таким прізвищем, — розповідав журналісту «Наше місто» поет. — Але коли видавали паспорти, батька записали в російському варіанті як Ніколаєнко, маму — теж. Сестра взагалі стала Ніколаєвою. А я заявив, що не хочу отримувати такий паспорт. Ну й мене — єдиного — залишили на справжньому прізвищі.

І хоча знаменитому землякові вдалося відстояти власне прізвище, він ледь не погорів через прізвище деспотичного «батька народів».

— Часи були голодні, тому доводилося підробляти, — згадував свого часу Микола Миколаєнко. — Вдень навчався, а вночі працював коректором у «Червоному Запоріжжі». Потім мене призначили ревізійним коректором, який разом із черговим свіжоголовим редактором остаточно перевіряє матеріали, перш ніж вони підуть до друку. Усе, здається, прочитав, усе виправив, а наступного ранку виходить газета, а там замість Сталіна значиться Стілін. А це ж 1938 рік! Ну, думаю, все! Дзвоню матері, пояснюю: додому, мабуть, не повернуся. Суши сухарі. На щастя, заступився редактор Олександр Шабалін. Він захистив! А так багатьох звільнили, та й мене кілька місяців тягали на допити до НКВС.

Але навіть Миколі Миколаєнку при всій його скрупульозності й прискіпливості не вдалося зберегти багато даних про родичів.

— Батько дуже переживав, що не записував відомості про близьких, а тепер уже ні в кого не спитати, — зазначає донька поета. — Відомо, що моя бабуся Фросина Марущенко вийшла заміж за Антона Миколаєнка. Антон ріс у Мар’янівці Криворізького району в бідній багатодітній сім’ї. Якийсь час мої дідусь із бабусею жили разом із батьками — дідом Юхимом і бабою Палашкою. Як згадував батько, дім, як гарбуз — набитий насінням. Цікаво, що цей Юхим приятелював із махновцями й навіть приставав до знаменитої отаманші “Чорної гвардії» Марусі . А та покликала хлопців, які міцно відпороли приставальника. Щоб неповадно було!

Багато цікавого й дивовижного відкрилося при складанні родовідної. Наприклад, чому в великій сім’ї Миколаєнків тільки Миколі вдалося дожити до найповажнішого віку.

— У батька було шестеро братів і сестер, — констатує Юлія Миколаївна. — Але батько, хоча й найстарший з усіх, єдиний, хто дожив майже до 100 років. Решта не дотягнули й до 80. У чому секрет? У генетиці чи в долі! Може, тому, що був дуже доброзичливою людиною. Жив без жодних підковирок і підколів. Без скандалів. Ніколи не принижував людей. До всіх ставився з повагою й любов’ю. Він просто дихав любов’ю.

ДНК-тест допоможе не тільки встановити родичів, але й викрити їх у невірності

У Дніпрі вже понад 15 років існує генеалогічне товариство , члени якого активно використовують скарби обласного архіву для дослідження своїх родовідних — і не тільки. За цей час у ДГО створено родовідні дворян і священиків, архітекторів і чиновників, лоцманів і козаків, селян і городян, болгар, волохів, німців, євреїв.

— Звісно, насамперед ми займаємося найближчою історією наших сімей — шукаємо родичів, які воювали, загинули чи зникли безвісти в Другій світовій війні, репресованих, розкуркулених чи депортованих, — розповідає колишня секретарка товариства, перекладачка пані Катерина Глушак. — Наприклад, я шукала сліди свого діда-священника, засланого в 1933 році до Сибіру й розстріляного там у 1938 році.

Один із ветеранів товариства, відомий фольклорист, кандидат філологічних наук Микола Олексійович Довгов (до речі, нащадок знаменитої династії купців Мінакових) простежив родовідні рідного селища Шевченка (колишня Самарівка, а до того хутір Золотий) — не тільки Мінакових, але й Чаєк, Неродів, Шамраїв і склав родове дерево майже 4 метри завдовжки.

Сьогодні в вивченні родовідної допомагає наука. Знайти родичів чи дізнатися про походження стало можливим на основі ДНК-тесту. Таким чином є можливість встановити своїх предків до четвертого-п’ятого покоління чи приналежність до певної гаплогрупи — людей з одним спільним предком. Пані Катерина допомагає тим, хто наважився на генетичну експертизу.

Дніпровський історик Олександр Сухомлин — один із тих, хто зробив тест ДНК.

— Часто буває, що документів бракує, немає архівних джерел, і тоді результати ДНК-тестування дуже важливі, — зазначає старший викладач університету митної справи та фінансів Олександр Сухомлин. — В інтернеті можна знайти компанії, які займаються такими дослідженнями. У мене є досвід ДНК-тестування моїх родичів, і можу сказати, що це дійсно працює. Тобто мені вдалося знайти родичів, про яких я знав лише з уривків спогадів. Тест розповість багато. І позитив, і негатив. Наприклад, покаже позашлюбних дітей ваших батьків. Був випадок, коли людина зробила тест, який повністю збігся з жителькою Чехії. А виявляється, у 1970-ті роки він там служив в армії. Така історія. Втім, у моєму випадку нічого подібного не було.

Посадіть своє генеалогічне дерево

Тим, хто хоче розібратися у своїй родовідній, спочатку потрібно згадати своїх родичів, виписати їхні імена та прізвища, дати народжень і смертей, їхні шлюби та дівочі прізвища жінок. Ну а потім намалювати ескіз свого генеалогічного деревця: хто кому ким доводиться. Загалом корисно зібрати якомога більше відомостей не тільки про батьків, але й бабусь і дідусів, дядь і тіток тощо.

І навіть якщо інформації знайдеться небагато, варто почати! А знайти відсутні відомості допоможуть архівісти та архівістки. Останніх значно більше, оскільки годинами з лупою в руках розшифровувати каракулі в старих метриках і церковно-парафіяльних книгах багатьом чоловікам не під силу. Терпіння не вистачає!

— Сховища архівів — просто скарбниця інформації, яка допоможе розкрити ваші сімейні таємниці, — розповідає начальниця відділу інформації та використання документів Державного архіву Дніпропетровської області Тетяна Зіньковська. — У нашому архіві зберігаються метричні книги православних церков, костелів, кирх і синагог. У них вносилися дані про народження, смерті, шлюби та розлучення. У 1920 році з’явилися книги реєстрації актів цивільного стану, які після 75 років зберігання в РАЦСах також передані до архіву. РАЦСи вже фіксували національність. Іноді записували, скільки живих дітей залишилося в батьків на момент народження дитини. Вписували не тільки місце, але й час проживання (скільки років сім’я мешкає в даній місцевості). Наприклад, був випадок, коли дніпрянин думав, що його батьки прожили в нашому місті багато років, але виявилося, що на момент народження третьої дитини вони лише два роки жили тут. Архіви знають усе!

Звісно, в такій справі є немало нюансів, у яких допоможуть розібратися фахівці.

— Це так! — погоджується Тетяна Анатоліївна. — Наприклад, сучасний Амур-Нижньодніпровський район до 1920 року належав не до Катеринослава, а до Новомосковського повіту. Там були селища: Амур, Нижньодніпровськ, Мануйлівка, які сьогодні входять до міської межі Дніпра.

Особливий випадок — сталінські репресії, коли часто людей розстрілювали за сфабрикованими звинуваченнями. Встановити долю своїх родичів також допоможуть архіви.

— У наших картотеках зберігаються дані про репресованих на Дніпропетровщині, — зазначає головна спеціалістка відділу інформації та використання документів обласного архіву Вікторія Венжега. — У справах засуджених вказувалися всі члени сім’ї, їхні роки народження. Навіть іноді вказували батьків цієї людини. За вироком люди отримували таку довідку: звідки, куди він направлявся, коли був розстріляний. На жаль, ніколи в таких документах не вказували місця поховання. Навіть після реабілітації в довідках, які видавалися родичам, причину смерті зазвичай вказували якусь хворобу. Ніколи не писали, що людину розстріляли.

Сьогодні бажаючих скласти свою родовідну стало значно більше.

— Тільки за перші 9 місяців нинішнього року ми обробили близько 3000 запитів, чверть з яких генеалогічного характеру, що на 17% більше, ніж у 2024-му, — підсумовує начальниця відділу інформації та використання документів державного архіву Дніпропетровської області Тетяна Зіньковська. — Послуги наші платні: підтвердження біографічного факту — 350 грн, генеалогічний запит — в середньому 1500 грн. Ну а бажаючі самостійно покопирсатися у своїй родовідній зможуть це зробити в нас у читальному залі безплатно. Записатися до читальної зали для самостійної роботи можна по вівторках з 10.00 до 13.00 за номером телефону 056 732 49 68.

Звернення до Державного архіву Дніпропетровської області рекомендуємо надсилати поштою на адресу: 49069, Дніпро, вул. Михайла Грушевського, 89, або на офіційну електронну адресу: [email protected]

Щочетверга з 10.00 до 13.00 працює «гаряча телефонна лінія» +38 095 916 09 57.

Фото Валерія Кравченка та спікерів

Дніпровські