40 днів у Кринках, крижана вода Дніпра і шлях до керування дронами: історія 23-річного бійця 128-ї бригади «Дике Поле»

19 січня 2026 р. 14:35

19 січня 2026 р. 14:35

23-річний Сергій пройшов одні з найважчих напрямків фронту — від боїв у Кринках на Херсонщині до штурмів на Донеччині. Сьогодні він є одним із найкращих операторів безпілотних літальних апаратів у складі 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» , пише «Наше місто».

Повномасштабна війна застала Сергія під час строкової служби. До лютого 2022 року йому залишалося пів року до демобілізації — він планував повернутися до цивільного життя, створити родину та будувати кар’єру.

«Ми уявити не могли, що буде така велика війна. У лютому 2022 року мені залишалось ще пів року служби, і ми з хлопцями рахували дні до демобілізації, щоб почати будувати своє життя».

Замість демобілізації Сергій залишився в армії, яка стримувала наступ російських окупантів. Згодом він ухвалив рішення підписати контракт.

«Десь за пів року стало зрозуміло, що це надовго, і я вирішив тоді підписати контракт на три роки. Думав, що війна так довго йти не може. Ще й сумнівався, що всіх відпустять, а мені все одно доведеться служити».

Спочатку Сергій був зв’язківцем, згодом потрапив до морської піхоти. У її складі він пройшов бої в селі Кринки на Херсонщині. Десантування відбувалося вночі — через Дніпро, під вогнем противника.

Сергій згадує, як о четвертій ранку їх завозили човном, а човняр сказав: «Вітаю на нашій авіалінії». Висадка відбувалася у крижану воду, а шлях до позицій пролягав під постійними обстрілами. У перший день боїв Сергій зазнав поранення, але ще 40 днів залишався на позиціях з уламками в нозі.

«Я лежу — 300. По нам гатить танк. Бетонна плита перекриття потроху сиплеться. Але ми тримаємось. До російських позицій було 70 метрів. В один момент вони понапивались і п’яні, з піснями, поперлись на нас. Ми їх знищили, забрали автомати і боєприпаси. А потім росіяни почали скидати на нас запальні суміші і, врешті, закидати газовими гранатами, щоб викурити з укриттів. Ми тоді дихали через вологі серветки — і витримали».

Евакуація пораненого бійця також проходила через Дніпро — човном і крижану воду. Після лікування Сергій знову повернувся на фронт і брав участь у штурмах ворожих позицій у Старомайорському на Донеччині.

«Ми виходили під обстрілами через мінне поле. В якийсь момент опинились на позиціях у дроноводів. Там звичайна дівчина вправно керувала дронами — мрія, а не робота».

Згодом Сергій не витримав психологічного навантаження і самовільно залишив частину, однак повернувся вже на п’ятий день. Із розподільчого пункту він потрапив до 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», яка саме шукала операторів БпЛА. Під час тестування Сергій продемонстрував максимальні здібності до керування дронами.

«На своєму досвіді скажу: якщо ти себе добре показуєш — ставлення до тебе буде ідеальне. Забезпечення є. З позицій — ти відлітав, і тебе можуть замінити. Можна відпочити на ППД, зустрітися з рідними, з дівчиною. Це якщо ти нормальна людина, бо командування теж на тебе дивиться».

У складі 128 ОВМБр «Дике Поле» Сергій воює вже півтора року. Паралельно він вступив до вищого навчального закладу, що дає можливість у майбутньому отримати офіцерське звання.

«Війна з нами надовго, і зберегти себе ми можемо тільки, якщо зупинимо ворога. Це треба чесно визнати. Але, з іншого боку, ми зараз можемо зупиняти ворога дронами. Сучасні технології дали нам ці можливості. Тому якщо ви ще не в ЗСУ — час знайти собі підрозділ і йти до українського війська».

Нагадаємо, “Привид” з Вільногірська: історія захисника, який мріє створити сім’ю після перемоги .

Фото: 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”.

Дніпровські