Тримає два фронти: історія медикині та волонтерки з Дніпропетровщини

08 лютого 2026 р. 19:18

08 лютого 2026 р. 19:18

Є люди, поруч із якими стає спокійно. Не через гучні слова чи показну героїчність, а через відчуття внутрішньої сили й надійності. Саме такою є Ольга Іванівна Брусенцева — парамедикиня Петропавлівської підстанції Павлоградської станції екстреної медичної допомоги. Уже майже пів століття вона рятує життя, а з початком повномасштабної війни — ще й підтримує захисників волонтерською працею, пише «Наше місто» з посиланням на Дніпропетровський обласний центр екстреної медицини .

42 роки на викликах швидкої

У медицині Ольга Іванівна з 1976 року. Починала в приймальному відділенні Петропавлівської районної лікарні, однак згодом зрозуміла: її покликання — екстрена медицина. Робота на швидкій стала не просто професією, а справою життя.

Своє перше серйозне випробування вона пам’ятає й досі. За рік після початку роботи на станції довелося приймати стрімкі пологи просто в автомобілі — дорогою до лікарні в Межовій. Пологовий будинок у Петропавлівці тоді був зачинений, а часу чекати не було. Так на світ з’явився хлопчик, якого назвали Артемом. Із тієї поїздки почалася ще одна важлива сторінка її професійної біографії — загалом Ольга Брусенцева допомогла народитися шістьом дітям.

Медичні евакуації з прифронтової зони

Сьогодні її робота — це не лише екстрені виклики, а й важкі медичні евакуації поранених військових. Петропавлівка розташована неподалік від зони бойових дій, тому одна зміна нерідко перетворюється на багатогодинний маршрут між госпіталями та лікарнями.

За словами парамедикині, кожна така дорога — випробування і для професійних навичок, і для людських почуттів. Буває страшно, особливо коли доводиться їхати трасами, які перебувають під обстрілами. Та, попри ризики, вона залишається в строю.

«Коли везеш тяжкопоранених, молишся всю дорогу, щоб довезти, щоб вижив, щоб війна нарешті закінчилася. Хлопців шкода, рятуємо їх як рідних», — говорить Ольга Іванівна.

Волонтерство після зміни

Після чергувань вона не йде відпочивати. Уже третій рік поспіль Ольга Брусенцева волонтерить у групі «Варенички для ЗСУ». Разом з односельцями вони ліплять домашні вареники та пельмені для військових — по кілька відер за день. Для неї це ще один спосіб підтримати тих, кого не завжди вдається врятувати лише медикаментами.

Сили відновлює у власному саду, де ростуть 60 кущів троянд. Квіти стали її тихою терапією й джерелом внутрішнього балансу.

Мрія про мир

Ольга Іванівна — мама й бабуся, а за два роки разом із чоловіком готуватиметься святкувати золоте весілля. Найбільша її мрія нині — мирне літо, коли вся родина знову збереться разом, без тривог і вимушених виїздів.

«Як можна сидіти вдома, коли людей не вистачає, а військових потрібно рятувати? Поки є сили — буду працювати», — каже вона.

Історія Ольги Брусенцевої — це приклад тихої, щоденної мужності. Саме на таких людях тримається система екстреної допомоги й людяність у найважчі часи.

Нагадаємо, у Дніпрі через ворожу атаку БПЛА є пошкодження на території комунального підприємства .

Раніше ми писали, «нема часу боятися. Треба діяти» : машиніст Придніпровської ТЕС отримав орден «За мужність».

Фото: Дніпропетровський обласний центр екстреної медицини.

Дніпровські