ЕКСКЛЮЗИВ Герої без бронежилетів: комунальники Дніпра рятують будинки й людей під час війни

13 березня 2026 р. 10:11

13 березня 2026 р. 10:11

Четвертий рік повномасштабної війни став серйозним випробуванням для всіх міських служб. Їхні працівники щодня залишаються на передовій мирного життя. Саме комунальники одними з перших приїжджають до будинків, пошкоджених після «прильотів», запускають генератори під час масштабних відключень електроенергії та відновлюють тепло у квартирах. У неділю працівники житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення Дніпра відзначатимуть своє професійне свято . Про непросту цілодобову роботу дніпровських комунальників розповідає «Наше місто».

Команда майстрів працює у режимі 24/7

Ремонтна бригада КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради — справжня команда майстрів. І це не перебільшення. Кожен із 15 її працівників — унікальний спеціаліст у своїй справі. І цілком заслужено представники цієї бригади відзначені подякою міського голови Бориса Філатова.

Спеціаліст Володимир Харченко — переселенець із Маріуполя. Він втратив дім, але знайшов у Дніпрі роботу, яка стала справою душі.

Зварювальник Денис Єщенко виконує найвідповідальніші та найскладніші завдання. На нього завжди можна покластися — не підведе. Досвідчений Сергій Вітвицький — майстер на всі руки, в якого можна багато чому навчитися.

Електрик Анатолій Щербань про таку потрібну та корисну роботу мріяв ще з дитинства, а чудовий спеціаліст Павло Дегтярьов з приватного підприємця із задоволенням перейшов на робітничу посаду.

— Працював приватним підприємцем на ринку і мав чимало проблем, — розповідає Павло. — Але що це за робота? Без вихідних і перепочинку. Цілий день крутишся, як білка в колесі, а заробляєш мінімум. Та справа навіть не в грошах! Тут я знаю, що моя праця потрібна завжди. Особливо під час аварійних ситуацій, яких минулої зими було чимало. До того ж подаю гарний приклад синові. Моєму Іллі 11 років, і він із задоволенням працює з інструментами. Росте справжній чоловік!

Інколи комунальникам доводиться не лише відновлювати внутрішньобудинкові комунікації, а й рятувати людей.

— Ще зі школи захоплювався електронікою, — зазначає працівник КП «Жилсервіс-5» Анатолій Щербань. — Хотів бути електриком — ним і став. Але на роботі доводиться стикатися з різними ситуаціями. Одного разу після «прильоту» рятувальники дістали з-під завалів зруйнованого будинку жінку, якій було, мабуть, під 80. Вона підійшла до нашого намету і попросила їжі. Пам’ятаю її очі, наповнені страхом і болем. Звичайно, ми допомогли: знайшли волонтерів, які нагодували постраждалу. Ці очі я не можу забути.

Наслідки ворожих атак ліквідовують разом із рятувальниками

Часто комунальні служби приїжджають на місце надзвичайних подій навіть раніше за інших.

— Іноді ще поліції немає, а ми вже на місці вибуху, — розповідає Олександр Степаненко, головний інженер КП «Жилсервіс-5». — Беремо із собою не зброю, а пилки, молотки та шуруповерти. Закриваємо вибиті вікна, допомагаємо людям, щоб вони не мерзли. Особливо це було важливо взимку, коли дорога кожна хвилина. Мороз пробирав до кісток.

Робота триває і вдень, і вночі. Під час масових відключень електроенергії комунальники допомагали енергетикам запускати генератори та відновлювати живлення будинків.

Після одного з ударів по підстанції на Лівобережному їхні електрики разом зі спеціалістами ДТЕК працювали майже цілодобово.

— Було мінус 13 градусів, — згадує головний інженер. — Наші хлопці до пів на дванадцяту ночі підключали генератори, тягнули кабелі товщиною з руку. Місцеві жителі приносили чай і каву, дякували. А дехто наполегливо запитував: чому в сусідів уже є світло, а в нас ще немає?

Втім, і звичайна щоденна робота також потребує від комунальників повної віддачі.

— Роботи дуже багато, — продовжує Олександр Степаненко. — У середньому на різні комунальні надзвичайні ситуації виїжджаємо 15–20 разів на день. За великого навантаження працюють одразу чотири машини з кількома бригадами. Наші співробітники розуміють важливість спільної справи й за потреби долучаються до роботи навіть під час відпустки чи лікарняного. Самі! Навіть телефонувати не потрібно. О сьомій ранку збираємося на планерку і вирішуємо, хто куди їде допомагати людям.

Це підприємство обслуговує понад 2000 житлових будинків — це близько 138 тисяч мешканців.

Коли приходить біда, допомагають усім постраждалим.

— Якщо у квартирах вибиті вікна і люди приходять за  допомогою, ми не запитуємо, комунальний це будинок чи ОСББ, — наголошує Олександр Миколайович. — Допомагаємо всім!

Доводиться працювати і у свята.

— Одного разу напередодні Нового року співробітники накрили стіл в офісі, — згадує головний інженер. — І раптом надійшов виклик. Бригада одразу виїхала. Повернулися лише ввечері. Зрозуміло, святкові страви вже охололи, але робота — передусім!

Ремонтна бригада для старого гуртожитку — як лікар для хворого

Очевидно, що власні, нагальні проблеми турбують людей найбільше. Забита каналізація чи позапланове відключення світла у будинку для мешканців часто важливіші, ніж обстріл у сусідньому кварталі.

На жаль, поломок у внутрішньобудинкових системах вистачає. Багато будинків старі, а де тонко — там і рветься. Тож мешканці таких будинків особливо раді приїзду комунальників. Особливо, якщо вони справжні професіонали.

У старому гуртожитку на проспекті Івана Мазепи робота комунальників помітна особливо. Тут будь-яка дрібниця — невеликий витік з труби або старе вікно у коридорі, крізь яке гуляє вітер, — може стати проблемою для десятків людей. Тому приїзд ремонтної бригади для мешканців — справжня подія. Як візит лікаря під час серцевого нападу.

Наталія Миколаївна живе у цьому гуртожитку вже 19 років. За цей час, зізнається дніпрянка, довелося пережити чимало труднощів.

— Проблем було дуже багато, — каже пані Наталія. — Узимку часто сиділи з холодними батареями. Зуб на зуб не потрапляв. Труби старі, і якщо на третьому чи четвертому поверхах проривало стояк, вода текла аж до першого.

Наприкінці лютого у будинку знову працювала ремонтна бригада. Комунальники перевіряли та продували систему опалення, щоб уникнути перебоїв із подачею тепла.

— У сусідів часто батареї зовсім не гріли, — розповідає Наталія Миколаївна. — Мабуть, у системі накопичувалося повітря. Але зараз ці проблеми швидко усувають. Телефонуєш — і спеціалісти приїжджають.

Загалом ситуація в цьому гуртожитку значно покращилася після того, як у 2022 році будівлю передали на баланс КП «Жилсервіс-5». Тоді тут провели масштабні роботи: повністю замінили стояки опалення, відремонтували частину комунікацій і почали оперативно реагувати на звернення мешканців.

— Ситуація помітно покращилася, — підсумовує співрозмовниця. — Ми знаємо, куди звертатися, якщо виникає проблема з комуналкою. Є аварійна служба: залишаємо заявку, телефонуємо — приїжджають і допомагають. Це важливо, адже тут живуть звичайні містяни: вчителі, бухгалтери, робітники. Є діти, літні люди, яким комунальні аварії переживати найважче.

Сімейний стаж майстра Людмили Нечмирі лише на рік більший за виробничий

Звичайно, комунальники «Жилсервісу-5» працюють у тісній взаємодії з аварійними службами, енергетиками, водоканалом і тепловиками. Серед колег також чимало справжніх професіоналів.

Таких, як Ігор Заходняк — слюсар аварійно-відновлювальних робіт п’ятого розряду управління каналізаційних мереж міста КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради .

У комунальному підприємстві він працює з 9 січня 2020 року. За цей час колеги не раз переконувалися: Ігор Олександрович — не лише справжній майстер і професіонал, який знає свою справу до дрібниць, а й добра, відповідальна людина, що завжди прийде на допомогу.

Доля Людмили Нечмирі, майстра теплової дільниці №2 КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради , взагалі тісно пов’язана з професією. Людмила та її майбутній чоловік Анатолій виросли в одному селищі, навчалися в одній школі й обидва стали комунальниками.

— Ми обидва з Васильківки, — розповідає Людмила Петрівна. — Наші батьки працювали разом, і ми одне про одного знали все. Толю я в армію проводжала. Коли повернувся — зіграли весілля. І так сталося, що обидва стали комунальниками. Чоловік закінчив сільськогосподарський інститут, за освітою він інженер-механік. Технар. А я спочатку думала про медицину, фармацевтику. Але зрештою пов’язала долю з тепломережами — обрала професію інженера-теплотехніка.

Після закінчення вишу Людмилу направили працювати в управління житлово-комунального господарства. Сьогодні Людмила Нечмиря — справжній професіонал своєї справи. В її підпорядкуванні велика команда: 12 операторів, 4 апаратники хімводоочищення, 4 слюсарі, спеціаліст із контрольно-вимірювальних приладів, електрик і 8 операторів теплових розподільчих пунктів.

Систему теплопостачання майстер знає напам’ять.

— Ще б пак! — каже майстер КП «Теплоенерго». — Загальний стаж у теплоенергетиці — 45 років. Буває, що беру роботу додому. З Толею працюємо разом, і кожна наша вечеря — це продовження робочої наради. Чоловік каже: там є нюанси з роботою котла. Я відповідаю: давай завтра вийдемо, всі слюсарі прийдуть і будемо вирішувати питання. Потім я в нього щось запитую по роботі. І так по черзі.

Хоча, мабуть, останнє слово все ж залишається за Людмилою. Вона впевнена: по-справжньому любити свою роботу можна лише тоді, коли розумієш її досконало.

Втім, те саме можна сказати і про сім’ю. До речі, сімейний стаж Людмили та Анатолія лише на рік більший за її виробничий — 46 років.

Фото Валерія Кравченка і Володимира Федорищева

Дніпровські