«Це наш обов’язок – служити та захищати наш народ»: як патрульна з Дніпра рятує людей під обстрілами У Дніпрі патрульні поліцейські щодня працюють у складних та небезпечних умовах. Вони першими прибувають на місця ДТП, конфліктів та навіть…

20 березня 2026 р. 19:10

20 березня 2026 р. 19:10

У Дніпрі патрульні поліцейські щодня працюють у складних та небезпечних умовах. Вони першими прибувають на місця ДТП, конфліктів та навіть ворожих обстрілів. Заступниця командира роти другого батальйону Управління патрульної поліції Дніпропетровської області Анна Кардашова служить у поліції з 2017 року. Вона розповідає, як дитяча мрія стала професією, згадує свої перші виклики та небезпечні виїзди під час війни. Як патрульні евакуюють людей під час обстрілів, що допомагає їм працювати у стресових ситуаціях та хто чекає поліцейську вдома – дивіться у сюжеті “Дніпра Оперативного” .

Дитяча мрія – стати поліцейською. Саме так почалася історія служби Анни Кардашової – заступниці командира роти другого батальйону Управління патрульної поліції Дніпропетровської області. До лав Національної поліції вона вступила у 2017 році і з того часу щодня працює на вулицях міста. Анна зізнається: у її родині правоохоронців не було. Проте бажання служити людям з’явилося ще у дитинстві.

«Батьків у мене нікого в поліції не було. Але мені хотілося цього з дитинства – це насправді була дитяча мрія. Може пам’ятаєте, був дуже цікавий серіал “Комісар Рекс”? Я його дуже любила в дитинстві. Батько навіть подарував мені собаку, а мама спочатку була проти і казала: “Боже, це ж ніякого особистого життя”. Але батько мене підтримав», – розповідає поліцейська.

Після дев’ятого класу Анна вступила до коледжу на спеціальність «правознавство», згодом закінчила Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. Після навчання вона одразу пішла служити до поліції. Перші виїзди на виклики поліцейська згадує як дуже емоційні. Тоді їй було лише 22 роки.

«Перший мій виклик був 1 березня, коли ми заступили на службу. Спочатку було ДТП – водій у стані сп’яніння. А в ту ж ніч був ще один виклик: чоловік з рушницею виламував двері. Це було дуже емоційно. Але мене це не злякало, а навпаки, хотілося працювати далі», – пригадує Анна.

Після початку повномасштабного вторгнення специфіка роботи патрульних значно змінилася. Тепер їм доводиться працювати і на місцях ворожих обстрілів.

«У людей зовсім інше ставлення. Для когось ми підтримка, для когось, на жаль, стаємо ворогами. Але я не скажу, що ми якісь герої, коли працюємо на прильотах. Це наш обов’язок – служити та захищати наш народ», – каже вона.

Один із небезпечних виїздів стався нещодавно на житловому масиві Тополя. Тоді патрульні буквально на власні очі побачили, як ворожий дрон влучив у багатоповерхівку.

«Це була моя перша зміна на правому березі. Ми їхали з напарником, і він показував мені район. І раптом я бачу, що перед нами летить “шахед”. Ми тільки подивилися на нього і він уже влучив у будинок поруч з нами. Ми одразу припаркували автомобіль і побігли евакуювати людей», – розповідає поліцейська.

Разом із колегами вони піднімалися на верхні поверхи будинку, щоб допомогти мешканцям вибратися назовні.

«Коли ми піднялися десь на 10-11 поверх, по рації повідомили, що в тому ж напрямку летять повторні. Ми на секунду задумалися, що робити: спускатися чи допомагати. Але вирішили йти вище, щоб встигнути врятувати ще когось. Там були і діти, і літні люди, які не могли самі спуститися. Ми допомагали всім, кому могли», – говорить Анна.

Попри складну і небезпечну роботу, поліцейська намагається залишатися оптимісткою. Головна мотивація для неї – родина. Чоловік Анни також працює у правоохоронній сфері, тому добре розуміє особливості служби. А вдома на неї чекає чотирирічний син.

«Батько мене підтримує, хоча іноді каже, що, може, вже час перейти на кабінетну роботу. Але я не можу сидіти на одному місці - мені потрібно рухатися, щось робити. Навіть коли забираю сина із садочка, він каже: “Мамо, коли будеш на роботі – піймай цього бандита, щоб він мене більше не лякав”», – усміхається поліцейська.

Під час виїздів на обстріли або ДТП Анна намагається підтримувати людей простими словами.

«Я завжди кажу: головне, що руки й ноги цілі. Майно – це наживне. Будинки відбудуються, машини купляться нові. Найголовніше, що люди живі і поруч є рідні», – говорить вона.

Попри небезпеку та складні умови роботи під час війни, про свій вибір Анна не шкодує. І щодня разом із колегами вона продовжує виконувати головне завдання поліцейського – служити та захищати.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію кохання з дніпровського метро .

Дніпровські