ЕКСКЛЮЗИВ Знімаємо стрес: як заняття з дрібною моторикою допомагають дніпрянам заспокоїтись під час війни

22 березня 2026 р. 10:25

22 березня 2026 р. 10:25

Відомо, що заняття, які пов’язані з дрібною моторикою, відволікають від невеселих думок, допомагають зосередитись та отримати розраду. Яким чином вони впливають на психологічний стан людини та які саме заняття як  заспокійливе найчастіше обирають мешканці Дніпра, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».

Бібліографку Анну Левадну готування заспокоює краще, ніж читання

У селищі Слобожанське на Дніпропетровщині бібліотека давно перестала бути лише місцем для читання. Тут люди шукають та знаходять тишу, підтримку і способи хоча б на годину відволіктися від новин і тривог. Бібліографка Анна Левадна щодня спостерігає, з яким емоційним станом приходять відвідувачі, і намагається створити для них простір, де можна, так би мовити, видихнути. Війна змінює звички, але водночас підштовхує шукати нові способи відновлення — іноді дуже прості, але дієві.

Анна Левадна. Фото з особистого архіву.

–  Люди зараз приходять у бібліотеку в дуже сильному стресі, інколи вони навіть не одразу розуміють, де вони і що відбувається, – розповідає пані Анна.  – Ми пробуємо працювати з цим станом через прості речі — атмосферу, спілкування, невеликі активності. Наприклад, використовуємо ароматичні свічки: здається, дрібниця, але вона реально працює. Людина відчуває запах, трохи розслабляється, ніби пливе, переключається. І вже за кілька хвилин починає усміхатися, включатися в розмову. Для мене це і є моя функція — допомогти людині хоча б трохи відновитися. І бібліотека стає для цього дуже живим простором, а не просто місцем із книжками.

Читачів бібліотеки заспокоюють не книги, а ігри. Фото А. Левадної.

Окрім таких аромопрактик, у бібліотеці з’являються й інші способи зняти напруги. Коли не було світла, відвідувачі приходили із ліхтариками і грали у настільні ігри — це допомагало переключити увагу і відчути спільність. Особливо популярними стали такі ігри як “Уно” та “Цитадель”.  Хтось долучається до творчих занять, хтось просто сидить у тиші. Анна каже, що зараз людям складно читати книжки — концентрація падає, думки розбігаються, і це нормально в умовах тривалого стресу. Тому бібліотека підлаштовується під нові потреби: тепер тут важлива не лише література, а й будь-яка діяльність, яка повертає відчуття контролю і спокою.

Готування їжі – чудовий антистрес. Фото з архіву А. Левадної.

–  Якщо говорити про мене особисто, то мене дуже заспокоює готування, – зізнається Анна Левадна.  –  Зазвичай займаюся цим зранку  — найчастіше печу кекси, іноді щось просте, але ароматне. Або готую страви з м’яса. Мені важливо не стільки їсти це потім, скільки сам процес:  вибрати рецепт, готувати, відчувати запахи. Це ніби перемикає мозок і створює ілюзію нормального життя, де немає війни. Хоча б на якийсь час. А ще радую різними стравами своїх рідних. Я помічаю, що багато людей зараз заїдають стрес солодким, але для мене важливіша саме дія. Коли ти щось створюєш — страву, атмосферу, настрій — це повертає відчуття опори. Такі прості речі, як кулінарія чи спільна гра, можуть дуже ефективно  підтримати.

Альоні Чередниченко дарує рівновагу виготовлення свічок

Дніпровська майстриня Альона Чередниченко перетворила виготовлення ароматичних свічок на справу, що допомагає не лише заробляти, а й тримати емоційну рівновагу в умовах війни. Її історія почалася у 2023 році, під час перших масштабних блекаутів, коли полиці магазинів спорожніли, а звичайні речі раптом стали дефіцитом. Саме тоді просте захоплення дитинства — любов до свічок — отримало нове життя і сенс.

Альона Чередниченко. Фото А. Левадної.

– Я почала займатися свічками, коли в магазинах просто не залишилося ні свічок, ні батарейок, –  згадує пані Альона.  – Пішла шукати щось для дому і побачила, що ціни дуже високі, а якість часто погана — купуєш свічку, а вона коптить і від неї важко дихати. І тоді подумала: чому б не спробувати зробити їх самій? Тим більше, що я з дитинства любила свічки, навіть колекціонувала їх. Почала шукати інформацію в інтернеті, дивитися відео, читати, розбиратися. Купила перший кілограм соєвого воску, бо дізналася, що він безпечніший, ніж парафін, і почала експериментувати. Мене це дуже захопило, бо я зрозуміла, що можу створювати щось своє — не просто свічку, а цілу композицію. Хотілося, щоб це було красиво, незвично і водночас функціонально.

З часом захоплення переросло у щось більше. Альона почала не лише відливати свічки, а й самостійно створювати для них гіпсові форми, розписувати їх, підбирати кольори та аромати. У цьому процесі важливу роль відіграє саме робота руками — дрібна моторика, яка допомагає зосередитися і вимкнути тривожні думки. Вона зізнається: сьогодні багатьом людям складно читати чи довго концентруватися, тому такі заняття стають особливо цінними. Поступово її роботи почали привертати увагу: спочатку серед знайомих, потім — у соцмережах, а згодом і на виставках. Але головне — це відчуття внутрішнього спокою, яке дає сам процес.

Свічки зі соєвого воску безпечні. Фото з архіву А. Чередниченко.

– Для мене це справжня медитація, – пояснює майстриня.  – Коли сідаю працювати, я повністю занурююся в процес: думаю, який колір обрати, яку форму зробити, які деталі додати. Це робота з дуже дрібними елементами — квітами, фігурками, розписом, і вона потребує уваги та спокою. У такі моменти я ніби відключаюся від новин і всього, що відбувається навколо, і просто творю. Це дає відчуття, що ти контролюєш хоча б щось у своєму житті. До того ж аромати мають великий вплив: люди нюхають свічки і згадують щось хороше — дитинство, літо, якісь приємні моменти. Я і сама це відчуваю, коли працюю з ароматами. А ще я розписую гіпсові форми — там багато дрібних деталей, і це як кольоротерапія, яка дуже заспокоює.

В’язання зменшує тривожність та підвищує концентрацію

Зараз у соцмережах можна знайти чимало одкровень від дніпрян і не тільки стосовно того, які заняття допомагають тримати зозульку на місці. Одним з найпопулярніших захоплень є в’язання. Ось що пише з цього приводу у фейсбуці Oлеся Кравченко в групі В’язані речі для воїнів .

Шкарпетки для воїнів – необхідна річ. Фото з відкритих джерел.

«В’язання — це не просто хобі. З точки зору нейронауки, це ритмічна повторювана діяльність, яка безпосередньо впливає на роботу мозку. Дослідження показують, що повторювані рухи активують парасимпатичну нервову систему (режим відновлення), знижують активність мигдалеподібного тіла — центру страху й тривоги, зменшують рівень кортизолу (гормону стресу). За впливом на мозок в’язання близьке до медитації, дихальних практик, майндфулнес (усвідомлених – Авт.) активностей.  Чи помічали ви, що під час в’язання думки сповільнюються?”

У час війни ми живемо в умовах хронічного стресу. Психологи наголошують: мозку потрібні дії, де є початок, процес і результат. Психологічні ефекти в’язання: зменшення тривожності, зниження нав’язливих думок, підвищення концентрації, відчуття завершеності («я змогла»). Коли ми в’яжемо для інших, особливо для захисників, ефект посилюється. Науково доведено, що допомога іншим підвищує рівень окситоцину — гормону довіри й прив’язаності, дофаміну — гормону мотивації, серотоніну — гормону стабільності настрою. Це знижує відчуття безпорадності, внутрішню напругу, емоційне виснаження. Саме тому в’язання для воїнів дає відчуття причетності, повертає внутрішню опору, допомагає триматися психологічно”.

В’язання допомагає впоратись зі стресом. Фото з відкритих джерел.

– Підтримую, – коментує Яна Іванова.  – Коли почалось вторгнення і моє місто було в оточенні, я в’язала, де могла – поки ще можна було витримати –  в квартирі, біля свічки, потім в підвалі. Це був смугастий светр, чомусь взяла з дому нитки разом з речами. А після виїзду з пекла – кожен день на новому місці, це було моє спасіння. Навкруги був апокаліпсис, голод, холод, страх, і саме в’язання допомогло мені втриматись в критичні моменти. І зараз це моє спасіння, вже як релакс. Особливо під в’язальний ютубчик чудово йде робота.

– В’яжу давно, – додає Наталя Галаган. – А з початком війни в мене почалась своя особиста війна з онкозахворюванням. Після всіх хімій, опромінювань та гормональних препаратів викручувало так руки, що той день , коли я знову взяла спиці, був для мене найщасливішим. Ні, вони мене не вилікували від тих клятих болів, але вони допомогли мені вижити. Я знову відчула себе людиною, потрібною на цій землі, поряд зі своїми дітьми. А коли одного разу впізнала свої шкарпетки на ногах солдата, плакала від радості цілий день. Тож раджу всім: в’яжіть –  і не пожалкуєте.

Лузання насіння знижує рівень хаосу в душі

Хто б міг подумати, що таке заняття як лузання насіння теж може мати терапевтичний ефект? Але це вже доведений факт. Ось як подібний феномен пояснює у фейсбук-групі Психологія психолог Тарас Шевченко.

Психолог Тарас Шевченко. Фото з відкритих джерел.

«Насіння і горіхи — це просто звичка щось пожувати? Тоді поясніть, чому під час війни українці почали лузати насіння ще більше? Соняшникове насіння — це не про калорії. Це про нервову систему. Про витримку. Про те, як психіка тримається, коли світ хитається. Я, як психолог і психотерапевт, бачу це щодня — у розмовах, у паузах, у дрібних жестах клієнтів. І так, дуже часто між складними словами про тривогу, втрату, злість з’являється фраза: «Я тоді сидів і лузав насіння…» І це не випадково.

Соняшник — рослина, яка завжди повертається до світла. Навіть коли світло слабке. Навіть коли хмари. Навіть коли його затінюють. Для української психіки цей образ став майже тілесним. Не гаслом. Не символом із плаката. А чимось на рівні підкірки: вижити, триматися, дивитися вперед. Насіння соняшника — це зменшена версія цього процесу. Маленьке. Тверде. З оболонкою. І з чимось живим усередині. Психіка це дуже добре зчитує. Що насправді відбувається, коли людина лузає насіння? Поясню просто, але не примітивно.

Насіння соняшника дає особливу енергію. Фото з відкритих джерел.

1.      Ритм. Монотонні повторювані рухи — це природний заспокійливий механізм. Так працюють колискові, молитовні чотки, хитання, навіть хода.

Коли людина лузає насіння:

– пальці працюють;

– щелепи рухаються;

– увага зосереджується на дрібному процесі.

Це знижує рівень хаосу всередині.

2. Контроль. У світі, де дуже багато неконтрольованого, психіці важливо мати хоч щось, що я можу довести до кінця: розлузгав – з’їв – готово. Це мікродосвід завершеності. І він реально підтримує.

3. Заземлення. Насіння — це контакт із тілом, зі смаком, з теперішнім моментом. Не позитивне мислення, а дуже конкретне: я тут, я живий. У терапії ми називаємо це сенсорним заземленням. У мене був клієнт, військовий після ротації — сильна дратівливість, напруга, безсоння. Він соромився зізнатися, але одного разу сказав: «Я іноді вночі сідаю на кухні і лузаю насіння. По дві години. Дружина сміється».

Я відповів:

— Це не дивно. Це ваша психіка сама знайшла спосіб не розсипатися.

Після цього сором зник. А напруга — зменшилась.

Гарбузове насіння — інша історія. У психічному сенсі воно часто з’являється у людей:

– з хронічною тривогою;

– з виснаженням;

– з проблемами зі сном;

– з перевантаженою головою.

Це не магія і не народна психотерапії. Це поєднання біохімії і психосоматики.

Гарбузове насіння:

– містить магній – підтримує нервову систему;

– сприяє розслабленню;

– часто обирається інтуїтивно, без усвідомлення.

Я не раз помічав: люди, які пережили тривалий стрес, тягнуться не до солодкого, а саме до здорового, корисного продукту. Арахіс. Фісташки. Горіхи. Не через користь. А через повільність. Психіка у стані загрози не потребує корисного. Вона потребує, щоб було стабільно і передбачувано. Як психолог і психотерапевт, я мушу сказати це чесно. Насіння, горіхи, народні прикмети і ритуали — це підтримка, а не лікування.

Вони не замінюють:

– проживання втрат;

– розмову;

– роботу з травмою.

Але вони допомагають дожити до моменту, коли людина готова говорити. І це дуже цінно.

Можна ласувати горішками самому, а можна годувати білочок

У своїх коментарях користувачі соцмереж підтверджують слова психолога та діляться власними способами боротьби зі стресом. У кожного вони свої.

– Правда ваша, – коментує допис Тараса Шевченка Тетяна Буряківська.  – Дійсно, вже десь пару років, як взялася лузати соняшники. Знайшла собі виробника до смаку і регулярно купувала. Аж тут його продукція чомусь зникла! Продавці радять взяти щось інше, вибір великий. Але я все ж таки не брала, а потім з’ясувалося, що мене не так вже і тягне на ті соняшники. Наїлася, мабуть. А швидше, якось змирилася зі стресовою ситуацією.

– Обожнюю сємки! – пише у коментарях Тетяна Демченко. –  Це мій давній антистрес, з 2014 чоловік на фронті, а я на сємках.  Так, воно псує зуби і додає кілограмів – але в найважчі дні це єдиний антистрес. Коли не бере вже ні валер’янка, ні магній В6 – сємки дають релакс і можливість спокійно заснути.

– Психосоматика для мене  – це складання пазлів, розв’язування головоломок з проєкційного креслення, придумування оповідань, де всі слова починаються з однакової літери,  – ділиться досвідом Віра Жовнич. – Люблю і насінням поласувати, і горішками.

Годування білочок заспокоює. Фото з відкритих джерел.

–  Люблю горіхи, насіння, а ще працювати з тістом, ліпити вареники, – додає Олена Караба.  – Саме робота з тістом приводить мене до миру в душі.

– У мене є такий ритуал: коли дуже дістало, я йду в ліс, годую білок і птахів, – зізнається Тетяна Шмічкова.  – Вони мене заспокоюють. І ніколи не думала, що це психосоматика.

Тож заняття можуть бути різні – головне, щоб вони приносили спокій особисто вам. Універсальних порад тут не існує – варто прислухатись до власних потреб.

Фото з архіву героїв та відкритих джерел.Нагадаємо, раніше ми писали про те, як пережити блекаути у Дніпрі .

Дніпровські