ЕКСКЛЮЗИВ Біль, що об’єднує: як у Дніпрі створили простір “ПроЖИТИ”

31 березня 2026 р. 15:18

31 березня 2026 р. 15:18

Іноді досвід, з яким роками допомагаєш справлятися іншим, раптово стає особистим. Дніпрянка Катерина Чижик багато років підтримувала родини загиблих захисників, а згодом сама пережила втрату. Про свій складний шлях горювання, що спонукав до створення психологічного простору для підтримки тих, що постраждали від війни, Катерина розповіла журналістці видання «Наше місто».

Історія втрати Катерини Чижик

Втрата близької людини назавжди змінює життя. Катерина Чижик, керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ», знає це не з книжок.

– Із 2014 року я була волонтеркою, допомагала родинам загиблих у багатьох питаннях – від процедури впізнання до поховання, – згадує Катерина.

Вона завжди підтримувала родини загиблих, поки самій не довелося пережити трагедію.

– Мій чоловік був військовим, він загинув у ДТП, – говорить Катерина. – Ми їхали разом на авто з полігону. Це був перший день його відпустки.

Катерина потрапила у реанімацію, а її чоловіка у цей час поховали.

– Мене позбавили права вирішити, де ховати, як ховати, кого покликати, – пояснює вона. – Це дуже важливо у проживанні втрати. А я просто не була присутня. І тому мій процес горювання став набагато складнішим.

Першу психологічну допомогу надала стороння організація, але замість підтримки – ще одна травма.

– Вони вирішили, що до мене не можна пускати рідних, бо я не переживу втрату, – згадує Катерина. – Так вирішила психологиня, яка тоді працювала зі мною. А я була, немов “заморожена”. Перші сльози у мене з’явилися на 30-й день, коли побратими чоловіка привезли його речі з полігону. Одяг, подушку. Вони пахли ним, були рідними. Ми разом їх купували. Тоді я відчула нестерпний біль.

На 40-й день після загибелі чоловіка Катерина вперше потрапила на кладовище.

– Дякуючи психологині Олені Шиловій, я почала усвідомлювати і приймати втрату, – додає Катерина. – Психологи навіть приїжджали, гуляли зі мною, розмовляли. Це допомогло мені вистояти. І саме тоді я усвідомила – професійна допомога важлива.

Жива пам’ять і нові традиції: відверто про особисте

Втрату не виміряти словами. Її доводиться проживати щодня, у побуті та речах, що залишились.

– Дуже важко було сприймати свята, – зізнається Катерина. – У нас вони були родинні. І от всі збираються родинами, а ти сам на сам зі своєю бідою. Ніколи не могла подумати, що болючим тригером буде щомісячне нагадування ДТЕК надати покази лічильника. Останні 10 років я цим не займалась. Це завжди робив чоловік… Біль може наздогнати там, де ти навіть не очікуєш. Здається, що тебе всі хочуть образити. Причому на рівному місці. Ти аналізуєш і розумієш: та ні, ситуація ж не така. Просто змінилися емоційні кордони.

Переломним моментом стало прохання з військової частини, де служив її чоловік.

– Подзвонили, що до Дніпра привезли пораненого з їхнього підрозділу, – каже Катерина. – Попросили поїхати у лікарню – у нього тут нікого не було. І тоді я вперше за пів року відкрила шафу з речами мого чоловіка.

Вона зібрала одяг, їжу і поїхала у лікарню. Це стало початком нових зв’язків.

– Ми з тим бійцем одразу подружилися, – каже вона. – І з багатьма іншими. Коли у когось народилася дитина – телефонують, кличуть на виписку з пологового. Хтось одружується – я на всіх святах буваю. І для мене це про живу пам’ять.

У спогадах Катерини багато тепла.

– Я би дуже не хотіла, щоб про мого чоловіка розповідали лише те, як він загинув, – наполягає Катерина. – Я сама можу про це розповісти. А хочу, щоб згадували, яким він був командиром, другом, хрещеним, братом, татом, чоловіком.

Він мав феноменальну пам’ять, тонке почуття гумору і безумовну відданість людям. 23 роки служби, орден Богдана Хмельницького III ступеня прижиттєво та II ступеня посмертно.

– Він міг зірватися на допомогу своїм підлеглим, де б вони не були, – згадує Катерина. – І не тільки під час війни. Для нього головне – це люди.

Їхні найщасливіші роки — з 2016 до 2022-го. З початком повномасштабного вторгнення чоловік одразу став на захист країни.

– До цього ми жили у цивільному шлюбі, а з початком повномасштабного вторгнення він одразу сказав, що будемо розписуватись, – пригадує Катерина. – Укладали шлюб ми у формі. І не стояло питання, чи може бути якось інакше.

У побуті він залишався тим самим турботливим чоловіком, але не забував і про побратимів. Катерина згадує їхню новорічну традицію – 31 грудня вона готувала, а він відвозив святкові страви підлеглим. Навіть після його загибелі вона зберегла цю звичку.

– У перший рік після втрати я зробила 15 кг олів’є, посолила червону рибу для королівської шуби, – згадує Катерина. – Поїхала на Запорізький напрямок і передала це в його підрозділ. Для мене було важливо зберегти нашу традицію.

Вона продовжує допомагати військовим та підтримувати їхні родини.

– Це те, що я можу робити тут і зараз, залишаючи у собі пам’ять про кохання, – додала Катерина. – Про вдячність за те, що він був. За те, що вклав у дитину любов до України, до людей.

Історія створення психологічного простору “ПроЖИТИ”

Власний досвід спонукав Катерину створити у Дніпрі психологічний простір “ПроЖИТИ”, де допомагають людям переживати втрату.

– Ми почали з того, що з психологами проговорили: як зробити надання психологічної допомоги максимально нетравмуючим, — розповідає Катерина. — Так у нас з’явився “ПроЖИТИ”. І ця назва для нас – не просто красиві слова. Вона про глибоке проживання втрати, і професійне, і особисте.

Усі працівники простору самі пережили втрати. Це допомагає розуміти інших і не травмувати — ні себе, ні тих, хто звертається.

– Ми всі проходили навчання за авторською програмою Лариси Рибик, кандидатки психологічних наук, — пояснює Катерина. – Вчилися працювати з втратою не інтуїтивно, а з опорою на науку.

Команда бореться зі стигмою навколо психологічної допомоги.

– У людей ще живе оце радянське уявлення, що до психологів ідуть хворі, – каже Катерина. – Люди думають, що впораються самотужки, що потрібно бути сильними. А потім не витримують і починають шукати допомоги.

Окрему увагу в “ПроЖИТИ” приділяють роботі з сім’ями загиблих. Команда виїжджає разом із ними в терапевтичні табори, де через спільні практики аналізує, що саме допомагає людям бути готовими прийняти допомогу психолога.

Психологічний простір “ПроЖИТИ” впливає на громаду не лише через підтримку окремих людей, він сприяє зміцненню довіри, соціальної інтеграції та загальної стійкості усієї громади.

-Передусім ми надаємо людям підтримку, яка допомагає їм легше інтегруватися в громаду та відновлювати соціальні зв’язки, — пояснює керівниця простору Катерина Чижик. — Окремо працюємо з внутрішньо переміщеними особами: супроводжуємо їх у процесі адаптації після переїзду, що також сприяє їхньому включенню в життя громади. Переконана, що така підтримка людей, які постраждали від війни, допомагає їм не лише емоційно відновитися, а й знайти роботу. Сьогодні психологічна допомога є однією з ключових опор, що дозволяє людям зберігати стійкість.

Простір відкрився у квітні 2025 року і за цей час став місцем, куди звертаються тисячі людей. Йдеться не лише про індивідуальні консультації, а й про ширший спектр підтримки — від навчання до групових практик.

-За рік до нас звернулися близько п’яти тисяч людей за різними напрямками, — говорить Катерина Чижик. – Це і індивідуальне консультування, і психоедукаційні тренінги, і просвітницькі заходи. Ми бачимо, що запит тільки зростає, і це означає, що люди поступово починають довіряти психологічній допомозі та розуміти її важливість.

Окремим напрямком стала співпраця з місцевою владою. У межах спільних ініціатив вдалося реалізувати програми підтримки для дітей із родин військових.

-Ми робили спільний проєкт із міською владою Дніпра — це були новорічні програми з привітаннями та психологічною підтримкою для дітей військових, військовополонених, зниклих безвісти і загиблих, — зазначає вона. – Ми дуже якісно справилися, і є хороші результати. Адже після цих заходів багато мам із дітьми звернулися до нас уже за індивідуальними консультаціями.

Важливою складовою роботи є і партнерство з військовою адміністрацією та державними ініціативами у сфері ментального здоров’я.

-У нас є потужна співпраця з військовою адміністрацією, адже ми є партнерами програми ментального здоров’я “Ти як?”, — розповідає керівниця простору. – Зараз ми розробляємо великий проєкт, який буде стосуватися реабілітації родин військових. Наш простір безкоштовний для всіх, хто його відвідує. Ми фінансуємося за рахунок донорської допомоги, взаємодіємо з бізнесом і міжнародними організаціями.

Звернутися по допомогу можна безпосередньо до простору — консультації надають як індивідуально, так і в межах програм підтримки. Телефон для запису: 066 146 60 26.

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.

Фото НМ та з особистого архіву Катерини Чижик.

Раніше ми писали: Вебдизайнерка, психологиня й військовослужбовиця : історія захисниці з ТрО Дніпра.

Дніпровські