ЕКСКЛЮЗИВ Великдень на передовій: як отець Ярослав зберігає традиції та підтримує Захисників

12 квітня 2026 р. 12:21

12 квітня 2026 р. 12:21

Для когось це родинні традиції, що передаються з покоління в покоління, для когось — віра і духовне очищення. А для священника Православної церкви України отця Ярослава Малерика — ще й особлива місія: підтримати людей у складний час війни та не залишити без уваги українських захисників. Про це розповідає “Наше місто”.

Отець Ярослав родом зі Львівщини, і саме там, у невеликому селі, сформувалося його ставлення до Великодня як до глибокого духовного свята, наповненого символами та родинним теплом.

«Завжди в нас традиційно було, що мама готувала пасхальний кошик, і в суботу ввечері всі віруючі люди збиралися кругом церкви. Священик виходив на поріг храму, читав молитви, а потім окроплював кошики свяченою водою», — згадує він.

Це було не просто освячення їжі, а цілий ритуал, який об’єднував громаду. Після служби родина поверталася додому, але й тут були свої особливі звичаї.

«Хто перший додому з тим кошиком прийде — тому буде щаслива доля. Я завжди намагався бігти якнайшвидше. Пам’ятаю, одного разу вже майже добіг додому, а потім зрозумів, що загубив рушник. Довелося повертатися», — усміхається священик.

У неділю зранку родина знову збиралася разом. Після святкової служби всі поверталися додому, де за столом обов’язково читали молитву, куштували освячені страви та дотримувалися традицій.

«Ми завжди святили хрін. Мама його різала, і кожен мав з’їсти шматочок. Це була така обов’язкова частина», — додає отець Ярослав.

Не менш важливими були й народні звичаї — обливаний понеділок, дитячі забави, спільні ігри та щире спілкування.

До Дніпра отець Ярослав переїхав ще у 2004 році. Тут він зустрів інші традиції, але свої дитячі спогади зберіг і намагався ділитися ними з громадою.

«Я людям розповідав, як у нас було на Львівщині. Але тут є свої традиції, і я не мав права їх змінювати — я просто адаптувався», — пояснює він.

З часом на святкування Великодня вплинули і пандемія, і повномасштабна війна. Якщо раніше нічні богослужіння були звичними, то зараз формат довелося змінити з міркувань безпеки.

«З початку війни нічних служб уже немає. Ми не хочемо наражати людей на небезпеку. Тому перенесли служби на ранок — із п’ятої години відкриваємо храм, проводимо ранкову літургію і одразу освячуємо паски», — розповідає священник.

Святкування стало більш стриманим, але не менш щирим. Люди приходять до храму, освячують кошики і повертаються додому, зберігаючи головне — віру.

Великдень на фронті: підтримка захисників

Однак для отця Ярослава Великдень — це не лише служба у храмі. Вже багато років він активно допомагає українським військовим, а напередодні свята обов’язково їде до них особисто.

«Я завжди їздив до хлопців і до війни, і під час ковіду, і зараз також поїду перед Пасхою. Ми готуємо для них паски, смаколики, передаємо допомогу», — говорить він.

Священик не лише підтримує військових духовно, а й активно займається волонтерством. Разом із громадою вони збирають кошти на техніку, амуніцію та інші необхідні речі.

«За роки війни ми передали вже 19 автомобілів. Це і пікапи, і мікроавтобуси, і джипи. Останній автомобіль — це був Kia Sorento, на який ми збирали близько місяця», — розповідає він.

Окрім цього, допомога включає дрони, детектори, одяг та їжу.

«Я намагаюся не тільки молитвою підтримувати, а й реально допомагати. Все, що просять хлопці — ми стараємося зробити», — додає отець Ярослав.

Попри війну, зміни у звичному житті та нові виклики, Великдень залишається символом надії для українців.

Для отця Ярослава це свято — про єдність, пам’ять про традиції та віру в перемогу. І навіть у складних умовах він намагається зберегти головне — підтримку людей і тих, хто сьогодні захищає країну.

Фото: особисті фото героя матеріалу

Дніпровські