ЕКСКЛЮЗИВ Дніпро відновлює: як місто стало центром реабілітації поранених

27 травня 2026 р. 10:21

27 травня 2026 р. 10:21

Війна триває. Щодня вона залишає нові рани — на тілах, у пам’яті, в долях. Дніпро став одним із тих міст, де ці рани починають гоїтися — повільно, болісно, але впевнено. Тут, у реабілітаційних центрах, люди заново вчаться робити те, що колись здавалося само собою зрозумілим: стояти, ходити, тримати чашку в руці. Заново вчаться бути собою. “Наше місто” розповідає їхні історії.

Десять контузій і одна міна: історія військового з Дніпра

Іван підірвався на міні під час евакуації побратима. Зараз він вчиться ходити заново — і вже планує повернутися на фронт.

Коли почалося повномасштабне вторгнення , Іван служив за контрактом — пішов до війська за прикладом батька й братів. 24 лютого 2022 року зустрів у Харківській області, на навчаннях. За чотири роки він пройшов Харківський, Сумський, Донецький і Запорізький напрямки. Возив боєкомплект, харчі, воду. Головна робота — евакуація: довезти хлопців на позицію і забрати їх назад.

Іван народився у Донецьку, до війни займався фермерством — майже сотня гектарів зернових на Донеччині, власна техніка, худоба. Але автівки завжди були окремою пристрастю. Якраз вона і привела його у водії.

– На фронті робота водія морально дуже важка, – зізнається Іван. – Їдеш, а в кузові хлопці. І думаєш: не дай Боже щось прилетить. Після такого дуже тяжко.

Контузії він перестав рахувати після десятої. Офіційно зафіксовано чотири важких — зі втратою свідомості. Було й кульове поранення на Сумщині: цілий день евакуював хлопців під обстрілами, і лише ввечері виявив, що куля пройшла наскрізь через литку.

Ранок 16 лютого 2026 року був недобрим. Відлига, болото, квадрацикл грузне кожні декілька метрів. Сім годин штовхали його вчотирьох, поки не витягли до першого селища.

Квадроцикл замінили — двигун перегрівся. По рації надійшло завдання: забрати загиблого бійця, якого побратими не можуть евакуювати пішки через мінну загрозу. Іван вирушив сам.

– Обдивився все, вже досвід маю, – розповідає він. – Сліди є, розтяжок немає. Тільки з’їхав — і наступаю на міну. Врятувало те, що міна лежала перевернута і була в болоті: берці розлетілися, п’ятка тріснула, нога посиніла. Наклав турнікет сам собі, сів за кермо і поїхав на евакуацію.

Шпиталь у Запоріжжі спростував найгірший сценарій: ногу вдалося зберегти, операція не знадобилася, п’ятку зафіксували ортезом.

Зараз Іван відновлюється в міському реабілітаційному центрі Дніпра. Трохи більше тижня занять — і він уже ходить від ліжка до столу без милиці.

– Якби не ця реабілітація — я б досі навшпиньки ходив, – каже Іван. – З допомогою фахівців я тепер можу нормально на ногу наступати.

Дружина просить більше не воювати, проте Іван відповідає по-своєму.

– Давай ти перестанеш робити манікюри, – жартує він. – Звісно, що порівнювати це не варто. Але не можу я вже без цього. Поки в Україні війна — я себе на іншій роботі не бачу.

Він хоче завершити реабілітацію і повернутися до підрозділу, до своїх побратимів.

Пощастило — бо міг втратити ногу: як фізична терапевтка відновлює бійця після підриву на міні

Фізична терапевтка Дар’я вважає, що за характером травми — Івану пощастило, наскільки взагалі можна так говорити в подібних ситуаціях. Адже все могло бути набагато гірше.

– Діагноз — перелом п’яткової кістки, — пояснює Дар’я. — Звучить відносно просто, але на практиці це одна з найскладніших травм опорно-рухового апарату. У пацієнта, який має такий перелом, завжди є дуже стійкий больовий синдром і рухові порушення, які піднімаються вище, ніж сама ділянка ураження.

Саме тому реабілітація не обмежується ділянкою стопи. Терапевтка працює з усією кінцівкою — бо травма тягне за собою цілий ланцюг наслідків.

Заняття з терапевткою триває годину. Паралельно пацієнт займається з іншими фахівцями. Програма охоплює вправи на силу м’язів, відновлення амплітуди руху та зменшення болю. Але на цьому робота не закінчується.

– Пацієнт отримує багато рекомендацій стосовно руху і активності вдома — яким чином ступати, яке взуття носити, які домашні вправи виконувати, — каже Дар’я. — Я вже бачу прогрес по зменшенню болю і також по збільшенню амплітуди руху.

Такі випадки для цієї команди фахівців вже стали буденністю.

– У нас практично всі травми – військові, і міновибухова травма досить розповсюджена, — говорить вона. – Такі складні переломи — це для нас вже достатньо рутинна річ.

Реабілітація після бойових травм — це довгий шлях, який потребує щоденної праці як від фахівців, так і від самого пацієнта. Але саме ця праця дає результат — і Іван вже це відчуває.

Мешканка Нікополя, яка втратила ногу внаслідок обстрілу, проходить реабілітацію у Дніпрі

Вікторії 47 років. Вона йшла по вулиці, коли за 50 метрів вибухнув дрон. Вона вижила, але втратила кінцівку. Це сталося 17 листопада минулого року в Нікополі.

– Позаду мене дві людини загинули, а мені ось так пощастило, я втратила тільки ногу, — каже Вікторія.

Після поранення її двічі оперували в Нікополі — спочатку ампутували ступню, потім готували куксу до протезування. Реабілітація. І врешті – центр Superhumans Dnipro .

– Я просто у захваті, що в місті Дніпро є такий центр, — ділиться вона. -Всі добрі, чуйні. Персонал просто супер, на вищому рівні.

Вона вже два тижні на протезі — і ходить, хоча поки що з паличкою. Чотиритижневий курс включає фізичну терапію, ерготерапію. Але не тільки процедури.

– Ми тут і аромасвічки робили, і був флораріум, і суші робили, — усміхається Вікторія. – Щоб переключитися на щось позитивне.

Після завершення курсу вона повертається до Нікополя, де залишились чоловік і молодший син. Місто досі обстрілюють.

– Не хочу від’їжджати з Нікополя, – зізнається жінка. –  Але мені ж треба звикати ходити на протезі. Будемо щось вирішувати, сподіваюсь на краще.

Після удару дрона чоловік заново вчиться ходити

Михайло Червоняк із Нікополя потрапив до реабілітаційного центру три тижні тому. 2 липня 2025 року чоловік отримав важке поранення під час атаки ворожого дрона. Тепер він заново вчиться ходити та звикає до життя з протезом.

— В той день нас було четверо, — розповідає Михайло Червоняк. — Мені відірвало відразу ногу. Швидка забрала, я прийшов до тями вже  у реанімації.

Після поранення на чоловіка чекало тривале лікування. Через ускладнення розвинувся тромбоз, тому про протезування спочатку не йшлося. Майже три місяці Михайло проходив лікування у Нікополі, а вже потім зміг приїхати до Дніпра на реабілітацію.

У центрі Superhumans Dnipro чоловік працює з фахівцями та вчиться користуватися протезом у повсякденному житті.

— Я потрапив сюди три тижні тому, – розповідає Михайло. -Зробили обстеження, а вже через пару днів виготовили протез. Ставляться до мене як до маленької дитини. Навчили ходити на протезі, користуватись ним. Все подобається тут взагалі.

Попереду — повернення додому та новий етап життя. Водночас чоловік розуміє: реабілітація триватиме ще довго. Після ампутації кукса поступово змінюється — спочатку набрякає, а згодом зменшується, тому протез доведеться неодноразово коригувати або замінювати.

Як фізична терапевтка допомагає пацієнтам після ампутацій

Щодня в залі фізичної терапії хтось робить свої перші кроки після поранення. Для одних це декілька метрів із підтримкою, для інших — спроба знову піднятися сходами чи пройти нерівною дорогою. За цими простими рухами — біль, втома й поступове повернення до звичного життя.

Фізична терапевтка Альона Засядьвовк працює з пацієнтами, які пережили мінно-вибухові травми, ампутації та складні ушкодження опорно-рухового апарату. Каже, що головне завдання команди — не лише відновити фізичний стан людини, а й допомогти їй знову почуватись впевнено в повсякденному житті.

— Наша робота полягає у відновленні функцій, сили м’язів, амплітуди рухів, — розповідає Альона Засядьвовк. – Ми навчаємо пацієнтів переміщуватися в просторі, користуватися кріслом колісним, а декого — заново ходити. Реабілітація після ампутації починається задовго до появи самого протеза. Пацієнти проходять допротезну підготовку: відновлюють силу м’язів, баланс, рівновагу, вчаться контролювати тіло після травми. Без цього, пояснює фахівчиня, подальше протезування буде набагато складнішим.

Заняття не обмежуються тренуваннями у приміщенні. Пацієнти вчаться ходити різними поверхнями, виходять на вулицю, долають бордюри, сходи та нерівні доріжки. Для цього на території центру облаштовані спеціальні зони з різним покриттям.

— Це довгий і складний процес не тільки фізично, а й морально, — говорить Альона. – Ми вчимо правильно ставити ноги, одягати протез, тримати рівновагу, долати перешкоди. Людина має звикнути до нового способу руху, зрозуміти своє тіло заново.

Більше можливостей для відновлення: у центрі готуються до протезування верхніх кінцівок

У центрі реабілітації та протезування Superhumans Dnipro пацієнти отримують не лише протези, а й повний супровід. Про роботу закладу розповідає керівниця відділу протезування Мар’яна Логунова.

– Від самого початку пацієнт отримує тренувальний протез і працює з фізичними терапевтами, — пояснює Мар’яна Логунова. – Це навчання ходьбі, рівновазі та базовим руховим навичкам. Такий етап допомагає підготувати людину до постійного протеза.

Після формування кукси пацієнт переходить до постійного протезування.

– Коли людина отримує постійний протез — починається адаптація до повсякденного життя, але процес на цьому не завершується, – каже вона. – Після первинного протезування пацієнти часто повертаються на заміну елементів, адже змінюється форма кукси. Ми працюємо зі складними випадками, включно з подвійними та високими ампутаціями. Окремо виготовляємо спортивні та бігові протези для активного навантаження.

У найближчих планах — розширення напрямів роботи.

– З наступного місяця відкриваємо лабораторію з виготовлення протезів верхніх кінцівок, — розповідає Мар’яна Логунова. – Наші спеціалісти зараз проходять навчання.

Реабілітація в центрі триває від двох тижнів до кількох місяців, залежно від складності випадку та рівня ампутації.

Рівний-рівному: допомагають ті, хто сам пройшов через травму

У центрі реабілітації та протезування щоденна робота будується на принципі повернення до життя після важких травм. За час роботи центру реабілітацію та протезування пройшли вже понад 200 людей, а виготовлених протезів — понад 300. Усі послуги повністю безкоштовні для пацієнтів й фінансуються донорами.

– У нас є повний спектр фахівців: психолог, психіатр, соціальний працівник, кар’єрний консультант — усе це для того, щоб максимально допомогти людині реінтегруватися в суспільство, – розповідає Іван Марчак. – Відділ “Рівний-рівному”, в якому я працюю, особливий тим, що колишні пацієнти стали фахівцями центру. Ми допомагаємо власним досвідом — і це важливо для реінтеграції. Також організовуємо спортивні активності, щоб людина після реабілітації могла знайти щось для себе: від майстер-класів до адаптивних видів спорту. Ми працюємо над тим, щоб допомогти кожному знайти нові можливості й повернутися до активного життя.

Як стати пацієнтом : Зайдіть на офіційний сайт Superhumans Dnipro, натисніть «Стати пацієнтом» і заповніть коротку анкету — вкажіть контактні дані, опис травми та оберіть місто: Винники, Дніпро або Одеса. Протягом 72 годин з вами зв’яжеться представник кол-центру.

Фото Валерія Кравченка та Володимира Федорищева.

Раніше ми писали: Як центр Superhumans Dnipro допомагає повернутися до повноцінного життя.

Дніпровські