ЕКСКЛЮЗИВ Заморожені зсередини: як війна змінила психіку дніпрян

18 червня 2026 р. 10:11

18 червня 2026 р. 10:11

Коли повітряні тривоги стають частиною щоденного ритму, а вибухи лунають все частіше, психіка починає працювати на межі можливостей. У Дніпрі це відчувають тисячі людей, навіть якщо зовні вони залишаються спокійними. Фахівці пояснюють, чому це відбувається та як підтримати себе в умовах хронічного стресу, пише “Наше місто”.

«Мене поплавило на сирниках»: як дрібниця може зламати людину на межі

Зоя Казанжи їхала з Києва. Десь посередині траси зупинилась у кафе — поговорити з товаришем, випити кави, з’їсти сирники. Сирників не принесли. Кухня готувала інший захід, а офіціант сказав, що за каву можна не платити. І саме ця проста фраза ледь не довела її до сліз просто у кафе.

-Стається щось дрібне і незначне, і ти відключаєшся посеред життя. Іноді — без надії увімкнутися знову, — констатує вона.

Напередодні Зоя брала участь у розмові про виснаження. Про людей, які тримаються попри тривоги, нічні ракетні атаки, хронічне безсоння. А потім — ламаються через дрібниці.

Вона сиділа згадувала конкретні історії. Айтівиця, яка казала, що їй «нормально» і «не страшно» — аж поки не почалися панічні атаки одна за одною. Молодий чоловік, ресурсний і винахідливий, — згорів від онкології за три місяці. Жінка, що стала прихистком для сотень людей, зробила крок у вікно на 22-му поверсі.

Тим часом приїхав товариш. Вони вийшли на терасу.

-Я, захлинаючись словами і намагаючись таки не розплакатися, розповіла йому про сирники, – зізнається Зоя. – Про каву, за яку я можу не платити. І майже про все своє життя.

Зоя — людина, яка, за її власними словами, не боїться “шахедів” і ракет, спить крізь повітряні тривоги, все розуміє про нинішнє життя. І зламалась на відсутності сирників.

-Мозок — він же, образно кажучи, рептильний. Він спрацьовує і реагує дуже неочікувано, – вважає вона.

Згодом сирники таки приготували. Дві порції.

-Я їла їх з відчуттям абсолютного щастя, — додає вона. – Бійтеся, плачте, не ховайте емоції, не спалюйте себе у вогні терпіння і витримки, дозволяйте собі бути не сильними, а звичайними. Бо зламатися — дуже легко. Навіть якщо ти думаєш, що з тобою все ок.

Втратила собаку і вступила до ЗСУ: як війна змінює долі українок

Іноді людина роками переконує себе, що тримається. Працює, допомагає іншим, переживає чергові тривоги та обстріли. Здається, що страх відступив і став звичною частиною життя. Але війна має властивість наздоганяти.

-Ми думаємо, що ми сильні і нічого не боїмося, щоб захистити нашу психіку і триматися, але потім діє зворотка, — розповідає Ірина Лісовик. – Сьогодні, коли літало над будинком, а я живу на лівому березі, я вперше за всю війну зізналася собі чесно, що мені стало страшно, особливо коли “Циркони” летіли. Нам не треба боятися своїх емоцій, і якщо що — звертатися до спеціалістів, коли воно того потребує.

Для Ольги Сокол війна теж стала випробуванням. Вона залишилася в Україні, хоча зізнається, що боїться.

-Буває іноді страшно, але ще страшнішою стала думка, що коли я виїду, то моє місто може зникнути і я його більше не побачу, — каже Ольга.

Найважчим ударом для неї стала смерть улюбленого собаки. Переживання виявилися настільки сильними, що жінка опинилася на межі відчаю.

-Коли після чергових обстрілів помер мій пес Лорд від серцевого нападу і я не змогла його врятувати, у мене була думка піти та стрибнути з моста, при тому, що в мене мостофобія і я не вмію плавати, — згадує вона.

Вихід для себе Ольга знайшла несподівано — вступила до лав Збройних сил України.

-Вже майже рік, попри всі нюанси, я живу справжнім життям, — наголошує жінка. – Я такий знайшла для себе вихід, тож кожен шукайте своє. Тільки живіть, залишайтесь живими!

Ці історії різні, але їх об’єднує одне: війна залишає слід не лише на містах і будинках, а й у душах людей. Іноді цей слід проявляється страхом, іноді — відчаєм. Та говорити про свої переживання, визнавати їх і шукати допомогу — один зі способів вистояти у реальності, яка вже багато років випробовує українців на міцність.

Хто звертається до психологів і чому це важливо

Психологічна служба дніпровських медзакладів ніколи не була такою завантаженою, як зараз. Аліна, психологиня однієї з міських лікарень, каже, що потік людей, які приходять по допомогу, росте із початком повномасштабного вторгнення.

Серед усіх, хто потребує уваги фахівців, психологиня виділяє декілька найбільш вразливих груп.

-Потребують найбільшої уваги в умовах тривалої війни ті люди, які пережили травматичні події, – пояснює Аліна. – Це військові, ветерани та їхні родини, цивільні, які були свідками обстрілів, а також люди, які були в окупації, ті, які втратили близьких. Окремої уваги потребують діти та підлітки, тому що їхня психіка тільки формується, це впливає на загальний процес емоційного розвитку, навчання, поведінки і взагалі їхнього життя.

Є ще одна особлива категорія, з якою у реабілітаційному відділенні ведеться серйозна робота: переселенці. Люди, яких бойові дії змусили залишити домівки, часто знаходяться у глибокому депресивному стані.

-Ми розуміємо, наскільки їм важко, – зізнається Наталія, головна психологиня реабілітаційного відділення одного з міських медзакладів. – Вони сумують і хочуть повернутися, навіть якщо домівки вже немає. Особливо це стосується людей похилого віку. Але ми намагаємося допомогти їм психологічно: якщо людина хоче, якщо людина йде на контакт, то можна все подолати.

За словами Наталії, стрес давно став тлом нашого існування, і це неминуче позначається на психічному стані кожного.

-Хронічна травма з’являється зі стресу, — говорить Наталія. – А стрес у нас відбувається постійно, тому що ми зараз живемо у стані війни. Тому ми всі, можна так сказати, травмовані цим станом.

Вона розмежовує два принципово різних стани: гостру і хронічну травму.

-При гострій травмі ми можемо самі вийти з цього стану, пережити і піти далі, або ж  звернутися по допомогу, – запевняє психологиня. – А хронічна травма — це коли ми постійно збираємо цей напружений стан і не виходимо з нього. Тому це дуже небезпечно. Наприклад, може виникнути важка депресія, з якої можна вийти тільки за допомогою медикаментів.

Саме тому, наголошує Наталія, важливо реагувати швидко, поки гостра травма ще не встигла «осісти» і стати хронічною.

Як розпізнати ПТСР і чому звикання до війни може бути небезпечним

Одне з найпоширеніших питань, з яким люди приходять до психологів: а чи нормально те, що я відчуваю? Аліна пояснює: ключова різниця між звичайною стресовою реакцією і посттравматичним стресовим розладом — у тривалості та інтенсивності симптомів.

-Симптоми ПТСР тривають понад місяць, – каже психологиня. – На початковому етапі їх виявити неможливо, або дуже важко. І вони суттєво впливають на життя людини. Основні ознаки ПТСР — це нав’язливі спогади, флешбеки дуже яскраві, порушення сну, уникнення людей, тобто самоізоляція, дратівливість, гнів. Як результат — труднощі з концентрацією уваги, з пам’яттю. Потрібно звернути увагу на емоційне оніміння, тобто втрату інтересу до життя, радості, людина не може посміхатися, їй не цікаво. І ще можу додати, що це може бути відчуття провини або сорому за свої вчинки, за вчинки перед сім’єю тощо.

Особливо тривожними сигналами Аліна називає думки про самогубство або самопошкодження, а також зловживання алкоголем чи психотропними речовинами: якщо таке помітили у себе або близьких, потрібно негайно звернутися до фахівця.

Наталія порушує ще одну важливу і неочевидну тему — небезпеку так званого звикання до війни.

-Ми всі звикли до війни і у цього явища, як і у медалі, дві сторони, – додає Наталія. – Тому що з одного боку, це нормальна природна реакція нашої психіки, яка адаптується. А з іншого боку, коли людина постійно адаптується, то в неї відбувається зниження страху і вона може вже не помічати якісь небезпечні ситуації. Тобто вона може спати під час тривоги, а не ховатися в безпечне місце тощо.

Такий стан вона описує як своєрідне заморожування — вимкнення і емоційних, і фізичних реакцій, зниження здатності критично мислити. Це особливо характерно для людей старшого віку. Тому вони відключають внутрішні сигнали небезпеки — і це може мати серйозні наслідки.

Прості практики, які дійсно допомагають

Психологині переконані: навіть в умовах тривалої війни є дієві способи підтримати себе щодня. І починати можна зі звичних ритуалів.

Аліна радить насамперед структурувати свій день. Підйом і відхід до сну в один і той самий час, регулярне харчування, справи за розкладом — усе це дає нервовій системі відчуття передбачуваності та безпеки.

-Наступний крок — обмежити інформаційне навантаження, — рекомендує вона. – Не варто постійно сидіти біля телефону і читати новини. Потрібно виділити якийсь час для цього, якщо є потреба. Тобто перечитати, усвідомити, проаналізувати і відкласти телефон.

Для зниження фізіологічного напруження добре працюють дихальні техніки. Аліна описує одні з найефективніших.

-Є техніка 4-7-8: 4 секунди ми вдихаємо, на 7 секунд ми затримуємо дихання, потім на 8 секунд ми видихаємо, – каже психологиня. – Тобто цей довгий видих якраз розслабляє тіло і знімає рівень тривожності. Ще одна практика — заземлення. Це свідоме звернення до тіла й органів чуття в момент тривоги: людина послідовно називає предмети, які бачить, прислухається до звуків навколо і відчуває на дотик речі поруч, повертаючи себе в «тут і зараз».

Фізична активність теж є важливою частиною психогігієни. Достатньо щоденних прогулянок, уваги до природи, до речей, які приносять задоволення. Не менш важливими є соціальні зв’язки.

Наталія радить не боятися власних емоцій і давати їм вихід: плакати, якщо хочеться, ділитися переживаннями з близькими, переключатися на справи, які приносять задоволення. Тремтіння тіла чи сльози — це не слабкість, а ознака того, що напруга виходить і нервова система поступово звільняється від стресу.

Просити про допомогу — це теж частина відновлення. У Дніпрі працюють фахівці, відкриваються центри ментального здоров’я, діють соціальні служби і фонди підтримки. І поруч завжди є хтось, хто готовий вислухати.

Фото Володимира Федорищева.

Раніше ми писали: Чому після переведення часу все дратує: пояснення психологині з Дніпра.

Дніпровські